«Літопис УПА», том 19 нової серії: вагоме слово документалістики

Газета «Шлях перемоги» (число 3030 від 18 липня ц.р., стор. 4) вже конспективно повідомляла про презентацію в Чернівцях нового тому «Літопису УПА», присвяченого збройному підпіллю Буковини 1943-1951 років, що його упорядкував Дмитро Проданик. Ця публікація, сповіщаючи про структуру книжки, а також хто був на заході й хто виступав, нічого не повідомляє про зміст збірника і величезну роботу, яку здійснив упорядник й працю якого можна сміливо охарактеризувати, як науковий подвиг. Мені вже доводилось констатувати, що в особі Дмитра Проданика когорта тих, хто досліджує історію українського збройного підпілля 1940-50-х років ХХ-го століття отримала цілеспрямованого пошуківця її величності Істини та водночас здібного літератора, який уміє сухий фактаж документів без будь-яких елементів домислу представити так інтригуюче й цікаво, що вчитавшись у написане, несила відірватись, доки не перегорнеш останньої сторінки книги.

Сказане у повній мірі стосується 19-го тому нової серії «Літопису УПА» − поза всяким сумнівом одного з найкращих збірників з усіх попередніх, оскільки автор-упорядник підійшов до викладу матеріалу комплексно – використавши матеріали і підпілля, і його антиподів з НКВД-МҐБ, а також проаналізувавши матеріали інших видань (для біографічної характеристики основних персонажів) та зібравши і опублікувавши практично всі фотографії тих, про кого йде мова в збірнику. Тут також представлено ілюстрації локальних бофонів, пропагандивних листівок ОУН, бюлетенів, суспільно-політичних звітів, ретельно вималювані чекістами структури підпілля за кожний рік, унікальні групові фотографії повстанських підрозділів з чіткою ідентифікацією (ім’я – псевдо) зафіксованих на них осіб; низка світлин має дату і місце фіксації сюжету. У поєднанні з докладним іменним і предметним покажчиком, цей том «Літопису» можна сміливо назвати своєрідною енциклопедією ОУН-УПА Буковини і вважати еталоном, за зразком якого надалі повинні компонуватися інші такі збірники.

Дехто, можливо, єхидно посміхнеться і скаже: подумаєш! Зібрав хтось документи з різних джерел, пересканував, скомпонував докупи – ось і маєш результат. Але в тому то й справа, що поступи подібним чином, Дмитро Проданик міг видати нам збірник не в 784, а понад 5 тисяч сторінок, читати який було б нудно і малоцікаво. Дослідник пішов іншим шляхом: намітивши генеральну структуру книжки, ретельно і скрупульозно добирав матеріали, розташовуючи їх у хронологічній послідовності, намагаючись мовою документів ворогуючих сторін максимально точно реконструювати події, де самовідданий подвиг стикається з підлою зрадою, стійкість межує із малодушністю, а під тиском багатократ переважаючих сил і засобів, заборонених міжнародними угодами (розривні кулі, бактеріологічні та психотропні препарати) цілеспрямована боротьба затухає і врешті-решт припиняється. Читаєш ці важкі для сприймання рядки і душа крається від болю, але ще більшу повагу викликають ті, хто свідомо йшов на загибель ради торжества правди – віри в те, що незалежна Україна буде! «Сталь», «Недобитий», «Перебийніс», «Коля», «Крига», «Боєвір», «Григір», «Мороз» та інші − провідники й рядові бойовики, загиблі в боях і закатовані в тюрмах – постають перед нами у всій своїй величі духа і пам’ять про яких має жити в народі у віках!

19-й том своїми матеріалами доводить, що боротьба за незалежність на Буковині в 1940-50-х роках була складовою загальнонаціонального процесу, а не якимсь локальним явищем. Пліч-о-пліч з буковинцями її вели вихідці з інших областей, і більшу частину вказаного хронологічного відрізку Буковинський провід ОУН координував свої дії з Проводом ОУН в Україні, що власне й було запорукою тривалого спротиву в умовах тотальної блокади і відсутності підтримки ззовні. В той же час чимало буковинців боролися поза межами своєї «малої батьківщини» і бажаючі зможуть легко прослідкувати зв’язки підпілля Буковини з Тернопільщиною, Коломийщиною, Гуцульщиною та іншими теренами.

На презентації прозвучала ідея, аби матеріали 19-го тому розширити відомостями з румунських джерел (д.і.н. Марія Мандрик), ширше представити документами МҐБ (включно з розповідями про найбільш одіозних фігурантів цього відомства), на що Д.Проданик відповів, що у нього вже практично готовий матеріал для книги під назвою «Поборювання визвольного руху на Буковині в 1940-50-х роках». Побажаємо йому успішного завершення роботи над цим виданням – повчальним і необхідним, як під сучасну пору. А я на завершення скажу: обов’язково прочитайте цей 19-й том – не пожалієте. Особливо рекомендую тим, хто не лише цікавиться боротьбою українців за волю в буремному ХХ-му столітті, але й пише на цю злободенну тему.

Published on 25 July 2012