Відійшов у вічність останній командир УПА Василь КУК

Провід ОУН з глибоким сумом сповіщає українців, що 9 вересня 2007 року у Києві на 95-му році життя відійшов у вічність Василь Степанович Кук – останній головнокомандуючий Української Повстанської Армії, один з провідних діячів революційної Організації Українських Націоналістів часів збройної боротьби за незалежність, автор ряду публікацій на тему національно-визвольних змагань, керівник наукового відділу Всеукраїнського Братства ветеранів ОУН-УПА (підпільні псевдо „Ведмідь”, „Леміш”, „Юрко” та ін.). З Його відходом український націоналістичний рух зазнав тяжкої втрати, а Україна втратила вірного сина.

Висловлюємо щирі глибокі співчуття синові Юрію, рідним і близьким покійного, побратимам по зброї і боротьбі.

Нехай рідна земля, звільненню якої присвятив життя світлої пам’яті Василь Кук, буде Йому легенькою.

Вічная Пам’ять. Слава Героям!

Провід ОУН

Біографічна довідка

Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь») народився 11 ciчня 1913 р. у с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (теперішній Буський район Львівської обл.). Вci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася із утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя – Іларія та Ілька – стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до тюремного ув'язнення, все майно батьків було конфісковано.

У 1923 – 1932 рр. навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 р. належав до молодіжної організації «Пласт», у 1929 р. став членом Юнацтва ОУН, з 1932 р. – член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Тут організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932 – 1934 рр. виконував доручення крайової екзекутиви (КЕ) і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.

За революційну діяльність його неодноразово арештовувала польська поліція. 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність на 2 роки тюрми. У 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.

У травні 1937 р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени цього ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 р.

У 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у м. Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. В той час пра­цював разом із Романом Шухевичем. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН С. Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). У той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.

Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східні області України, включно з Кримом і Кубанню. У червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (біля 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави.

У липні – серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (біля 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня у м. Василькові частина членів групи, у тому числі В. Кук, була арештована німець­кою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В. Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.

Навесні 1942 р. В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д. Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П. Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Весною 1943 р. очолив УПА-Південь.

В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В. Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Ко­мандиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.

23 травня 1954 р. В. Кука захопило у полон КДБ. Перебував у слідчих тюрмах Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв'язку з новим курсом політики М. Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців.

До останнього подиху свого життя Василь Кук жертовно працював в ім’я становлення і розбудови Незалежної Української Держави, вів активну громадську діяльність, спрямовану на відновлення історичної справедливості, видав чимало книг та написав безліч статей про діяльність ОУН-УПА. Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.

НП

Published on 9 September 2007