Суверенній Україні Слава нині і повік!

Українська громада Великого Клівленду відзначала 20-літній ювілей відновлення Незалежности.

“Боже, волю ти дав Україні, Щастя ще й долю дай їй!”
(З духовної пісні “Боже, вислухай благання”)

У житті кожного народу є події, які золотими літерами вписані в його історію і назавжди ввійшли в його свідомість. Для українців такою датою є 24 серпня 1991 року.

Отже, незалежній Україні виповнилося двадцять літ. І сприймаємо нині ці серпневі події не як щось випадкове, а як абсолютне неминуче торжество історичної справедливости, як Божу благодать у долі нашого багатостраждального народу.

У цей величний ювілей варто ще раз перегорнути сторінки нашої славної і героїчної історії, головними віхами якої були Хмельниччина і Мазепи чин, Універсал свободи, Крути і Базар...Незалежність і суверенність України виборювали армії ЗУНР, УНР і Петлюри, УСС Коновальця, овіяна славою УПА Бандери-Шухевича, дивізійники УНА і дисиденти-шістдесятники. Пережив український народ Голодомор і тортури НКВД та ґестапо, сибірські каторги і виснажливу працю в колгоспах, хрущовську “відлигу” і брежнєвський застій, горбачовську перебудову і серпневий кремлівський путч та відновлення Незалежности, безкровну Помаранчеву революцію і нелегкі роки становлення Української держави.

На жаль, нова українська влада впродовж двох десятиліть не змогла вивести країну на шлях соціяльно-економічного розвитку і демократії. Як результат її недолугого керівництва, нині до влади прийшли олігархи, для яких головним є не інтереси українського суспільства, а власне збагачення.Саме ці обставини не могли не залишити певний відбиток на цьогорічних ювілейних торжествах.

У неділю, 21 серпня 2011 рку, в Святопокровському осередку Парми зібралась численна українська громада Великого Клівленду на чолі з Преосвященним Владикою Пармської Єпархії Іваном Бурою та священиками українських храмів. Неповторну святочність і піднесеність створювали декорування залі рушниками і квітами, чарівні мелодії українських патріотичних пісень, різнобарвні вишивані строї присутніх. На сцені – державні прапори Америки і України, стяги українських громадських організацій Огайо, великий золотистий Тризуб і цифри “1991-2011”.

Чарівна ведуча святочної імпрези Христина Скабик, з притаманною їй артистичністю запросила до вступного слова голову Українських Злучених Організацій Огайо Ігоря Дячуна, який тепло привітав присутніх у залі і всю українську громаду Огайо зі славною датою Воскресіння України. Посадник УЗО висловив впевненість, що нинішні негеразди в українській державі є тимчасові й Україна вийде на вірний шлях побудови сучасного європейського демократичного суспільства.

Відтак, при фортепіянному супроводі Марії Іванків, учасники святочнї імпрези піднесено виконали Державні гимни США і України.

“Любіть Україну, як сонце любіть Як вітер і трави, і води... В годину щасливу і в радості мить, Любіть у години негоди...”

Ці знамениті слова В. Сосюри можуть слугувати епіграфом ювілейного торжества, яке розпочала, добре відома в Америці і за її межами, Школа українського танцю “Каштан” в Пармі. Свою любов до України юнаки і юначки яскраво продемонстрували в хореографічній композиції “Привіт”.

До святочної промови ведуча Христина запросила пароха парафії Покрова Пресвятої Богородиці УГКЦ о. Михайла Дроздовського. Промовець не гортав відомі сторінки української історії, а глибоко проаналізував нинішню ситуацію, яка склалася в Україні. Він, зокрема, наголосив, що внаслідок копіткої та жертовної боротьби багатьох поколінь українців, двадцять років тому Україна здобула міжнародне визнання, індустіяльні потуги, освічене висококваліфіковане населення. На жаль, все це не було використано сповна для українського народу. Через 20 років наша держава лідирує в рейтенгах епідемій, корупції, тиску на свободу слова тощо. Нині перед українським суспільством стоїть питання не просто збереження держави, а про її перетворення на Українську самостійну, соборну країну, де джерелом влади має бути народ. Без активної громадської позиції, без спільних скоординованих рішучих дій зробити це неможливо. Тут доречно згадати слова Блаженнійшого Патріярха УГКЦ Святослава Шевчука, який сказав, що національний рух повинен базуватися найперше на збереженні духовних, історичних ціннстей і своєї самобутності. 20 років – це вік зрілості та усвідомлення своїх потреб, коли необхідно робити рішучі кроки для утвердження власної самостійности.

Логічним продовженням висловлених у промові роздумів можна назвати вірш “Суверенна Україна”, який з таким піднесенням і душевністю продеклямував Сергій Тука.

Теплим вітром з України війнуло, коли у святочній залі зазвучали пісні “Молитва”, “Виростеш ти, сину”, “Ой, п’є Байда” та “Наливаймо, браття!” у виконанні квартету “Байда” у складі Любомира Якиміва, Михайла Катрича, Ігоря Гниди, Петра Стойківа. Бурхливі довготривалі овації глядачів за кожен виконаний твір – яскраве підтвердження високої оцінки професіоналізму і мистецького рівня співаків. Цей самобутній квартет, де художнім керівником є Володимир Андрусишин, хоч створений недавно, але вже полонив серця пошанува-льників рідної української пісні. Квартет “Байда” – учасник багатьох українських фес-тивалів, конкур-сів, святочних імпрез на терені США. І скрізь відгуки якнай-кращі.

Свій віршований букет “Вірю в Україну” чудово вплела у мистецький вінок Слави рідній Україні Христина Скабик.

Незабутні хвилини радості подарували на святі українській громаді учасники ансамблю, який створений при відомому хорі “Дніпро”. Під дириґуванням Оксани Боднарчук і фртепіянному супроводі Ляриси Лоґен-Русняк цей високомистецький художній ансамбль чудово виконав такі шедеври пісенного мистецтва як “Наша дума”, “Стелися барвінку”, “Місяць на небі”, “Всміхнулося сонце” та “Слава Вкраїні вільній”. Завершальним акордом урочистостей зазвучав наш духовний гимн “Боже, Великий, Єдиний”.

Від імені Управи голова УЗО Ігор Дячун щиро подякував організаторам свята та усім його учасникам за гідну працю і запросив до товариської зустрічі з перекускою і вином.

Свято закінчилося. Люди розходились по домівках з думками про рідний край і з почуттям глибокої віри і надії за краще майбутнє Матері-України.

Василь Романчук, журналіст

Published on 5 September 2011