“Ми ще повернемось!” Спогади. Повість. Поезії. Документи. Листування

Юрій Горліс-Горський – автор знаменитих спогадів “Холодний Яр”. І ось вийшла нова його книжка – “Ми ще повернемось!”. Її упорядник Роман Коваль зібрав під однією палітуркою всі твори та спогади визначного письменника, більшість яких невідомі сучасному читачеві.

Юрій Горліс-Горський мав стільки іпостасей, що для людей пересічних його біографія виглядала підозрілою. Ось його життєві образи: хорунжий Кабардинського полку Кавказької кавалерійської “туземної” дивізії, півсотенний Богданівського полку, кармелюківець, болбочанівець, чорний запорожець, заступник отамана полку гайдамаків Холодного Яру, “совєтський міліціонер” у Кам’янці, співробітник Повстансько-партизанського штабу генерала Тютюнника, подільський підпільник, терорист-експропріатор, наш чоловік в агентурному відділі Подільського губернського ҐПУ, багатолітній політичний в’язень та пацієнт-симулянт психіатричних лікарень, старший санітар Лук’янівської в’язниці, письменник, автор споминів, видавець, фотограф, учитель, журналіст Німецького радіо, шинкар, диверсант-парашутист, співредактор української газети, помічник німецької та американської розвідок... “Незбагнені шляхи Аллаха! Мені доводилося в своєму житті бути багато ким – поетом також”, – писав Юрко в передмові до своїх “Тюремних поезій”.

Про все це ви зможете прочитати у книжці “Ми ще повернемось!”.

Роман Коваль пропонує читачам такі твори видатного письменника-борця: “Великдень на сусідах”, “До характеристики московського наїзду на Україну”, “У ворожому таборі”, “В казематах ҐПУ”, “Отаман Хмара”, “Їх прийшло дванадцять”, “Ave, diktator!”, “Колгосп над Інгулом”, “Час вибиратися за кордон”, “Подорожні зиґзаґи”, “Печене порося (китайська легенда)”, “Фінляндія. Країна скель і крицевих людей”, “Донька Петлюри”, а також “Тюремні поезії”.

Окрім згаданих творів у книжці вміщено документи, які стосуються біографії Юрія Горліса-Горського (справжнє прізвище Городянин) у час перебування його в Армії Української Народної Республіки. Ось назви деяких з них “Характеристика на поручника Армії УНР Юрія Городянина з реєстру “вояків-лицарів”, що відзначилися в боротьбі за визволення України”, “Рапорт поручника Юрка Городянина командирові 1-ї Запорозької дивізії про прибуття з Холодного Яру”, “Рапорт про розслідування справи зникнення поручника Юрка Городянина”, “Рапорт командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка від 29 грудня 1921 р. про перебування Юрка Городянина на лікуванні у шпиталі м. Новий Сонч” та інші. Ці документи люб’язно надав Віктор Моренець, який знайшов їх у Центральному державному архіві вищих органів влади України.

Опубліковано й низку документів з особової справи письменника за 1939 рік, коли він перебував у Карпатській Україні, серед них і власноручний життєпис. Розшукала справу в Державному архіві Закарпатської області Ірина Гармасій.

Опубліковано і спогади про Юрія Горліса-Горського, зокрема члена ОУН Миколи Сидора-Чарторийського, Ірини Строцької, Галини Гришко, новелу Юрія Винничука “Там на розі, на Яновській, на вулиці Кліпаровській”, спогад Василя Оробка “Мій дядько Йосип Оробко” – про січового стрільця, героя Холодного Яру.

Книга багато ілюстрована фотодокументами.

А починається вона розлогою біографією Юрія Горліса-Горського під назвою “Револьвер і перо як життєва необхідність”. Її автор – Роман Коваль. Ось фрагмент передмови: “Доля його була настільки бурхлива, закручено-звивиста, жорстока і милосердна, що найрізноманітніші чутки про Юрія кружляли ще півстоліття після його таємничого зникнення: “поінформовані” стверджували, що він агент п’яти розвідок, що то не він написав роман “Холодний Яр”, а 1956 року, вже після смерті, був радником угорського генерала Кішбарнака.

Його ув’язнювали більшовики, румунські прикордонники та гестапівці. Сидів він і за польськими “дружніми” дротами. Його розстрілювали, а він тікав. Друзі двічі проводили по ньому панахиду, а він виривався з обіймів смерті. “Віддих смерті” Юрій чув не раз – і гарячий поцілунок кулі, і крижаний панцир березневої Тиси, і зашморг на шиї. Не раз вдаряв в очі і блиск ворожої шаблі.

Юрій побував у “царстві смерті” з її липким смородом гнилої крові – в льохах Єлисаветградської ЧК. Вийшов живим з Лук’янівської в’язниці, хоч “дід Лук’ян” рідко кого випускав зі своїх холодних рук. “Показав дулю” Юрко і тюрмам Вінниці, Полтави, Херсона. І психлікарням теж.

Без грізної “музики небезпек” він, здається, не уявляв собі життя, відтак не розлучав¬ся зі своїм братиком-револьвером навіть під час любовних пригод у Галичині.

Юрій – неспокійний дух, казав Улас Самчук, для нього “клімат війни те саме, що для риби вода”.

Юркові “незбагненні шляхи” пролягли через європейські країни, які палали у вогні Першої світової, через Київ, де він творив перший полк відродженої української армії, рідну Полтавщину та Харківщину, які він визволяв від більшовиків. “Незбагненні шляхи” привели Юрія до Холодного Яру, на Поділля, в Румунію, Галичину, на Херсонщину, Дон, Кубань, в Поволжя, Москву, Білорусь, на Волинь, Лемківщину, в Польщу, Карпатську Україну, ще раз Румунію, Югославію, Грецію, Туреччину, Сирію, Єгипет, Францію, Берлін, Фінляндію, Ленінград, Австрію, знову Німеччину…

Володимир Скуйбіда визначив Юрія як вояка-фронтовика, вояка-партизана, революціонера-підпільника та революціонера-в’язня. А ще він, додала Галина Гришко, захисник скривджених, друг дітей, “джентльмен до жінок”, талановитий письменник і “безнадійний романтик”.

Юрій Городянин-Лісовський прожив не життя, а пригодницький роман. Але він ризикував не задля чергової дози адреналіну чи розваг – крізь криваві пригоди він йшов, щоб оборонити нашу Батьківщину. “Бий ворогів – рятуй Україну” – так можна сформулювати кредо його життя.

Перша презентація книжки “Ми ще повернемось!” відбудеться 20 вересня 2012 р. о 18.00 в Черкасах.

Звучатимуть повстанські пісні у виконанні кобзарів та бардів з Києва.

Вхід на презентацію вільний.

Published on 11 September 2012