День свободи

Останнім часом ми – і то на всіх рівнях – дуже часто говоримо про Європу та про громадянське суспільство – як панацею від усіх наших бід. А вчені люди стверджують, що громадянське суспільство – це насамперед уміння, здатність громади самоорганізуватись, а також оборонити себе (навіть у мирний час!) від усяких посягань, зокрема в економічну сферу, в інформаційний простір тощо, а ще – гідно подати себе не тільки сусідам, а й усьому глобалізованому світові.

Поки що, на жаль, українці роблять на цьому шляху лише перші кроки. А свідченням цього є і нинішня кількість (а насамперед – дієвість!) наших громадських структур, і наша мобільність, і наша не тільки обізнаність із своєю глибинною історією та культурою, а й спроможність їх популяризувати та боронити.

Творчі спілки українських митців – це якоюсь мірою дзеркало, яке відображає стан усього нашого суспільства. Чим вони сьогодні живуть, чим керуються, що захищають і як захищаються самі – це, звісно, тема для окремої розмови. Проте життя знов і знов стверджує: багато що в наш сумбурний і непевний час роблять саме активні й цілеспрямовані одинаки. І коли відомий художник Олександр Мельник запросив мене на відкриття 22 листопада в Галереї мистецтв ім. Олени Замостян Національного університету «Києво-Могилянська академія» чергової художньої виставки під назвою «День свободи», я не могла її проігнорувати, бо вже достеменно знаю: все, що робить на громадській ниві цей одержимий і надзвичайно скромний чоловік, – є вартісним, справжнім і цікавим. Звісно, дехто скаже: ну що тут важкого? Подати якусь ідею, зібрати митців і їхні твори, домовитися про приміщення, закликати людей на оглядини... Однак бажаючих братися за подібні справи чомусь не дуже багато. А Олександр Іванович береться – і за унікальний багаторічний проект «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» (він є його куратором, кожні два роки відбуваються великі художні виставки-сенсації – маємо їх уже 5, а потім виходять (і це теж чималий шмат роботи) каталоги цих диво-виставок), а також за менші, проте досить вагомі проекти, за що громада йому низько й щиро кланяється.

Відкриття виставки в Києво-Могилянській академії було досить людним, бо експозиція вийшла справді неординарною: представлені роботи близько сорока сучасних українських митців із Києва, Харкова, Одеси, Тернополя, зокрема живопис Василя Забашти, Миколи Стороженка, Віри Баринової-Кулеби, Володимира Прядки, Володимира Пасивенка, Олександра Олійника, Феодосія Гуменюка, Олександра Івахненка, Леоніда Гопанчука, Миколи Данченка, Олеся Солов’я та ін.; кераміка Галини Севрук; скульптура Миколи Білика, Михайла Горлового й Василя Бика; гобелени Марії та Наталії Литовченко; витинанки Василя Корчинського. Поруч із відомими старійшинами цеху, нашими корифеями, у виставці бере участь багато надзвичайно талановитих, самобутніх молодих митців – і це, мені здається, є показовим у всьому, що робить Олександр Мельник. У контекст експозиції органічно ввійшли твори незабутнього Івана-Валентина Задорожного з меморіально-художнього музею «Хата».

Звісно, на відкритті виставки зав’язалась важлива розмова і про сам День Свободи, скасований владою, і про свободу творчості як таку. «Митці лише тоді можуть творити справжнє мистецтво, коли вони вільні, незалежні, розкуті. Вільні від догм, незалежні від влади і покупців, розкуті в творчих пошуках. Такі художники в Україні завжди були. Їх переслідувала влада, вони терпіли злидні, але залишалися чесними людьми-творцями. І зараз вони з нами, а до них приєднуються молоді, що сповідують ті самі цінності, і разом відзначають цією виставкою наше велике свято, яке для нас ніхто не відмінить, – День Свободи! Ми вдячні Києво-Могилянській академії за можливість святкувати разом»,– сказав у своєму виступі куратор виставки Олександр Мельник.

А ще слово мали президент НУКМА Сергій Квіт, екс-президент Могилянки В’ячеслав Брюховецький, директор Культурно-мистецького центру Микола Вежбицький, художники Леонід Гопанчук, Віра Кулеба-Баринова, Володимир Гарбуз, а також багато поважних гостей, серед яких – Євген Сверстюк, Олесь Шевченко, поетеса Марія Влад та інші. Було багато спогадів про минулі роки, а ще більше – надій на завтрашній день. І, гадаю, дуже слушно зауважив Леонід Гопанчук, що критикувати владу ми вже навчились, а ось спокійно, впевнено робити свою справу – й, отже, рухатись до свободи – ще мусимо навчитись.

Виставка триватиме до 8 грудня 2012 року.

Наталка ПОКЛАД

Published on 28 November 2012