Помер Іван Андрійович Гель

Прощання з Покійним відбудеться у соборі Святого Юра у місті Львові у п’ятницю 18 березня 2011 року.

Публіцист, правозахисник, активний учасник національно-визвольного і греко-католицького руху з 60-х років донині, організатор самвидаву, видатний громадський і політичний діяч.

Народився 17 липня 1937 року в селі Кліцко Городоцького р-ну Львівської обл. По-мер 16 березня 2011 року у Львові після другого інсульту. Тривалий час хворів на цукро-вий діабет.

Батько – колишній вояк УНР, потім голова "Просвіти" в селі, був головою колгоспу, одночасно співпрацюючи з підпіллям ОУН, за що в 1950 році був засуджений на 20 років. Мати – зі старовинної української інтеліґентної родини з глибокими традиціями націона-льно-визвольної боротьби. Першу сутичку з совєцькою владою Іван мав у 13 років, коли під час арешту батька енкаведисти побили матір і самого Йвана, який намагався захистити батьків.

Першим свідомим актом громадянської непокори була публічна відмова вступити в комсомол, за що в 1952-му, після закінчення першої чверті 10-го класу, Івана вигнали з Комарнівської школи. Закінчив вечірню школу в Самборі. Спробував було вступити у Львівський університет, але його документів не прийняли, мотивуючи тим, що він син ба-ндерівця. Працював слюсарем на Львівському заводі автонавантажувачів.

1956-59 Гель служив у війську. Після демобілізації намагався вступити на юридич-ний факультет, але туди йому дорога була закрита. Вступив на заочне відділення історич-ного факультету Львівського держуніверситету. На другому курсі перевівся на вечірній відділ, працював слюсарем на Львівському електровакуумному заводі.

Тоді ж Іван Гель розпочав громадську діяльність. 1961, на сторіччя з дня смерті Т.Шевченка, разом зі своїм другом поклав терновий вінок до його пам’ятника в Києві.

У цей час познайомився з Михайлом Горинем, який уже був знайомий із київськими шістдесятниками Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Василем Симоненком та ін.. Почав виготовляти і розповсюджувати самвидав: "Стан і завдання українського визвольного руху” Євгена Пронюка, “Що таке поступ” Івана Франка (з кри-тикою Леніна), “Вивід прав України”, "Україна і українська політика Москви" та ін. Тоді ж Горинь і Гель формулюють свою програму як "боротьбу за державність України".

24 серпня 1965 року, будучи студентом шостого курсу, Гель заарештований. У бере-зні 1966 засуджений за ст. 62 ч. 1 і ст. 64 КК УРСР («антирадянська агітація і пропага-нда», «організаційна діяльність») до 3 р. таборів суворого режиму.

1966-1968 карався в таборах Мордовії, де познайомився з багатьма учасниками де-мократичного руху в СРСР. 1967 двічі звертався до Президії Верховної Ради з листами на захист Української Греко-Католицької Церкви та з вимогою скасувати ст. 62 КК УРСР.

Після звільнення Гелеві не дали можливості прописатися у Львові та відновитися в університеті (диплом одержав аж у 1991 р.). Жив у м. Самбір. Там видрукував у самвидаві і розповсюдив 11 книжок, у тому числі "Серед снігів" Валентина Мороза, яка включала всю його публіцистику й поезію (передмовою до книжки була стаття самого Геля "Тоталі-таризм, український рух і Валентин Мороз"), працю Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи ру-сифікація?", збірку віршів Миколи Холодного "Крик з могили", книжку листів Михайла Гориня з неволі, багато статей.

7 грудня 1970 р. Іван Гель виступив на похороні Алли Горської в Києві. У зв’язку з цим мав на роботі сувору догану за "прогул". У листопаді 1970 послав до Верховного суду УРСР заяву протесту проти вироку в справі В. Мороза.

12 січня 1972 року Іван Гель заарештований вдруге. У серпні засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 р. таборів особливого (камерного) режиму, 5 р. заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Термін відбував у Мордовії (Сосновка) та в Пермсь-кій обл. (Кучино), заслання – в Комі АРСР, Троїцько-Печерський район, селище Милва.

У таборах Гель брав участь у багатьох правозахисних акціях і голодівках, зокрема, в голодівці з вимогою статусу політв’язня. Одна з його голодівок тривала 100 діб: домагався реєстрації шлюбу зі своєю фактичною дружиною Марією, матір’ю їхньої доньки Оксани (1964 р.н.). 1975 шлюб був зареєстрований. Усього Гель голодував понад 300 діб.

Іван Гель – автор книжки "Грані культури". Написана в ув’язненні в 70-х, вона роз-повсюджувалася в самвидаві, нелеґально потрапила за кордон і вперше під псевдонімом Степан Говерля була видана у Лондоні 1984 тамтешньою Українською Видавничою Спіл-кою. В Україні книжка "Грані культури" під справжнім іменем автора видана у Львові 1993. Автор дає глибокий аналіз становища української культури і нації в умовах російсь-кої окупації.

Уже в період "перебудови", 17 січня 1987 року, Гель повернувся в Україну. Рік жив у рідному селі, працював пастухом. Весною 1987 разом з В.Чорноволом, М.Горинем, П.Скочком відновлює журнал "Український вісник", стає його відповідальним секретарем. Співзасновник Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління. У 1987 р. створює і очолює „Комітет захисту Української Греко-Католицької Церкви”, редагує жур-нал "Християнський голос", організовує перші масові релігійні та політичні акції в Гали-чині, зокрема, збори 250 тисяч вірних УГКЦ 19 вересня 1989 року біля собору Святого Юра у Львові – тоді катакомбна Церква легалізувалася і дістала офіційне визнання. Брав активну участь у створенні "Меморіалу" і Народного Руху України, добився перед облас-ною владою офіційного визнання УПА воюючою стороною в ІІ Світовій війні.

1990-94 Іван Гель був першим заступником голови Львівської обласної Ради народ-них депутатів. До 2002 року очолював обласну комісію відновлення прав реабілітованих.

2002 року нагороджений Орденом Ярослава Мудрого V ступеня, до Дня Незалежно-сті 2006 р. – орденом Ярослава Мудрого ІV ступеня. Указом Президента України № 759/2009 від 18 вересня 2009 року за вагомий особистий вклад у відродження Української Греко-Католицької Церкви з нагоди 20-ї річниці виходу її з підпілля нагороджений орденом Свободи.

І.Гель – автор сотень публікацій у пресі з найважливіших суспільних питань, у яких завжди займав принципову високоморальну національну позицію.

Вічна пам’ять і слава великому подвижникові українського духа.

Published on 17 March 2011