Нові дослідження історії ОУН на Волині

Нещодавно в Луцьку вийшов друком третій випуск «Історичних студій Волинського національного університету імені Лесі Українки». В ньому, зокрема, вміщено статті, присвячені історії героїчної боротьби Організації Українських Націоналістів.

Аспірант кафедри історії та етнопедагогіки Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова І.В.Ковальчук виступив з статтею «Формування похідних груп ОУН і їх проникнення на територію Житомирської та Київської областей у липні – серпні 1941 р.» Він зазначає, що похідні групи ОУН за короткий час сформували місцеве українське цивільне управління, мережу освітніх і культурно-просвітніх закладів. Завдяки цьому вони заручилися підтримкою місцевого населення, яке приєдналося до адміністративної і громадської роботи. І.Ковальчук констатує, що діяльність похідних груп ОУН припинено нацистськими поліційними органами із середини вересня 1941 року, коли відбулися широкомасштабні арешти бандерівських активістів.

Цікавою є і стаття доцента кафедри новітньої історії України Волинського національного університету імені Лесі Українки О.Ю.Ленартовича «Збройна боротьба УПА:Волинсько-поліський період (березень – грудень 1943 р.)». О.Ленартович пише: «Волинсько-поліський період боротьби характеризувався спробою опанувати територію регіону (повстанська тактика), встановити власну адміністрацію, провести аграрну реформу, налагодити промислове виробництво. Унаслідок проведення каральних операцій та широкомасштабного наступу каральних підрозділів на визволені УПА райони Волині було ліквідовано так звану «Колківську республіку». Великі втрати та неспроможність протистояти регулярним військовим частинам призвели до зміни тактики УПА – запровадження партизанських методів боротьби».

Аспірант кафедри історії України Національного університету «Острозька академія» Я.М.Антонюк в статті «Агентура СБ ОУН(б) у радянських силових органах на території Волині (1946-1951 рр.)» розглядає малодосліджену тему. Він робить висновок: «Діяльність агентури СБ у радянських силових органах була найбільш цінною ланкою її розвідки, діяльність якої була спрямована на розвідувальне забезпечення бойових операцій ОУН, збір інформації про плани антиповстанських операцій, розвідданих, які могли б знадобитися під час війни Заходу із СРСР. Найбільш численною була агентура СБ у радянських парамілітарних формуваннях із числа місцевого населення – винищувальних групах, винищувальних батальйонах, групах охорони громадського порядку. Крім виконання розвідувальних завдань, вона слугувала певним резервом для поповнення нелегальних боївок, здобула для підпілля зброю та боєприпаси, проводила антирадянську пропаганду, здійснювала диверсійні й терористичні акції. Значно меншу кількість розвідників СБ мала у радянській армії, радянських правоохоронних органах і зовсім незначну – серед співробітників держбезпеки. Однак ця агентура надавала СБ досить цінні розвіддані про плани ворога, а також була головним постачальником інформації для західних союзників.

Порівнюючи усі напрями розвідувальної діяльності СБ, слід зазначити, що чіткого поділу не існувало, вони доповнювали один одного й були взаємопов’язані. Водночас основою, на якій усе будувалося, було сільське населення. Саме в цьому напрямі вдавалося найдовше зберігати розвідувально-інформаційну мережу і проводити активну роботу».

Збірник «Історичні студії Волинського національного університету імені Лесі Українки» адресований всім, хто цікавиться історією, зокрема, боротьбою ОУН за незалежність України.

Анатолій Зборовський

Published on 24 December 2010