Концепти Дмитра Донцова і сучасність

28 травня в Науково-дослідному інституті українознавства МОН України відбулася презентація наукового збірника “Вісниківство: літературна традиція та ідеї” (Дрогобич, 2009), підготовленого науковцями з Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка і Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова. У презентації взяли участь керівник НІЦ ім. Д.Донцова Олег Баган та секретар Центру, завідувач кафедри теорії та історії української літератури ДДПУ ім. І.Франка Петро Іванишин.

Знані науковці і публіцисти представили оригінальне видання в різних аспектах його значення і звучання. Передусім воно відображає ідейні устремління групи дрогобицьких науковців, які ще на початку 1990-х рр.. згуртувалися довкола видавництва “Відродження” і підготували до друку низку важливих видань націоналістичного спрямування: “Українська Церква і процес національного відродження” В.Іванишина, “Мова і нація” В.Іванишина і Я.Радевича-Винницького, “Дух нашої давнини” Д.Донцова, “Нація. Державність. Націоналізм” В.Іванишина, “Іван Франко і теперішнє становище нації” О.Багана, “Голгота України ” Д.Соловея, есеїстична антологія “Лицарі духу” (про письменників-вісниківців) за редакцією О.Багана, “Олег Ольжич – герольд нескореного покоління” П.Іванишина, “Україна: від мови до нації” Я.Радевича-Винницького та ін. Ідейним і моральним натхненником та організатором цих проектів тоді був нині покійний Василь Іванишин – чудовий публіцист, літературознавець, критик, засновник Всеукраїнського об’єднання “Тризуб” ім. С.Бандери.

Сьогоднішнє видання збірника “Вісниківство” покликане, за словами Олега Багана, об’єднати зусилля літературознавців, культурологів, істориків преси, філософів, націологів на платформі традиціоналістського мислення і класичних методологій, оскільки в умовах тотального напливу постмодерністських теорій, які несуть в собі ліберально-космополітичні ідеологеми деструкції й зумисного релятивістського хаосу, відбувається руйнування духовних вартощів нації і теоретичної системності в науці. Другим його завданням є налагодження системного вивчення такого яскравого в ідейному й естетичному планах явища, як літературна традиція журналів “Літературно-науковий вісник” і “Вісник”, які у 1922-1939 рр. редагував відомий філософ та ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов. Зараз в українській культурі відбулося абсолютне викривлення вісниківської (донцовської) лінії в міжвоєнній літературі (творчість Є.Маланюка, Ю.Липи, Л.Мосендза, О.Ольжича, Ю.Клена, О.Стефановича, У.Самчука та ін.). Часто її називають “празькою школою” і це робиться з певною метою, за планами лібералістичних критиків кінця 1940-х рр.. (Ю.Шерех-Шевельов, Ю.Косач, І.Костецький, Ю.Лавріненко та ін.), які намаглися перекрутити і применшити значення вісниківської ідеології та естетики і постаті Дмитра Донцова.

Водночас повернення в нашу науку поняття “вісниківства”, на думку Олега Багана, буде не лише ствердженням елементарної правди історії, а й дасть змогу пізнати продуктивні естетичні, націотворчі та культуротворчі концепти націоналістичного (традиціоналістського та героїчного) способу мислення, які зумисне замулюються теоретиками “празької школи”.

Петро Іванишин відзначив, що збірник “Вісниківство” постав значною мірою на основі матеріалів всеукраїнської конференції 2008 року, проведеної у Дрогобицькому педуніверситеті і присвяченої пам’яті Василя Іванишина. Тому закономірно, що архітектоніку збірника відкривають три розділи статей (“Історико-культурні контексти”, “Поетика тексту”, “Теоретико-методологічні аспекти”), сформованих із виступів на цій конференції. Наступний розділ містять методологічно значущі праці Василя Іванишина. До п’ятого розділу увійшли джерельні матеріали – твори Д.Донцова, Є.Маланюка, Ю.Лободовського, С.Николишина, супроводжувані передмовами.

З іншого боку, професор Петро Іванишин підкреслив, що для вісниківствознавців особливо важливими є теоретико-методологічні аспекти, що є органічними для вісниківства зокрема та української культурної традиції загалом. Досі вже вдалося чітко окреслити та доволі ґрунтовно розробити два з них. Перший стосується художньо вираженої в поезії Тараса Шевченка (та його послідовників) і вперше науково розробленої у працях Василя Іванишина національно-екзсистенціальної методології мислення, мислення у категоріях захисту, розвитку та розбудови нації. В основі цієї методології лежить національний імператив: все, що йде на користь нації і не суперечить християнству – добро, все те, що шкодить нації і християнству – зло. Інший теоретичний аспект стосується герменевтики. Вісниківство володіє могутньою теорією інтерпретації, спрямованою на осягнення не сенсу буття як такого, а саме сенсу національного буття. У цьому аспекті важливим стала презентація двотомника вибраних праць Василя Іванишина “Державність нації” (2009) та монографії Петра Іванишина “Національний спосіб розуміння в поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко” (2009).

У подальшому, наголосив П.Іванишин, кафедра теорії та історії української літератури, спільно із Науково-ідеологічним центром ім. Дмитра Донцова та кафедрою світової літератури (завідувач Леся Кравченко) збирається продовжувати систематичне вивчення вісниківської традиції, свідченням цьому проведення другої (міжнародної) вісниківської конференції у Дрогобицькому університеті у квітні цього року.

Під час зустрічі також були презентовані оригінальні і значущі книжки, видані Науково-ідеологічним центром. Серед них – збірка вибраних творів Уласа Самчука “Кулак. Месники. Віднайдений рай”, у якій вперше перевидані роман 1930-х років “Кулак”, в якому зображено процес формування націоналістичної свідомості в українській масі міжвоєнної доби і збірка новел із газети УВО “Сурма” “Месники”, в якій показано наростання націоналістичної бойовитості; збірник “Український націоналізм: історія та ідеї”, який програмно націлений на висвітлення історії та концептуальних ідей націоналізму, на перевидання етапних класичних праць націоналістичних ідеологів.

Віктор Рог

Published on 7 June 2010