Захистимо національні інтереси України!

Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) підтримав рішення Донецького суду про позбавлення звання Героїв України Степана Бандери та Романа Шухевича, які їм були присвоєні попереднім Президентом України Віктором Ющенком.

Говорити про порядність і чесність суддів мабуть не треба, адже, на наше переконання, сьогодні в Україні майже немає незалежних судів, як і інших інститутів державного управління. Тепер, як і при радянській владі, весь державний апарат неухильно підпорядковано Партії Регіонів, яка все більше набирає рис «керуючої і унапрямлюючої», хоча сама перебуває на короткому повідку від Москви.

Рішення ВАСУ направлене не лише проти лідерів національно-визвольної боротьби, а й проти усіх, хто впродовж віків боровся з окупантами і колонізаторами України. Це рішення є зневагою до всього українського народу, до тих, хто гордо називає себе українцем. Воно є спробою змусити нас змиритись з принизливим визначенням хохлів-малоросів, про яких писав Шевченко: «Варшавське сміття, грязь Москви…»

Мабуть, вже більшість мешканців України прозріває, що заслані або призначені «козачки», які втерлись в довіру до частини електорату, ставши лідерами політичних партій чи громадських організацій, переслідують лише одну мету – дискредитацію ідеї консолідації суспільства. Антиукраїнські «благодійники», надаючи донорську фінансову підтримку цим псевдо патріотам, перетворюють їхні політичні сили у контрольований інструмент. Пригадаймо, як руйнувався могутній Рух, як кололися національно-демократичні праві партії. Яка шалена пропаганда (як і за радянських часів) ведеться проти справжніх націоналістичних партій та громадських організацій, які є найбільш небезпечними опонентами для промосковської і прокомуністичної «п’ятої колони», котра безперешкодно і безкарно веде антиукраїнську діяльність на нашій землі.

Після проголошення незалежності, появились такі політичні лідери як Л. Кучма, П. Лазаренко, В. Медведчук, Ю. Тимошенко, В. Янукович, М. Азаров та інші. Але де вони були, коли в потугах внутрішньої боротьби та зовнішнього тиску формувалась незалежна держава Україна? А більшість з них на сьогоднішній день є мільйонерами та міліардерами. Хіба вони виборювали, чи зміцнювали нашу державність, захищали соціальну життєспроможність її громадян?

Стає очевидною велика прірва між владною кастою та простим народом: як в поглядах, намірах, так і в реальних кроках, особливо в соціальній та духовній сферах.

В Україні стає не престижно, а іноді й небезпечно, називатись українцем. Українську мову, історію, культуру, науку та традиції заганяють в резервацію. На усіх рівнях державного управління з’являються все більше колишніх партноменклатурників, вихідців з донецького регіону, здебільшого, національно асимільованих та з’яничарених, для яких Україна є лише ресурсним центром для росту бізнесу чи кар’єри.

Так подумаймо, чи про таку Україну ми мріяли, коли голосували на референдумі у 1991 році? Чому ми не можемо досягнути такого рівня політичної та економічної стабільності як у країнах Прибалтики, Польщі, Словаччині?

На наше переконання тому, що на виборах до всіх гілок влади ми, переважно, обираємо не тих, хто вболіває за державу і народ, а популістів та політичних авантюристів, які намагаються купити нас за Юдині срібняки.

Тож будьмо гордим народом, а не хохлами-малоросами. Державна незалежність дала нам Конституцію, згідно із якою ми зобов’язані захищати свої національні інтереси, економічні права, політичні свободи та соціальну справедливість!

Прийнято на засіданні Проводу
Тернопільської обласної організації
Всеукраїнського Товариства політв’язнів та репресованих

Published on 10 August 2011