Правда відкрилась лише через 65 років

Для мене особисто ця історія розпочалася влітку 2003 року на Волині. В рамках краєзнавчої експедиції “Прощаниця-2003” ми відвідали Старий Загорів, де провели опитування старожилів з приводу українсько-польського протистояння на Волині у 40-ві роки ХХ століття. Саме тоді детальніше й дізнався про героїчний бій УПА біля Загорівського храму.

Продовження було вже 2007 року, коли відзняли кліп “Не кажучи нікому”, де екранізовано епізоди тієї битви. Один мій знайомий, після перегляду кліпу сказав приблизно так: “Гарно билися волиняки”, й знаючи, що пишу повстанський мартиролог Наддніпрянщини, одразу ж питання в лоба: “А східняки й там були, чи що”? І, повертаючись думками у літо 2003 року, відповів ствердно.

На початку вересня 1943 року чота Андрія Марцинюка – “Берези” отримала наказ зайняти храм у с. Новий Загорів Локачинського району на Волині, де одразу ж була атакована німецькою піхотою, підсиленою артилерією й авіацією. У тяжких боях, що тривали дві доби із 44 повстанців залишилися в живих 11, з німецької сторони загинуло більше 500 й поранено близько 700 вояків. На третю добу повстанці, під прикриттям туману двома групами прорвалися з оточення. У брошурі Мелетія Семенюка “Боротьба УПА з німецькими окупантами” вказується, що одного з повстанців, росіянина, німці зловили й повісили. Загиблих героїв місцеві жителі поховали у спільній могилі біля храму.

Завдяки спогадам жителя села Старий Загорів Василя Максимовича Барана, записаних автором влітку 2003 року, можемо ідентифікувати одного з невідомих героїв тієї битви, який у Семенюка виступає як росіянин. Насправді, це українець, уродженець Житомирщини, Андрій Болботко. Вихований у дитячому будинку, на початку німецько-радянської війни рядовий Червоної армії. Потрапив до німецького полону, звідки втік й пішов до УПА. Можливо, він є одним із 12 невідомих бійців чоти “Берези”, які поховані у спільній могилі.

Щур Юрій, керівник наукового проекту “Незнані герої”, м. Запоріжжя

Published on 26 February 2008