Розмовляв Андрій ЧЕРНЯК

Сергій Квіт: Українська ідея – ідея людяності

Спостерігаючи за політичними пристрастями, які вирують у державі, можна побачити все: боротьбу за владу, землю, гроші, посади. Можна побачити, як політики, яких український народ привів до влади, зраджують цей народ в ім’я задоволення власних інтересів. Х

Спостерігаючи за політичними пристрастями, які вирують у державі, можна побачити все: боротьбу за владу, землю, гроші, посади. Можна побачити, як політики, яких український народ привів до влади, зраджують цей народ в ім’я задоволення власних інтересів. Хіба ж таку владу думали ми обрати? Хіба в такій державі мріяли жити? Хіба такі ідеї втілювати в життя заради розвитку України. Кожен, хто хоч трохи вболіває за Батьківщину, сьогодні скаже: щось у державі не так. Ми не знаємо, куди йдемо, не знаємо, які ідеї сповідуємо. Куди далі повинна рухатися Україна, яка сьогодні ідея української нації.

Національна ідея є тим чинником, що захищає українство від денаціоналізації, визначає перспективи розвитку нації. Національна ідея – це духовна концепція національної свідомості, розуміння народом сенсу свого існування та призначення. Вона об’єднує народ, пробуджує в ньому героїзм, готовність до подвигу, гартує і надихає. Це - вираз стратегічної мети, головних пріоритетів нації на майбутнє. Вона завжди є об'єднуючою вже тому, що відповідає загальному прагненню національної спільноти.

Сьогодні ми говоримо про українську національну ідею з доктором філологічних наук, президентом Національного університету „Києво-Могилянська академія” Сергієм КВІТОМ.

- Пане Сергію, мабуть, і Ви, і наші читачі пам’ятають слова колишнього Президента України Кучми, що в Україні національна ідея не спрацювала. Свого часу ця тема обговорювалася досить широко. Було багато висловлювань, що в Україні, як багатонаціональній державі, національної ідеї бути не може та й загалом вона непотрібна. Як Ви ставитеся до таких висловлювань, наскільки вони справедливі?

- Що національна ідея не спрацювала, що вона непотрібна, мені здається, що ці розмови відсунулись в минуле, разом із часами Леоніда Кучми. Тому, що наша держава вийшла на якийсь принципово новий рівень і демократії, і новий рівень відстоювання національних інтересів. Тому, звичайно, було б добре, щоби ця проблематика обговорювалася ширше, ніж є дотепер.

- Обговорення цих проблем розпочалося не сьогодні і не вчора. Давайте пригадаємо історію. Національна ідея, національна держава, зреш-тою націоналізм. Як ці поняття розвивалися в Україні в минулому столітті, що це за ідеї? Яку роль вони відіграли в становленні самостійної України і які з них є актуальними сьогодні?

- Стосовно розвитку українського націоналізму, то я думаю, що перший, хто вживав цей термін, можливо, це був професор Потебня, лінгвіст, він писав про націоналізм в позитивному розумінні, в тому контексті, що кожна дитина повинна виховуватися рідною мовою в системі рідної культури. Якщо вона двомовна, це означає, що в неї уже виникають якісь проблеми, труднощі і таке інше. Потім Драгоманов вживав цей термін. Він його вживав в негативному ключі, в нього націоналізм був ознакою чогось такого загумінкового і синонімом якогось самообмеження. Потім націоналізм вживався, також в позитивному контексті, в рамках політики так званої нової ери в Галичині. Тоді фігурував термін „націоналізм”, він також тоді був модний. Той націоналізм, як ми його зараз розуміємо, це більше вже спадщина Ми-коли Міхновського, зокрема епохальної його промови „Самостійна Україна”, він виголосив її у Харкові, Полтаві в 1899 році.

А в новому часі так розвивалася концептуально українська національна ідея, як ідея, воююча за незалежність, за державну самостійність. Тобто ця ідея, вона воююча, але вона та ідея, яка будуюча. Ми нікому нічого не хотіли поганого, ми просто хотіли мати своє, щоб нам ніхто не заважав. І тут була дуже велика войовничість, звичайно. Відповідно український націоналізм – це насамперед політичний рух, національно-визвольний рух. І коли вже в 1991 році Україна здобула незалежність, то український націоналізм відіграв також дуже велику роль організаційну, пропагандистську роль, і ми вже можемо згадати не тільки бандерівське гасло „Слава Україні!”, яке дуже прижилося в Україні, але насправді наповнення ідейне, тобто що ми відстоюємо, яку Україну хочемо бачити, насправді ці ідеї пішли в маси і вони вже відстоюються дуже багатьма політичними силами, вони широко масово усвідомлюються і вони популярні серед молоді. Тобто ця справа уже пішла в народ. І, на щастя, ця справа розвивається.

- То що ж таке українська національна ідея? Які мають бути принципи її розвитку?

- Питання «українська національна ідея» я би, можливо, розділив на три частини.

Перша частина – це власне ніколи не потрібно забувати, що таке українська національна ідея. Тобто так чи інакше, процеси державотворення, вони втягують різних людей, в яких є різна позиція, скажімо, стосовно культури в принципі. Тобто людина просто може бути професіоналом і не замислюватись, якою мовою вона розмовляє. Чи можливо мати мінімум культурних потреб в принципі. Таких людей дуже багато, і вони є всі нашими співгромадянами, багато хто з них є українцями, навіть якщо вони не українці, то ми з ними громадяни одної держави, тому повинні намагатися знайти спільну мову з цією державою. На мій погляд, в цей момент, коли українська державність консолідує всіх громадян, в цей момент ми не повинні забути, що таке українська національна ідея. І всі громадяни повинні мати доступ до правдивої української історії, повинні мати можливість вчити українську мову, їх треба заохочувати. Тут можуть бути різного роду заходи, якщо людина не знає українську мову, то вона не може бути кимсь, чи в системі державного управління, чи щось таке. Тобто не треба забувати, що ми живемо в Україні, це найголовніше. Тобто складова української національної ідеї – це українська культура, українські традиції і українські прагнення.

- На основі цих чинників повинні формуватися українські національні інтереси. Так?

- Українські національні інтереси - це поняття ширше, воно охоплює, так би мовити, ширше коло тих людей, які не обов’язково ідентифікують себе з Україною, але вони втягуються в це поняття національних інтересів, бо це і їх інтереси, жити в хорошій, сильній державі, заможній, культурній і таке інше.

Тому друга складова частина української національної ідеї, попри те, що це, власне, українська ідея, це усвідомлення свого внеску в розвиток цієї держави і у відстоювання українських національних інтересів. Тут уже на перший план, можливо, виходить суто професійна складова. Якщо ми маємо справу із професійним фізиком, вчителем, військовим чи кимось іншим, якщо навіть він не є етнічний українець, наприклад, то ми не мо-жемо йому заборонити бути хорошим громадянином України і бути лояльним до України в принципі, вносити свій внесок в захист українських національних інтересів і в розвиток української держави. Це також є складова української національної ідеї. Ми повинні дати можливість всім долучитися до розвитку української держави.

- Ви сказали, що є три складові національної ідеї. Яка ж третя?

- Третій момент я би згадав, можливо, в контексті тих політичних протисто-янь, які зараз відбуваються в Україні, що все ж таки ми не повинні забувати, що навіть ті люди, які опонують українській мові чи навіть українській державі, на словах вони опонують у Верховній Раді, і дуже часто вони виглядають звичайними хамами, людьми, які вороже ставляться до української мови, української держави, зневажають українську культуру, так часто виглядає, бо вони такі й є. Тобто це жертви тоталітарної системи, це люди, які дуже часто не так заробляли гроші, як грабували інших. Це є в наш час, але ми не повинні забувати, що навіть серед таких людей, вони просто нездатні це вербалізувати, але також є частиною української системи.

- Спостерігаючи за діями політикуму, ми чуємо антиукраїнські заяви, бачимо, що певні політичні сили не визнають державного сувере-нітету і бачать Україну тільки у складі Росії. Хіба такі люди можуть бути при владі і хіба зможуть вони виховати хоча б своїх власних дітей патріотами України?

- Це є абсурд. Вони можуть бути такими «русотяпами» тут і горлопанами, тому, що вони орієнтуються на якийсь російськомовний більше електорат. Але з іншого боку, їм ніколи в житті не треба приєднуватися до Росії, тому що це конкуренти в бізнесі, і це сильні конкуренти в будь-якому відношенні. І якщо Україна буде в складі Росії, то ці люди в системі російської імперії будуть ніким, їх також будуть зневажати в системі російської імперії. Я думаю, що вони дуже часто або до кінця не усвідомлюють цих речей, або вони просто бояться про це думати, але насправді це є вже частина української системи, і я думаю, вони цінують українську систему більше, ніж якби вони жили в Росії. Тому, що Україна йде тим шляхом, що українська держава стає синонімом свободи, що людина в нас повинна бути вільна, вона повинна мати свободу слова, свободу віросповідання. Всі типи свобод українська держава відстоює. Можливо, зараз це виражається в таких дуже карикатурних формах, але я думаю, що ми це подолаємо, це прагнення людини до того, щоб власна гідність: і професійна, і людська, і на-ціональна - будь-яка форма вираження гідності, вона повинна бути захи-щена в державі. І тому мені здається, що ті люди, більшість тих людей, які виступають проти української мови, вони вже є частиною української системи і їх діти будуть жити зовсім в інших вимірах, зовсім в інших сис-темах координат. Я впевнений, що їх діти будуть хорошими патріотами України.

- Пане Сергію, щоб з’явилися нові патріоти України, їх потрібно виховувати. Виховувати те ж розуміння національної ідеї. За якими принципами має відбуватися виховання?

- Звичайно, національну ідею треба виховувати, передусім всі молоді люди в нашій державі повинні виховуватися в умовах, щоб вони знали свою історію. З історії починається все, все починається з людської пам’яті. Це є тим культурним наповненням, яке є в кожної людини. Коли людина читає книжки, вона вбирає те, що було створено перед нею. Це велика частина історичної пам’яті, тому історія, мова – це дуже важливо. Але також важливо, щоб наша мова зайняла активні позиції в нашій державі, щоб нею створювались якісь новації в Україні. Це можуть бути культурні, економічні, політичні. Історична пам’ять, ідентифікація себе виходить на перше місце і історична пам’ять повинна стати дуже великим консолідуючим чинником, це також дуже і дуже важливо.

- Можна констатувати, що ми маємо чудові ідеї розвитку України і має-мо фахівців, які можуть ці ідеї реалізувати. Але ж чому на 18-му році незалежності Україна так і не стала національною державою зі своєю національною ідеєю та національними інтересами. Під час сьогоднішнього політичного протистояння можна спостерігати боротьбу за владу, але не боротьбу за українців і Україну?

- Тому, що у нас величезна тоталітарна спадщина була. Дуже багато сил в Україні, які мають дуже багато ресурсів і яким не подобається, наприклад, сама українська мова. Але тут треба зазначити, що під час цих політичних протистоянь, звичайно, зворотнім боком цієї медалі є відстоювання власних економічних інтересів. Тобто боротьба за ресурси, фінанси і таке інше – це політична боротьба, яка мотивується інакше.

Я думаю, що в нас нічого особливого немає в порівняння з іншими країнами, просто ми ті процеси, які в інших європейських країнах проходили протягом століть навіть, у нас проходять протягом років. І це накладає багато проблем. Але я не вважаю це великими проблемами. Я вважаю, головне, що в нас є динаміка, що в нас відбуваються швидкі зміни, і що люди відчувають, що вони впливають на ситуацію. Тому ми бачимо, що якщо у нас є спроби реставрації якоїсь напівтоталітарної, тоталітарної, пострадянської, можна назвати по-різному, системи, ці спроби неефективні. Тобто реставрувати це неможливо, це не працює, і це дуже важливо, тому що не працює воно завдяки цілому суспільству. Наші люди є такими, що вони не дозволять, щоб ця система працювала. Інша річ, що нам треба знайти, звичайно, свої ефективні форми, щоб наша держава була сильною і ефективною. Тому що, мені здається, ненормально, коли народний депутат може вриватися будь-куди, бити будь-кого і за це йому нічого не буває. Думаю, якщо б група конгрес-менів напали на кількох поліцейських десь в Нью-Йорку чи Вашингтоні, то ці поліцейські спочатку побили б їх, надягли наручники, посадили в тюрму, а тоді виясняли, чому ці конгресмени так себе поводили неадекватно. Можливо, вони б перестали навіть бути конгресменами, і люди, які їх обрали, відкликали їх.

Нам треба шукати, з одного боку, політичних компромісів, але з іншого бо-ку, треба створювати сильну державу, яка була б на стороні права і на сторожі інтересів громадян. Тому, що дуже часто наші депутати ототож-нюють свої приватні інтереси, часто грабіжницькі, з інтересами всіх українців, які живуть на цій землі. Думаю, це велика помилка, і ми колись будемо згадувати ті події, які зараз, із сміхом.

- Якщо ці слова справдяться і Україна стане справді національною і незалежною державою, якою Ви бачите національну ідею майбутнього?

- Національна ідея, на мій погляд, вона не повинна розходитися з принципа-ми людяності. Як на мене, християнство якраз підкреслює людяність як таку, що всі люди рівні перед Богом. В тому розумінні, що всі ми маємо права, потреби, потребуємо культурного середовища, потребуємо порозуміння. А майбутнє будь-якої національної ідеї, воно пов’язано з людськими цінностями, з тим, що я називаю людяністю. Це дуже важливо. Ці речі не можуть заперечувати одна одну. Майбутнє будь-якої національної ідеї у великому такому діалозі, порозумінні між всіма людьми. Саме так ми повинні ставити справу, тому що в Новому Заповіті немає вибраного народу, там всі люди рівні. І це дуже важливо. Ми повинні вільно спілкуватися з будь-якою нацією, з будь-якою конкретною людиною, це нормально.

Коли в Борхеса питали про те, що він думає про аргентинську національну ідею, то він сказав, що аргентинці повинні братися за будь-які справи, вирішувати їх і почуватись вільними у вирішенні будь-яких завдань. Він не бачив тут ніякої проблеми.

- Але в Україні проблеми існують?

- Проблема для сьогоднішньої України – це відстоювання власних політич-них інтересів, вони є дуже конкретні. Це культурні інтереси, це політичні інтереси, це національні інтереси. Тобто ми повинні вирішити певні власні проблеми у себе в хаті, у себе вдома. Це дуже важливо. Коли ми їх вирішимо, тоді ми станемо вільними людьми і будемо менше говорити про національну ідею, тому що будемо жити в системі своєї культури, ми не будемо шукати українського журналу і газету, як я шукаю. Що я можу купити, якщо не хочу читати по-російськи? Мені не так просто знайти почитати щось. Це є проблема, це ущемлення моїх прав. Але я думаю, що в майбутньому, як ми вирішимо свої проблеми, будемо менше про це говорити в принципі.

В мене є такий дуже хороший приклад. У нас є Роланд Піч, це німецький професор з Мюнхена, він також професор Києво-Могилянської Академії, він взагалі вважає, що коли люди дуже багато говорять про те, який наш народ добрий, хороший, здоровий чи багатий, то як правило все це проблемно. Тому, що коли ми щось хвалимо, це означає, що нам цього бракує. Це дуже хороша думка. Він наводив такий приклад, були колись американські бази в Баварії, і коли американці забирались додому, згортали ці бази, він каже, вони ставали трішки баварцями. Оце дуже важливо. Тобто сам спосіб життя, щоденний уклад життя повинен бути нормальний, і тоді ми будемо менше говорити про національну ідею, тому що вона буде реально працювати і це не буде предметом для рефлексії, бо це не буде проблемою. Я думаю, в міру вирішення питань, ми будемо менше говорити про національну ідею, бо вона буде заповнювати життя довкола нас.

- Ідея нації - це ті хліб і сіль, завдяки яким ми відчуваємо себе українця-ми, відчуваємо, що живемо на рідній землі і прагнемо, щоб наша держава була найкращою. Це той стрижень, навколо якого Україна існує. Але те, яким він має бути, залежить від кожного з нас.

Published on 10 June 2009