РЕЗОЛЮЦІЯ круглого столу «Українсько-російські відносини напередодні президентських виборів в Україні»

Українсько-російські відносини були і залишаються найскладнішою складовою зовнішньої політики України. Наша історія має більш ніж достатньо прикладів «добросусідства» зі сторони північного сусіда. Сусідство по-російськи – це коли можна сміло хазяйнувати у сусіда як у себе вдома. При цьому партнерство обов’язково повинно бути на користь Росії і її інтересів. Ця історія часто була кривавою і страшною. В ній можна знайти все: від валуєвського указу про заборону української мови до страшного геноциду – голоду 1932-33 років.

Росія завжди зверхньо ставилася до всього неросійського. Великоросійський шовінізм – основа політики цієї держави незалежно від того хто перебуває при владі: монархісти, комуністи, кагебісти чи демократи. У їхньому розумінні Україна завжди буде їхньою, як те, без чого не може існувати Росія.

Чи розуміють це українські політики?

Відповідь на це запитання можна знайти під час виборів, особливо, президентських. І як не дивно, українські політики це розуміють. Такі як Тимошенко і Янукович уже зробили свій вибір на користь Москви. Сьогодні вони намагаються приспати український народ розповідаючи нам казочки «про мир і взаєморозуміння» і не чують з боку Москви звинувачень Д.Медвєдєва офіційного Києва в антиросійській внутрішній і зовнішній політиці. Вони не чують рішень Російської Державної думи, яка узаконила використання збройних сил Росії у військових операціях поза межами країни. Вони мовчать, коли російські війська в Криму порушуючи українське законодавство і міждержавні угоди здійснюють несанкціоноване перевезення зброї і військових вантажів. Вони не бачать відвертої війни з боку Росії проти України – інформаційної, економічної, гуманітарної, релігійної, енергетичної, політичної. Вони не чують. Вони не бачать. Вони не хочуть чути і бачити. Вони не можуть чути і бачити, бо є рядовими бійцями у цій війні на боці… Росії.

Після 2004 року Україна почала вести зовсім нову зовнішню і внутрішню політику. Це політика партнерства. Це політика прямої орієнтації на європейський напрямок розвитку і пошуку безпеки в НАТО. Це політика, коли Україна вперше почала говорити з позиції українських інтересів, чи то з США, чи з Росією. Це політика на відновлення історичної пам’яті та національної свідомості. Це політика спрямована на розвиток в Україні демократії, реальних прав і свобод.

Таку політику почав реалізовувати Президент України В.Ющенко.

Тому й не дивно, що з поміж майже двох десятків претендентів на пост керівника української держави найбільшої уваги з боку Росії заслуговує український Президент В.Ющенко. Проти українського президента Москва розпочала безпрецедентну інформаційну, політичну та дипломатичну війну. Сотні продажних журналістів, політиків та «політологів» ведуть проти Ющенка масштабну дискредитаційну кампанію. Ці найманці Кремля нав’язують українцям антиющенківські штампи та домисли. Зграя критиканів з лівого та правого боків знищують політичний рейтинг Президента та підривають довіру українців до лідера держави.

То ж чим досолив Ющенко «старшому брату»?

Тим, що дав зрозуміти що є така держава – Україна, і є така нація – українська. Лише через це він став ворогом номер один для Росії. І через це, ми українці, повинні його шанувати. Бо не так багато було у нашій історії Мазеп, Петлюр і Бандер, які мали відвагу заявити Кремлю і словом, і ділом. Не було б їх, не було б сьогоднішньої України. Пам’ятаймо це.

Ми, учасники круглого столу, обговоривши ситуацію довкола російсько-українських відносин напередодні президентських виборів в Україні висловлюємо свою підтримку внутрішній і зовнішній політиці, яку здійснює Президент України В.Ющенко. Завдяки його правлінню Україна стала розвиватися, як повноцінна національна держава, яка поважає себе і своїх громадян. Сьогодні Ющенко, як ніхто інший з поміж кандидатів у президенти, чітко бачить перспективи подальшого розвитку України, як держави і українців, як нації. Не скористатися цим шансом означає повернутися знову назад і далі жити з благословення Москви і її місцевих резидентів. Ми цього не хочемо.

Ми обираємо Україну. Ми обираємо Ющенка.

Підписи від

Центру національного відродження Т.Гребеняк

Молодіжного націоналістичного конгресу Б.Яремко

Товариства «Молода Просвіта» С.Абрам’юк

Товариство «Просвіта» П.Шимків

Краєвої організації «Української партії» Є.Філь

Спілки офіцерів України О.Варакута

Товариства політичних в’язнів і репресованих Д.Чернець

Спілки дітей політичних в’язнів і репресованих П.Голик

Ліги українських жінок Тернопільщини О.Жулковська

Громадсько-політичного об’єднання «Українська справа» О.Вітвіцький

Published on 10 December 2009