Чергова антиукраїнська феєрія від харківської мерії

«Дядько, а що це ви вантажите?», - питає працівника комунальної служби молодий чоловік із СУМу, який запізнився на чергову антиукраїнську феєрію від харківської мерії. За відпрацьованим сценарієм загін міліції штурмував двері під’їзду, де українська патріотична молодь Харкова з 2003 року орендувала приміщення. «Та от паслєдніх буржуєв националистических в Харьковє раскулачиваем», - була відповідь.

«Раскулачиваніє» почалось 3 вересня рівно о 10.00. Можливо, у 1917 році з цього ж під’їзду такі ж, як сьогодні, невідомого роду - племені парвеню викидали на вулицю університетську професорську родину з таким же прізвищем, як у голови Спілки Української Молоді Романа Черемського. Розкуркулювали по слобідських селах сотні українських родин, окремі нащадки яких всупереч накинутому з боку теперішньої влади зонівсько-блатярському стилю життя, прагнули створити в місті самодостатнє національно-культурне середовище

Отже о 10.00 до під’їзду будинку, що за адресою вул. Сумська 44/2, (а це як раз навпроти знаменитого пам’ятника гнівному Кобзарю) підійшли двоє судових виконавців. Їх супроводжували всього-нічого три наряди міліції, а інші сиділи напоготові у жовтих із червоною смужкою вантажівках із життєствердними назвами : «КП ВОДА», «КП ГАЗ», «КП КАНАЛІЗАЦІЯ». Крім того, усі прилеглі до Сумської, вулиці були заставлені автобусами, з яких по свистку мали вистрибнути мерські ніндзі у чорних масках.

За білими сорочками судових виконавців, які підійшли до СУМівських дверей, виглядали характерні для нинішньої влади типи в штатському. У кожного з них в руках була відеокамера, ніби це була головна зіркова подія у їхній зоряний час. За ними йшла ще одна лінія - молоді стрижені під бокс шафи в сірому вбранні, призначені спеціально для блискавичного, як у «зоряних війнах», знищення осередків української культури. Два «Камази», що нагадували собою «світле радянське майбутнє», перегородили провулок і зробили затор для харківських джипівських злидарів.

Підійшовши в притул до дверей, блондин у білому і з погонами розкрив течку і почав зачитувати постанову про виселення СУМу, «Спадщини», газети «Український простір», курсів ділової української мови, журналістики тощо. У нього попросили показати посвідчення. З’ясувалось, що він не той, за кого себе видає. Тобто за документами головний виконавець має інше прізвище. Тому чи цей блондин-виконавець був реальністю, чи лише тяжким «регіональним» кошмаром – ще невідомо. Пам’ятаєте, як у великого пролетарського письменника Горького: «А был ли мальчик? А, может, мальчика-то и не было?» Перевірити це можна хіба по пеньках однойменного парку громадського відпочинку і тепер вже випиляній «зірковою бригадою» дірі в останніх дверях останнього «розкулаченого» приміщення, яке за ці двадцять років виділялися українським організаціям Харкова.

Але все ж залишається питання: може усі ці хлопчики – Геші, Міші та їхні дони, примарні феєричні суди, а також ніндзі із «водяними» від Могильова – це лише кошмар на вулицях не В’язів, а саме нашого міста? Насправді ж є одні лише улюбленці харківських дітлахів, Геша і Міша, які в дельфінарії вправно вистрибують із води, щоби впіймати довгими носиками м’ячика і цукерку?

Господи, так хочеться прокинутись і більше не згадувати цей летаргійний кошмар, в якому не тільки Харків, а й уся наша країна перебуває… який вже рік поспіль?..

Не-співробітник Харківського літературного музею Ольга Різниченко

Published on 5 September 2011