«Не було б 33 року – не було б 41-го», – українські історики

22 червня в прес-центрі Української Інформаційної Служби відбувся круглий стіл «Україна в Другій світовій війні: історія, пам’ять, політика», присвяченій 71-й річниці початку німецько-радянської війни, яка більш відома як «Велика Вітчизняна війна».

В заході взяли участь: Володимир В’ятрович — к.і.н., голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху; Володимир Гінда — к.і.н., аналітик служби новин 5 каналу; Владислав Гриневич — к.і.н., старший науковий співробітник Інституту політичних і етносоціальних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України; Доній Олесь — народний депутат України, голова Мистецького об’єднання «Остання барикада»; Ірина Когут — соціолог, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху; Андрій Куликов, журналіст, ведучий програми «Свободи слова»; Олександр Білоус (старший науковий співробітник Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років»; Володимир Сімперович – провідний науковий співробітник Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років; Олександр Пагіря — редактор відділу історія видання «Український тиждень»; Іван Патриляк — к.і.н., доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Павло Подобєд — аспірант кафедри політичних наук Інституту політології і права НПУ ім. М. Драгоманова, координатор благодійної ініціативи «Героїка»; Людмила Герасименко — к.і.н., науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті; Ростислав Мартинюк, журналіст; Ярослав Файзулін — к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України.

Учасники обговорили приклади ставлення до національної пам’яті в Україні, Росії та Західних країнах, підняли аспекти міфотворення довкола війни, обговорили маловідомі факти подій 1941-45 рр.

Всі експерти наголошували на тому, що радянська інтерпретація історії про війну базувалася на міфах і вигадках, що радянська влада деформувала пам’ять про війну.

Історик Іван Патриляк наголосив: «В період СРСР ніхто не згадував про радісні зустрічі німців в українських містах і селах. Але такі факти були. Просто учасники цих подій воліли не згадувати про минуле. Це б дуже йшло в розріз з офіційною радянською парадигмою щодо німецько-радянської війни».

Також історик зупинився на питаннях партизанського руху.

«Партизани симпатій в населення не викликали. Наприклад, на Житомирщині до партизанського руху ставились негативно, краще ставилися до німців, партизанам не допомагали. Пригадую розповідь свого знайомого, який їздив «на картоплю в Чернігівську область. Він там якось запитав у бабусі, що вона пам’ятає про партизанів. І вона відповіла дещо приголомшливе: «Бачила одного партизана. Прийшов п’яний, каже, я партизан, давай відро картоплі і самогон! А я йому: Ідіот, німці вже давно за Житомиром!».

Владислав Гриневич згадав про дії радянських військових під час «визвольної» операції в окупованій нацистами Європі й наголосив, що в радянській пам’яті не збереглася поведінка радянських солдатів в Європі, пам’ять про масові зґвалтування та грабунки, що мали місце.

А те, що ми знали про війну від ряду «ветеранів», то це стало наслідком того, що тоді офіційні ретранслятори складалися з колишніх нквдистів, які були на «другій лінії фронту», тобто в загород- загонах.

Історик також сказав, що провал радянських військ в 1941-42 рр. та симпатія частини населення до німців пояснювався, попри офіційну радянську, а тепер російську історичну лінію, діями сталінської влади в мирний час, тобто Голодомором, репресіями, колективізацією.

«Не було б 33 року – не було б 41-го», – наголошує Гриневич.

Експерти зупинилися на тому, що термін «Велика вітчизняна війна» в українських реаліях вживати не варто, а радше необхідно говорити про саме німецько-радянську війну.

«Вітчизняна війна – це марксистський термін, що був вперше згаданий Енгельсом і стосувався світової революції, коли мали б розпочатися ці вітчизняні війни, внаслідок яких мали б постати сполучені штати Європи», – каже В.Гриневич.

Учасники круглого столу також зазначили, що Велика Вітчизняна війна є основою нової російської імперської пропаганди, в першу чергу – саме в Україні.

«Транслювання російських фільмів про війну, де українці показані колаборантами, росіяни – героями, а Сталін – визначним воєначальникам всіх часів, є ознакою того, що Росія бере на озброєння радянські методи із метою знищити українську національну історичну пам’ять. Та ж Георгіївська стрічка, яку нам нав’язують, є одним з символів російського націоналізму, що бере витоки ще від війни 1812 року з Наполеоном. Яке відношення це має до України? Очевидно, таку парадигму поділяє і сучасна українська влада, яка в багатьох речах стоїть на позиціях російського націоналізму. І їй вигідно зденаціоналізувати українців, замінюючи нашу історичну пам’ять на історичну пам’ять радянську і російську», – каже народний депутат Олесь Доній.

«Такий стан речей спостерігається, бо Москва відчуває, що якщо вона втратить контроль над гуманітарною сферою України і остаточно програє Європі, яка активно обговорює питання суду над комунізмом і засудження сталінізму на міжнародному рівні», – підсумовує Володимир В’ятрович.

Сергій Багряний, УІС

Published on 22 June 2012