«А ми тую стрілецькую славу збережемо!»

Від 5 до 11 липня 2010 року Божого на теренах Івано-Франківської та Тернопільської областей проходив всеукраїнський мандрівний табір «Не ридать, а добувать!». Сумівці з Калуша, Острога, Києва, Херсона, Тернополя, Івано-Франківська, Хмельницького, Вінниці, Львова та прихильники СУМ з Харкова подорожували місцями постою та боїв Українських Січових Стрільців.

Розпочався табір в Івано-Франківську, невеличким квестом для кращого знайомства із містом. Після офіційної збірки-відкриття ми вирушили у путь. Першою точкою була давня столиця Галицько-Волинського князівства, а також відоме паломницьке місце – село Крилос, у якому ми ще й відвідали музей історії Галича. Наступного дня таборовики попрямували до славного Галича, дорогою завітавши до Музею народної архітектури і побуту (музей під відкритим небом), а також Галицького природничого музею. На ночівлю ми зупинилися у селі Медуха, де народився Дмитро Вітовський – один із провідників УСС.

Наступного дня таборовики розділилися на два курені. Така практика була також і в січових стрільців. Влітку 1915 року після тривалих боїв на річці Золота Липа вони вперше мали тривалий відпочинок – перший курінь стояв біля села Завалів, другий – біля села Маркова. За прикладом усусусів ми й попрямували до цих сіл, отримавши «бойові» завдання – кожен курінь повинен був у своєму селі провести історично-фольклорну розвідку, дізнавшись про деталі побуту січових стрільців у цих селах, а також записати від місцевих жителів якомога більше стрілецьких пісень. Обидва курені успішно виконали свої завдання, зумівши віднайти унікальні матеріали, котрі можна буде переглянути у додатку. Наступного дня усі таборовики зустрілися у Зарваниці – духовному центрі Західної України, одному із 12 найбільших марійських (на честь Богородиці) осередків Європи.

Підживившись духовно, сумівці вирушили до села Соснова, де 95 років тому січові стрільці мали тривалий постій. У цьому селі кожен рій знову ж таки проводив краєзнавчі розвідки, розпитуючи місцевих жителів про побут усусусів у їхньому селі. Окрім цього, таборовики мали унікальну можливість відчути себе вояками – ми грали в пейнтбол. Усі без винятку були в захопленні від цієї ініціативи таборової команди. «Бої» пройшли успішно – загиблих не було, а усіх «поранених» було дуже швидко «вилікувано».

Передостаннього таборового дня ми вирушили на місце найбільш славного бою січового стрілецтва – до гори Лисоня. Дорогою таборовики відвідали давнє, мальовниче місто Бережани, побували у місцевому краєзнавчому музеї, а також мали екскурсію Бережанським замком. Утім, найбільш бентежним було підняття на Лисоню і перебування на так званій «висоті 399». Тут ми віднайшли старий кам’яний хрест, на якому німецькою й українською мовою був напис «Героям Лисоні вдячна Батьківщина». Того ж дня підвечір таборовики відвідали стрілецький цвинтар у селі Потутори, що за кількасот метрів від Лисоні.

Закриття табору відбулося у неділю, 11 липня, у файному місті Тернополі… Можна лишень уявити, як усім нам не хотілось повертатись домів…

Мандрівний табір місцями слави Українських Січових Стрільців для кожного із таборовиків був дуже позитивною подією у житті - ми не лише знайшли багато нових друзів і весело провели час, а й безпосередньо доторкнулися до історії, котра ще живе у спогадах людей. І тепер те, що здавалося таким далеким і незнайомим, стало близьким і пережитим…

Оля Кошицька

Published on 29 July 2010