"Тартак" присвятив пісню ветеранам УПА

Тартак підвів риску під роком минулим, а заразом зробив зачин на оглядове майбутнє: завершив запис пісні "Не Кажучи Нікому", повідомляє http://fdr.com.ua. Незрівнянної співучості та шарму додав награнню воістину "золотий чоловічий голос" України Андрій Підлужний, який виспівав половину тексту. За словами Положинського, пісня не є якоюсь маршовою чи речівкою, а радше "слізною", позатим при її прослуховуванні кров таки ціпеніє.

Річ присвячена воякам УПА, які не казали зайвих слів, а просто ставали на борóну свого Краю. Пісня "Не Кажучи Нікому" готувалася навмисно до збірки на підтримку визнання Української Повстанчої Армії державними чинниками цієї "республіки Україна". Наразі невідомо, коли вийде сама збірка і хто точно з виконавців до неї увійде, але Тартак зі Сашком Положинським на чолі дав собі слово, що пісню-присвяту УПА запише до кінця цього року. Тож тепер рій з упевненістю звітує, що усе загадане на 2006 рік – виконане!

Не Кажучи Нікому
(Братам по зброї та Прийдешнім поколінням присвячується)

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою…
Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі…
То що ж робити – сидіти, склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу – з новими ворогами?

Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я – то хто? Зайве питання…
Для нас це не проста війна – це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу…
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія – на повстанців…

Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани…
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих…
Поволі наші сили тануть і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо…
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я…
Тіла загинуть – житиме ідея…
А наші душі тут – в рідних просторах –
Волинських лісах, Карпатських горах…

НП

Published on 2 January 2007