Вадим ШАПОШНІКОВ, газета «Бориспіль РинОК»

Віктор РОГ: «Український націоналізм – це усвідомлене служіння своїй нації»

День 6 червня проходив не лише під знаком професійного свята журналістів. Він ще й був пов’язаний з відкриттям у нашому місті Школи українського націоналізму, створеної при Бориспільській міській партійній організації ВО «Свобода». Взяти участь в урочисто

День 6 червня проходив не лише під знаком професійного свята журналістів. Він ще й був пов’язаний з відкриттям у нашому місті Школи українського націоналізму, створеної при Бориспільській міській партійній організації ВО «Свобода». Взяти участь в урочистостях був запрошений заступник директора Центру національного відродження ім. С. Бандери, редактор видання Організації українських націоналістів «Шлях Перемоги» Віктор Рог. З цієї нагоди ми й вирішили поспілкуватися з нашим гостем.

Довідка

Віктор Олександрович Рог народився у с. Погожа Криниця Роменського району Сумської області. Закінчив Сумський педагогічний інститут, історик. Був членом УГС з 1990 року та Української республіканської партії; у 1992, 1993 роках співпрацював зі Всеукраїнським політичним об’єднанням «Державна самостійність України» — співпрацював в газеті «Незборима нація»; з 1994 очолював Сумську обласну організацію Конґресу українських націоналістів та редагував пресове видання очолюваної ним Спілки Української Молоді «Сумщина» — газету «Гроно».

Нині позапартійний, Віктор Рог є членом Історичного клубу «Холодний Яр», заступником директора Центру національного відродження ім. С. Бандери та редактором видання Організації українських націоналістів «Шлях Перемоги». Упорядник, співавтор, редактор, видавець понад 100 найменувань книг, серед яких «Націоналізм» Д. Донцова (Вінниця: ДП ДКФ, 2006) та «Націократія» М. Сціборського (2007). Автор праць — «Не даймо загубити майбутнє» (видана двома накладами), «Молодь і націоналізм», «Життя для України», «Українофобія. П’ята колона та її ляльководи».

— Друже Вікторе, коли Ви збагнули, що майбутнє України саме за українським націоналізмом?

— Ще у 1989 році, коли на світло стали пробиватися перші паростки правди. Саме мене й обрали керівником Спілки незалежної української молоді «Сумщина». На той час СНУМ на всеукраїнському рівні спиралася на напівавтономні структури: Сумська, Черкаська, Полтавська, Львівська, Київська організації мали власні плани, своє керівництво і координаційну раду у Києві. Велике враження справили твори Міхновського, Донцова, Стецька, Бандери.

— А чим займалася СНУМ «Сумщина» під Вашим керівництвом?

— Брала участь у всіляких демонстраціях того часу, поширювала патріотичну самвидав-літературу, проводила конференції, зустрічі з молоддю. Мали місце й силові акції. Найцікавіша з них — акція 7 листопада 1990 року у Сумах (тоді ще був Радянський Союз), коли ми зупинили військовий парад, прорвали міліційний кордон і комуністичне збіговисько та, пройшовши власною, окремою ходою, поклали до пам’ятника Леніну «вінок» з колючого дроту та труну. Незважаючи на бійку з комуністами та міліціянтами, нам вдалося це зробити. Завдяки такому чину наступного року у повторенні подібного нам уже ніхто не перешкоджав. Тож такі заходи стали у нас традиційними. Видавали газети «Козацький вал», «Гроно». Також брали участь у студентському голодуванні, 20-ліття якого відзначатимемо у наступному році; у меморіальних заходах зі вшанування Пам’яті загиблих за волю України.

За час свого становлення й діяльності СНУМ-СУМ вишколила такі постаті, як Олег Медуниця, який нині обіймає посаду заступника голови Сумської облдержадміністрації; серед колишніх вихованців нашої молодіжної організації є чимало науковців, істориків, педагогів, менеджерів, бізнесменів, депутатів різних рівнів. Вона й нині успішно виховує наступні молоді покоління. Взагалі, з тодішніх молодіжних організацій, як СНУМ, Студентське братство, ОУМ «Спадщина», Пласт, Українська студентська спілка, вийшло немало нині відомих політиків.

Нині діє Спілка української молоді в Україні. Вона політичну діяльність не проводить, а лише виховну.

— А ось мені відомо, що Ви належали ще й до Молодіжного націоналістичного конгресу...

— У 1998 році Провід ОУН вирішив створити при Конґресі українських націоналістів Молодіжний конґрес українських націоналістів. Мені запропонувала долучитися до цієї молодіжної організації голова Проводу ОУН Слава Стецько, і того ж року мене було обрано головою МКУН. Після того, як керівник Проводу ОУН змінився (після Слави Стецько його очолив Андрій Гайдамаха, а потім, у 2003 році, після смерті пані Слави КУН очолив Олексій Івченко), МКУН переформатували у Молодіжний націоналістичний конґрес, який я ще очолював кілька років, поки керівництво МНК не перебрав уже згадуваний Олег Медуниця. Зараз головою МНК є Ярослав Іляш.

— Ви, український націоналіст, є уродженцем однієї зі східних областей України, що заперечує досі хибне уявлення багатьох політиків, що український націоналізм — явище західнообласне...

— Так. Взагалі, це явище всеукраїнське. І не лише в межах України... Там, де є українці, де вони усвідомлюють свою належність до української нації і свою відповідальність за її подальшу долю, там і зароджується і діє український націоналізм. Він може мати різні форми — партійні, громадські, стихійні. І від активності націоналістів залежить їхня впливовість у різних областях України.

Зокрема, на Сумщині націоналісти мають впливи на державному, громадсько-суспільному, інформаційному і навіть науковому рівнях. Тобто якщо є якісна команда однодумців, — вона творить навколо себе українське життя. А для того, щоб це успішно здійснювати, потрібно бути активним, організованим і готовим дати відсіч будь-яким антиукраїнським проявам.

— Нині Ви очолюєте пресове видання ОУН «Шлях Перемоги». Важко, мабуть, працювати редактором такої легендарної газети й одночасно видавати книги відомих українських націоналістів?

— Безумовно, важко. Але дуже цікаво. Відчуваєш від такої праці радість і отримуєш задоволення, оскільки бачиш її корисність по відгуках читачів. І від цього працювати хочеться ще енергійніше.

За останні кілька місяців у рамках відзначення 100-літнього ювілею від народження Степана Бандери та інших ювілейних дат я та інші працівники Центру національного відродження ім. С. Бандери об’їздили ряд областей України, проводивши зустрічі, презентації документальних фільмів про С. Бандеру та «The soviet history». Тобто доводиться половину часу проводити перед клавіатурою комп’ютера, а решту — в транспорті, «на колесах» та в живому спілкуванні зі слухачами й читачами.

— Коли слухачі запитують Вас «що таке УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ?», як Ви пояснюєте значення цих двох слів?

— Що таке український націоналізм, пояснити дуже легко і водночас дуже важко. Можна двома-трьома реченнями, а можна й у кількох томах. Зважаючи на обмежену площу шпальт вашої газети, спробую якомога лаконічніше. Український націоналізм не просто політичний, чи тим більше вузькопартійний рух — це усвідомлене служіння своїй нації. За словами Дмитра Донцова, це скупчення мільйонів воль довкола одного суспільного ідеалу. Це ідеал господарювання, власновладства українців на своїй етнічній території. Український націоналізм — це формування української якості. Українські націоналісти прагнуть, щоб українці через націоналістичне виховання і чин ставали кращими, ґоноровішими, розумнішими, здоровішими, активнішими, красивішими і їм краще жилося, щоб вони почувалися комфортно на своїй, Богом даній, землі. І в який би куточок світу їх не закинула б доля, вони завжди повинні бути впевнені, що у них є свій Дім — своя Держава, яка їх захистить, яка їм завжди рада.

Але найголовніше, націоналісти прагнуть, щоб українці достойно жили в Україні. Нині багато хто нарікає на державу — мовляв, а що нам вона дала? Останній крайовий Провідник ОУН за радянських часів Зеновій Красівський говорив: «Сучасний стан нації — це наслідок потенції її можливостей». Якби українці були активніші, солідарніші, рішучіші, працьовитіші, а отже, й багатші, то мали би й іншу, кращу владу, й іншу, кращу перспективу.

— Тож з ким Ви пов’язуєте майбутнє України?

— З українським націоналістами!

— Що ж, хай буде так! Слава Україні!

— Героям слава!

Published on 18 June 2009