До Освенціму за Україну

11 березня у Сумському прес-клубі, презентуючи книгу Степана Петелицького „До Освенціму за Україну”, обговорили роль національних рухів у становленні української державності та спотворення цієї ролі окремими політичними силами.

Канадське видавництво «Каштан Прес» нещодавно опублікувало спогади громадського діяча, очільника руху українських політв’язнів Степана Петелицького під назвою «До Освенціму за Україну». Пан Петелицький, розповів керівник редакційно-видавничої групи з підготовки та видання книг Головного управління зв’язків із громадськістю Сумської облдержадміністрації Олег Корнієнко, присвячує свою книжку «мільйонам українських жертв Голокосту». Його спогади – це хвилююча розповідь про те, до яких дій щодо українських патріотів вдавалися нацисти, які всіх українців вважали «untermenschen» - нижчою расою, призначеною для експлуатації на користь Третього Рейху. Це розповідь про долю і боротьбу, життя і смерть, милосердя і ненависть.

Петелицький мріяв про вільну і незалежну Україну, де могли б разом мирно жити люди всіх національностей, «жити на власній землі без іноземного чобота на спині». Як і багато інших його сучасників, Петелицький став членом українського підпілля ОУН, незважаючи на той факт, що участь у цьому русі означала смерть, якщо про це ставало відомо польській владі. Це означало смерть, якщо про це дізнавалися і німецька або совєтська влада. Петелицький вважав, що незалежна Україна варта такого ризику. Це твердження підкріплює наступний документ: «Було встановлено, поза всяким сумнівом, що рух Бандери готує повстання у Рейхкомісаріаті з остаточною метою встановлення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно заарештовані й після досконального допиту мають бути таємно знищені як грабіжники». (Einsatzkommando, C5, 25. November 1941)

Українське суспільство, принаймні його свідому частину, надзвичайно збурив пункт 19 Резолюції Європейського Парламенту, який рекомендує українському керівництву переглянути рішення про присвоєння Голові Проводу ОУН Степану Андрійовичу Бандері звання Героя України (посмертно), - продовжили тему кандидат історичних наук, викладач СДПУ Олександр Вовк і член проводу обласної організації СУМ Олександр Бойко.

Президія Української Національної Ради Сумщини, запевнили виступаючі, вважає, що таке рішення не має жодного правового та історичного підґрунтя та базується на наклепі комуністичної пропаганди, якою вона таврувала український національно-визвольний рух часів ІІ Світової війни. Це твердження є вкрай цинічним, оскільки Степан Бандера з початку липня 1941 року до жовтня 1944-го був в’язнем гітлерівського концтабору Заксенхаузен. Двох його рідних братів Олексу та Василя знищено в концтаборі Освенцім, сліди брата Богдана губляться в херсонському гестапо.

Дивним є також той факт, що Європарламент перекреслює рішення Нюрнберзського процесу, на якому було названо злочинців та колабораціоністів і визначено саме поняття «колабораціонізму». Ні Степан Бандера, ні очолювана ним Організація Українських Націоналістів, ні Українська Повстанська армія не підпадають під поняття «колабораціонізму», і в звинувачувальній частині матеріалів Нюрнберзського процесу жодним чином згадані не були.

Рішення об’єднаної Європи має базуватися винятково на об’єктивних історичних фактах, а не мати сумнівне політичне забарвлення, дійшли висновку учасники прес-конференції.

Published on 11 March 2010