Молодь «Оновлення країни» відучує депутатів від «кнопкодавства»

18 червня у Києві під стінами Верховної Ради України молодіжне крило «Оновлення країни» провело театралізовану акцію «Народні кнопкодави».

Учасники акції продемонстрували перехожим та журналістам іронічну постановку «Робочий день народного депутата». Робота обранців полягає в тому, щоб за командою лідерів фракцій чи груп дружно натискати на відповідну кнопку, приймаючи без попереднього розгляду одне рішення за іншим.

Досхочу награвшись червоними та зеленими кнопками на символічних робочих місцях нардепів, актори-аматори подарували справжнім нардепам «Тренажер для угамування приступів “кнопкодавства”».

Учасники акції хотіли досягти, щоб народні депутати, маючи різнокольорові кнопки у себе вдома, мали можливість задовольняти пристрасть до «кнопкодавства» поза межами Ради, а на робочому місці справді працювали на користь своїм виборцям і суспільству.

Після закінчення імпровізованої вистави активісти молодіжного руху «Оновлення країни» зачитали передвиборчі обіцянки усіх парламентських сил, що стосуються проблем молоді, які за два з половиною роки роботи Ради так і не були виконані.

Молоді активісти продемонстрували, що закони в сучасній Україні приймаються не залежно від їх доцільності чи задля покращення життя суспільства, а відповідно до політичної волі керівників партії, що перебуває при владі.

«Останні голосування у Верховній Раді, зокрема ратифікація «харківських домовленостей», свідчать про те, що наші парламентарі несамостійні у прийнятті своїх рішень. Нинішній склад ВР замість того, щоб відстоювати реальні інтереси виборців, підтримує законопроекти, що вигідні тій чи іншій політичній силі, не задумуючись, чим це обернеться для держави», — говорить учасниця акції, студентка КНУ Катерина Аврамчук.

Організатори акції запевняють, що законотворчою діяльністю у Раді займаються до 50 осіб. Натомість що робить решта 400 депутатів, — нікому невідомо. А близько десяти нардепів взагалі не ходять на засідання.

«Якщо запитати пересічного українця, скільки народних депутатів він знає по прізвищах, він зможе назвати не більше десяти — дванадцяти. Хіба це нормально, коли народ практично нічого не знає про своїх обранців? Тож відкритим залишається питання: чи взагалі потрібно країні 450 нардепів, якщо більшість із них — лише «кнопкодави», маріонетки в руках більш потужних політичних гравців?», — наголосив співорганізатор акції Сергій Пархоменко.

Сергій Багряний, УІС

Published on 21 June 2010