Лауреати Фонду Тараса Шевченка в Шевченковому краї

22 червня, напередодні Зелених свят, у Каневі, на Чернечій горі, біля могили Тараса Шевченка відбулося вручення дипломів лауреатам Всеукраїнського культурно-наукового фонду Тараса Шевченка “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля” 2013 року. Саме напередодні Святої Трійці вшановують померлих. Отже, відроджуючи традицію пошанування предків, біля могили духовного провідника української нації зібралися члени Фонду Тараса Шевченка, сьогорічні лауреати, працівники Шевченківського національного заповідника Тараса Шевченка, кобзар Володимир Горбатюк, заслужений діяч мистецтв України Василь Довжик, усі, хто цього дня прибув уклонитися Кобзареві. Було запалено поминальні свічки, прочитано молитву з подякою до Всевишнього за Великого Кобзаря, вшановано його хвилиною мовчання. Президент Фонду Тараса Шевченка, його праправнука по сестрі Катерині, Людмила Красицька вручила дипломи лауреатам. Ними цього року стали:

Роман Коваль – письменник, краєзнавець, дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини ХХ століття, автор та упорядник 47 книг, циклів радіопередач “Холодний Яр”, 10 сценаріїв документальних фільмів, президент Історичного клубу “Холодний Яр”. Нагороджений за подвижницьку діяльність в організації вшанувань героїв Визвольної боротьби українців за незалежність, зокрема холодноярців, спорудження їм пам’ятників, відновлення могил, найменування їхніми іменами вулиць, повернення з небуття багатьох історичних постатей;

Микола Палієнко – письменник, автор багатьох поетичних збірок, серед яких “Зоря Шевченка”, “Послання з Чернечої гори”, “Свята пора Кобзаря”, невтомний поширювач Шевченкового слова, просвітянин. Його нагороджено за популяризацію Шевченкового слова: організацію конференцій, створення гуртків, центрів, радіо- й телепередач, ініціативу та участь у встановленні пам’ятників Кобзареві на Одещині;

доктор магістр Руперт Кльотцл (Австрія) – діяч Міжнародного товариства ім. Павла Чубинського в Австрії (президент Товариства у 2005 – 2009 рр.), послідовний популяризатор української культури, благодійник. Його пошановано за активну участь у житті української громади Австрії та поширення української культури, українських народних традицій і звичаїв, вагомий внесок у розвиток культурних та наукових зв’язків між Україною та Австрією.

Лауреати відвідали Музей Тараса Шевченка, побачити виставку живопису праправнука Тараса Шевченка по братові Микиті – Миколи Лихошви, поклали квіти до пам’ятника Олексі Гірнику, який 1978 року спалив себе біля могили Кобзаря на знак протесту проти русифікації. На кладовищі, в урочищі Монастирок, разом із заступником генерального директора Шевченківського національного заповідника Світланою Брижицькою та старшим науковим співробітником Аллою Яхимович вшанували Віру Річ, перекладача на англійську мову спадщини Тараса Шевченка, та Олексія Чуприну, який понад 30 років кобзарював на могилі Кобзаря.

Прекрасним продовженням заходів у Шевченковому краї стала поїздка до Холодного Яру, яку організував Роман Коваль. Він розповідав про боротьбу гайдамаків, Максима Залізняка та Василя Чучупака, а ми з Катериною Соколовою перекладали панові Руперту на англійську. З оповідей Коваля поставала жива історія в іменах, назвах сіл, хуторів, у могилах та курганах, пам’ятниках, назвах вулиць, узвозів та гір.

Спекотний день, довгенька дорога від Канева до Чигиринщини. А тут Тясмин – тиха, лагідна та глибоченька річка. Отже, чудова можливість набратися сили від річки. Робимо зупинку на околиці села Зам’ятниця. Коротке плавання – й велика наснага! І от знову Господь посилає несподівані зустрічі. Із Зам’ятниці приїхали покупатися спекотної днини кілька сімей із дітьми. Приязні, гарні люди! Купаються, розкладають харчі, запрошують до столу. Огірки, смажені кабачки, традиційне сало, трошки горілки – і щира розмова про історію та сучасне. Дехто із селян багато знає. Це вразило пана Руперта.

Побувати в Мотронинському монастирі, коло Гайдамацького ставка, де гайдамаки освячували зброю, відчути прохолоду таємничих підземних ходів, побачити вали навколо скіфського городища – неймовірно! Перед очима відкривалася велична панорама життя наших предків, які вміли постояти за своє: не раз пан Роман згадував про головного отамана холодноярських борців Василя Чучупака, його соратника і літописця Юрія Городянина (Горліса-Горського) та їхніх побратимів. Яка нескінченна галерея героїв, які стояли на смерть, відстоюючи право бути господарем на своїй землі!

Це була унікальна можливість побачити села, де народилися Максим Залізняк та брати Чучупаки, побувати на місці останнього бою Головного отамана Холодного Яру, вклонитися Василеві Чучупаці та його матері Оксані на кладовищі в Мельниках, вшанувати закатованих холодноярців біля могили, де вони знайшли останній спочинок, почути історію про тітку братів Чучупаків – Марію Чучупаку. Вона радила нащадкам не міняти прізвища – хоч і тяжко було з ним жити в часи СССР. Казала, що прийде час, коли цим прізвищем вони пишатимуться. Слава Богу, так і сталося! Нам пощастило зустрітися і поспілкуватися з родичем братів Чучупаків. Його, як і головного отамана, теж звати Василем Степановичем. Він, сповнений справедливої гордості за своїх предків, підтвердив розповідь Романа Коваля про тітку Марію.

Та, на жаль, не всі в холодноярському краї знають свою історію, як знає її уродженець Донбасу Роман Коваль…

Проте не вмирають, а живуть традиції сильних. На цій землі чимало людей, що глибоко розуміють історію рідного краю, її значення. І по-своєму її доносять – і землякам, і всім, хто побажає пізнавати цей край. Щиру гостинність, наприклад, виявили до нас члени Історичного клубу “Холодний Яр” Олег і Леся Островські, які створили чудовий історико-культурний куточок на хуторі Буда біля тисячолітнього дуба, де мріяли про вільне життя Максим Залізняк, Тарас Шевченко, Василь Чучупак, Юрій Горліс-Горський, Андрій Чорнота та тисячі інших борців. Олег Островський побудував церкву в традиційному козацькому стилі. Названо її ім’ям великомученика, останнього кошового Запорозької Січі, Петра Калнишевського. Тут є музей “Холодноярської республіки”, в якому багато експонатів і фотографій, наданих Романом Ковалем. Чудові альтанки, квіти, готель – усе в національному стилі. Й залишається відчуття непоказного, а глибокого і справжнього. Тому і віриш у щирість. І це, без сумніву, бачать і бачитимуть відвідувачі. Прекрасні місця для відпочинку і для віднайдення духовних скарбів, які допомагають людині зрозуміти і пізнати себе в цьому суєтному світі.

На хуторі Кресельці зустрілися ми й з кореспондентом “Голосу України” Лідією Титаренко та її чоловіком Олександром, який німецькою мовою розповів Рупертові Кльотцлу історію Холодного Яру. Олександр і Лідія Титаренки – також члени Історичного клубу “Холодний Яр”. Усі, з ким довелося зустрітися, – красиві душею люди, з високим почуттям гідності.

Були й сумні спостереження. Багато хат порожні – і в Мельниках, і в Медведівці, і в Івківцях, і в Зам’ятниці і на хуторі Буда…

Олег Островський казав, що хутори для українців – природнє місце життя і господарювання. Тут людина почуває себе господарем. Колгоспи нівелювали це відчуття. На його глибоке переконання, саме через відродження хуторів підніметься Україна.

У цій незабутній подорожі Руперта Кльоцтла зачарували привітні люди, а природа Холодного Яру нагадала йому рідні ліси і пагорби, що на півночі од Відня. Він був вражений невідомою для нього жорстокою правдою про визвольну боротьбу українців і тим, як відновлюють пам’ять та вшановують подвиг предків. Руперт піднімався на вітряк, залазив у підземні лабіринти під Мотронинським монастирем, пробирався крізь холодноярські нетрі на скіфські кургани. Долав утому, хотів багато побачити, розумів, що хтозна чи вдасться побувати тут ще коли-небудь. Сказав, що його розповідь і фоторепортаж стануть для Міжнародного товариства ім. Павла Чубинського у Відні своєрідним звітом про подорож до Шевченкового краю.

Киянка Катя Соколова, перекладач з англійської і художник-дизайнер, також про багато фактів почула вперше. Подорож спонукала її до роздумів. Виникло бажання приїхати сюди ще – з київськими друзями і родичами.

Багато знав і наш водій Петро Билина, член Історичного клубу “Холодний Яр”, нащадок жаботинського отамана Івана Безверхого. Він родом із Кам’янки, що на межі з Холодним Яром. Петро любить свій край і щиро пишається героїзмом земляків.

Прикметно, що ми не змогли зупинитися на ночівлю на “Дикому хуторі” в Островських. І це підтвердження того, що є попит на відпочинок у Холодному Яру, є потреба в людей відпочивати не абиде... Отже, з’явилася нагода ближче познайомитися з місцевими мешканцями. Це було цікаво віденському гостеві. Нас приязно зустріла і надала помешкання Тетяна Строгецька в селі Медведівка. Мила господиня та її затишна, охайна, з усіма зручностями оселя сподобалися всім.

Враження від подорожі підвели до висновку, що Холодноярський край має стати одним із найголовніших туристичних маршрутів в Україні. Там і слава, і краса, там українська минувшина, яка допомагатиме зорієнтуватися в майбутніх дорогах і справах українцям. Там – джерела невмирущого українського духу, там – світло українського майбутнього, що має стати зрозумілішим через осмислення героїчного минулого.

Тетяна КОНОНЧУК

Published on 26 June 2013