Подружжя Ребетів повертається в Україну

30 жовтня один із провідників ОУН Лев Ребет та його дружина Дарія будуть перепоховані на центральному львівському цвинтарі – Личаківському.

Подружжя поховають поруч із президентом Західноукраїнської Народної Республіки Євгеном Петрушевичем, засновником "Пласту" Олександром Тисовським та легендарним військовим міністром ЗУНР, полковником УГА Дмитром Вітовським, організатором Листопадового чину 1918 року.

Лев Ребет був сином поштового урядовця, народився у 1912 році в місті Стрий на Львівщині. З дитячих років відзначався глибокою релігійністю та відданістю українській національній ідеї. Брав участь у юнацькому русі пластунів, вже в 15 років, навчаючись в українській гімназії Стрия, став членом Української Військової Організації (УВО), згодом членом ОУН. Пізніше, згадуючи ті роки, Ребет писав, очевидно, відносячи ці слова до самого себе: "Головною базою ОУН була молодь, насамперед студентська. Ця молодь виросла вже в традиції української державності, вона пам'ятала існування, хай і короткотривале, самостійної держави, вона на власні очі бачила українське військо, одним словом, уже раз пережила те становище української держави, за яке збиралася боротися. Державна самостійність не була для неї нездійсненою фантазією; молодь цю самостійність уже бачила і вона перед її уявою стояла реально – треба було тільки здобути її". (Лев Ребет, Крайовий Провідник ОУН на ЗУЗ у 1935 році.)

...Після проголошення 30 червня 1941 року Акта про відновлення незалежності України став заступником фактичного голови її уряду Ярослава Стецька, а після арешту того нацистами – перебрав обов'язки голови.

У вересні 1941-го Ребета заарештували гестапівці й допровадили до краківської тюрми, а згодом і до концтабору "Аушвіц" (у місті Освенцім).

Після звільнення з концтабору обраний головним суддею Закордонних частин ОУН. У 1949 році захистив докторську дисертацію на тему "Держава і нація", а в 1954-му став професором Українського вільного університету у Мюнхені.

12 жовтня 1957-го в Мюнхені Лева Ребета не стало.

...В момент, коли людина, що поспішала, проходила повз одного "добродія", той зробив якийсь дивний, різкий рух, і його візаві раптом захитався й впав. Прибулі на місце події лікарі та поліцейські констатували смерть "від паралічу серця" (а той непомітний "добродій", між іншим, миттєво зник...).

Померлим (точніше, загиблим) виявився 45-річний Лев Ребет, один із найбільш відомих політичних лідерів українського національного руху 40-50-х років, професор Українського Вільного Університету (Мюнхен) редактор тижневика "Український самостійник", голова Політичної Ради ОУН (закордонної), визнаний журналіст, політолог, історіософ. Лише згодом виявилося, що він був підступно вбитий пострілом із пістолета, зарядженого спеціальною ампулою з ціаністим калієм та загорненого у газету. В момент зустрічі вбивця – випробуваний агент радянських спецслужб Богдан Сташинський, він же Йозеф Леман, він же Зігфрід Дрегер – скерував пістолет просто в обличчя жертви й натиснув на спускову пружину. Майже через два роки, 15 жовтня 1959 року, там же, в Мюнхені, тим же самим способом (в обох випадках Сташинський ретельно стежив за пересуванням тих, на кого був скерований замах) був убитий Степан Бандера...

Оргкомітет, створений у львівській міській раді повідомляє, що церемонія перепоховання відбудеться на Личаківському цвинтарі в суботу, 30 жовтня орієнтовно в 10.00. Тлінні останки доставлять з Храму Святої Трійці УГКЦ, м. Львів, вул. Тершаківців, 11, де зранку відбудеться свята літургія і чин похорону.

Published on 29 October 2010