Премію імені Василя Стуса отримали історик, політв’язень, художниця та співачка

14 січня в столичному Будинку вчителя відбулося щорічне нагородження лауреатів Премії імені Василя Стуса. Цей день обрано не випадково, адже саме 14 січня є Святом Різдвяних Василів, під час якого вшановують відомих діячів української культури та громадського руху, які носили це ім’я, і вручають Премію імені Василя Стуса. Вона присуджується митцям, які мають значні успіхи у своїй галузі і займають принципову громадянську позицію.

Премію почали вручати ще 1989 року, від того часу її отримали десятки відомих осіб – діячів культури, науки, громадського простору. Серед них – співачка Марія Бурмака, історик Володимир В’ятрович, правозахисник Євген Захаров та інші.

Цьогорічну церемонію вручення Премії відкривали колядками та щедрівками співачка Софія Федина, яка стала лауреатом цьогорічної премії, та дитячий театр «Берегинька».

Потім слово взяв дисидент, почесний президент Українського відділення міжнародного ПЕН-клубу Євген Сверстюк. Він закликав вшанувати хвилиною мовчання пам'ять Михайла Гориня, що відійшов у вічність днями. Потім Євген Сверстюк повів мову про Василя Стуса, чиє ім’я носить Премія.

«Василеві Стусу цього року виповнилося б 75 років. Чи міг би він дожити до них? Міг, але якби жив так, як всі. Але після того він вже не був би Василем Стусом. У нього завжди був свій особливий шлях. Він не звик миритися з несправедливістю і йти на поступки зі своєю совістю. Він був справжнім нонконформістом», - сказав про Стуса Євген Сверстюк.

Далі ведуча заходу, один з наймолодших лауреатів Премії Олександра Матвійчук почала оголошувати переможців цьогорічної премії. Цього року лауреатами стали вже згадувана співачка Софія Федина, українська художниця Любов Міненко, колишній політв’язень, голова «Музею шістдесятництва» Микола Плахотнюк та письменник, краєзнавець, історик з Сумщини Борис Ткаченко.

Українська Інформаційна Служба поспілкувалася з паном Борисом, який охоче поділився своїми емоціями від перемоги та планами на майбутнє:

- Як Ви дізналися, що стали лауреатом цьогорічної Премії і які Ваші твори сприяли в цьому?

- Все почалося з телефонного дзвінка. Зателефонував мені Євген Сверстюк і повідомив, що я переміг. Мене це надзвичайно вразило. Які твори сприяли моїй перемозі? Я назву два твори: перше - дослідження Голодомору на території Сумщини і України. Ця книга, що називається «Під чорним тавром», - дуже велика праця. Друга книжка – «Важка стежка до Бога». Вона розповідає про репресії проти церкви – і православної, і проти баптистів, і проти протестантів. Дослідження охоплює територію колишньої Харківської губернії – Сумщину, Харківщину, Чернігівщину, Полтавщину - скільки зміг охопити по архівах.

- Які Вас емоції наповнюють?

- Така премія – це дуже велика честь, вона дається не кожному. Це не просто літературна премія, це премія дослідницько-наукова. Одним словом, я був на сьомому небі! І зараз там перебуваю.

- Який зараз стан речей з історичними дослідженнями на Сумщині?

- Радий, що на території Сумщини у нас піднялася така когорта дослідників, які справді займаються дослідженням справжньої історії, історії прихованої – це і ОУН-УПА на Сумщині, і відродження 1917-1920 рр., і дослідження Голодоморів. Велику справу зробив Геннадій Іванущенко, колишній директор Держархіву Сумської області. Нова влада усунула його з посади, але те, що він написав і пише, вже ніяк не викреслиш з історії. Бо зараз документи в архіві так просто не візьмеш, бо там працюють люди, яким не потрібна справжня історія.

- Чи Ви самі ставали об’єктом репресій з боку влади?

- Не знаю, чи слід це вважати репресіями… Я закінчив Київський національний університет за спеціальністю історія, але працював не за фахом – трактористом, шофером, комбайнером. Мене прослуховували, виключили з партії, вигнали з однієї роботи, потім з іншої. Ганяли постійно, а закінчилося це гоніння аж у 1997 році, коли я пішов на пенсію. Врешті-решт 1969 р. я відчув себе українським націоналістом.

- Які у Вас наукові плани на майбутнє?

- Я зібрав величезний матеріал по історії нашого краю, зокрема, Лебединського району Сумської області. Я видав працю «Лебедія» з історії Лебединщини дореволюційного періоду. Зараз у Харкові у видавництві лежить друга частина «Лебедії» - це історія краю від 1917 року до завершення так званої Великої вітчизняної війни. Там є цікаві архівні факти – дії Сумського, Харківського, Лебединського ЧК, Голод 1921-22 та 32-33 рр., діяльність ОУН-УПА на Сумщині, розгром «Просвіти», документи, які Іванущенко вже розглядав, але не публікував. То там є невідомі факти з історії Лебединщини.

Сергій Багряний, УІС

Published on 15 January 2013