Андрій ЧЕРНЯК

Підстави і результати газової війни

Конфлікт, який виник між українським „Нафтогазом” та російським „Газ-промом”, а потім переріс у міжурядовий, не був першим в історії стосун-ків двох держав. Наш співрозмовник брав безпосередню участь у вирі-шенні цих суперечок. Це радник президента Україн

Конфлікт, який виник між українським „Нафтогазом” та російським „Газ-промом”, а потім переріс у міжурядовий, не був першим в історії стосун-ків двох держав. Наш співрозмовник брав безпосередню участь у вирі-шенні цих суперечок. Це радник президента України та головний рад-ник голови НАК „Нафтогаз” України Іван ДІЯК. А говоритимемо ми про наслідки цих суперечок для Росії, Європи та, безумовно, України. Доброго дня, пане Іване, і давайте розпочнемо нашу розмову з того, що сьогодні газову війну між Росією і Україною обговорює чи не кожен єв-ропеєць, але багато хто з них, мабуть, не пам’ятає, що це не перший конфлікт в цій галузі. На початку 2006 року відбувалося майже те саме. Скажіть, будь ласка, Росія діяла за тим же сценарієм?

Діяк: Практично за всі 17 років незалежності Російська Федерація старається використати енергетичну кризу як основний із елементів тиску на своїх сусі-дів і підконтрольних, як вони вважають, держав. 1 січня 2006 року ситуація була аналогічна, був перекритий газ по трьом напрямкам, по 3 газопроводам, які йшли в райони Луганська, Донецька, Дніпропетровська і Харкова. Не важко здогадатися, що це була спланована акція, тому що там проживає ос-новний електорат Партії регіонів. Була надія, що наші працівники не зуміють забезпечити регіон газом. Розрахунок був такий, що цей народ підніметься, замерзне, буде незадоволення, в той час як Західна Україна, маючи великі за-паси в підземних сховищах, буде з газом. Таким чином спровокувати проти-стояння між Заходом і Сходом.

Але чому Росія так чинить? На це ж мають бути якісь вагомі причини?

Діяк: Ніяк не може Росія змиритись з тим, що Україна незалежна держава, що вона має свою зовнішню і внутрішню політику. На жаль, пострадянський си-ндром він остався і на сьогодні. Кожний раз, коли виникали якісь події в Україні, чи вступ до НАТО, приєднання до ЄС, питання Чорноморського флоту, зразу виникало питання газове. Росія дуже добре розуміла, що Украї-на не має достатньої кількості газу, щоб забезпечити свою державу, тому що власного видобутку вистачає на 27 %, все інше – це газ, імпортований із Ро-сії, або як раніше, із Середньої Азії, але все рівно цей газ йшов через терито-рію Росії. І тому цей важіль хоче використати Росія у своїх політичних цілях.

Але наскільки відомо, в 2006 році, крім політичних мотивів, були й еконо-мічні. Тобто Росія намагалася заволодіти українською газотранспортною системою?

Діяк: Росія чому хоче забрати газотранспортну систему? Вона розуміє, що воло-діючи газотранспортною системою України, одною із найбільших в Європі і, скажемо, в світі, після Росії, вона має можливість самочинно диктувати умо-ви Україні, диктувати ціни неможливо, тому що все-таки ціни на транзит і на газ, вони взаємопов’язані.

Якщо три роки тому перемогу в газовій війні Росії здобути не вдалося - мо-жливо, підготовка до неї виявилася не досить вдалою, - то на початку цього року Москва вже напевне сподівалася на перемогу. Але чи готова була до цього конфлікту Україна?

Діяк: 1 січня 2009 року Росія підготувалась більш масштабно, більш солідно. Ця акція була і політично підготовлена, і преса, і інформація. Наприклад, засту-пник ГАО „Газпром” Медведєв виступав, критикував Україну, що Україна не хоче приймати газ, про те, що Україна не здатна приймати газ, що Україна не спроможна виконати заяви, що Україна краде газ. Але Україна також зрозу-міла, це всі зрозуміли, що в будь-який час, зимою, Росія може виконати нову акцію проти нашої держави. НАК „Нафтогаз України” закачав 17 млрд. ку-бометрів газу, а всього газу, скажемо, з нашими і комерційними структурами, які добувають також газ України, було закачано і то, що перейшло з минуло-го року, до 30 млрд. Значить, Україна була повністю забезпечена на випадок того, що газ не буде поступати.

Як би не готувалася російська влада до цього конфлікту, на мій погляд, програш її очевидний у тому, що змінилося ставлення багатьох україн-ців, які до того їй симпатизували. Люди бачили розмову Путіна з голо-вою російського „Газпрому”, коли прем’єр сказав, що в Україні живуть наші брати, але в той же час наказав припинити постачання газу. Це бу-ла явна гра, і люди це зрозуміли.

Діяк: Своїми діями Росія не тільки зробила не дуже красивий жест по відношен-ню до нашої держави, перекривши газ і звинувативши її у всіх гріхах. Ми дуже часто любимо говорити, що ми, слов’янський народ, – один народ, і що у нас єдина Московська православна церква і з Москви від керівництва пра-вославної церкви дуже часто лунають такі заяви, що єдина економічна тери-торія, єдині православні чада і що в єдиний православний простір входить і Україна, але коли на Різдво перекрили газ і це могло закінчитись дуже плаче-вно, якщо би ми не спрацювали. Скажемо, були б сильні морози, то ті ж чада могли б і замерзнути, але чомусь російська церква не виступила на захист своїх чад і не звернулась до керівництва Кремля, що так не можна робити, щоб слов'янський народ, православний народ якраз потерпав на велике свято християнське.

Зрештою, дії чи бездіяльність представників іншої країни пов’язані з подія-ми, які відбуваються поза її межами, не повинні сильно дивувати. Кожна держава захищає свої національні інтереси, ставить їх понад усе і, зреш-тою, це правильно. В цьому випадку мала б більше дивувати позиція українського парламенту. Адже дивіться, для прикладу: коли представ-никам державної думи Росії здається, що Україна щодо їхніх держави, чи їхніх громадян, чи навіть російськомовних громадян України вчиняє якось несправедливо, вони відразу збираються на екстрені засідання і виступають зі зверненнями, в тому числі і до уряду та Верховної Ради України. Українські ж депутати газового конфлікту ніби й не бачили. Мене це дивує, а вас?

Діяк: Я би хотів, так, відступаючи від теми, зауважити, що цієї кризи енергетич-ної не було би такої масштабної, якщо би, скажемо, не було у нас „п’ятої ко-лони” і якщо би не було такого протиборства у Верховній Раді. На це якраз і розрахувала кремлівська верхівка, що у Верховній Раді протиборство, всі ви-ступають проти уряду, проти президента. Питання стоїть про імпічмент, пи-тання стоїть про зняття уряду. Про все говорили, тільки не говорили про те, що наша країна стала на грані енергетичної катастрофи. Звичайно, це було одним із поштовхів, було розраховано на те, що підніметься „п’ята колона”, вони зможуть підняти бунт і таким чином прискорити ті цілі, які ставились, зняти уряд, почати імпічмент президенту і ввести ще більшу дестабілізацію.

Пане Іване, якщо кілька років тому газовий конфлікт між Росією та Украї-ною тривав здебільшого в економічній площині, то чи можна стверджу-вати, що цього року більше переважала політика?

Діяк: Це повний комплекс, не можна розділяти. Треба було поставити економіку України на коліна, треба було заморозити людей, треба було виграти і полі-тичні цілі і задачі, які стоять перед „п’ятою колоною”. Це треба було підтри-мати „п’яту колону” в її діях, тому що заяв, ніяких по движок не було. А як-що зробити таку техногенну катастрофу в державі, заморозити людей, викли-кати незадоволення, в такий революційний час можна все, коли підняти на-род, і коли народ замерзає, і коли він не може приготувати їжі, в цей час най-більш вигідною є така ситуація.

З політичними аспектами зрозуміло. А які цього разу економічні інтереси переслідувала російська влада, перекриваючи подачу газу до України?

Діяк: Перше, це все-таки добитись, щоб Україна передала газотранспортну сис-тему Росії. Путін сказав, що не проти або викупити, або взяти в управління. Крім того, було багато висловлювань, що Україні можна не довіряти, що тре-ба створити консорціум і так далі. Хоча він прекрасно розуміє, що створити консорціум неможливо. Тому що закон України і Конституція не дозволяє приватизувати газотранспортну систему, це категорично заборонено. Друге питання, яке ставилося, - це прискорити побудову двох обхідних газопрово-дів – північний і південний.

Що це за газопроводи і для чого вони потрібні?

Діяк: Північний, ви знаєте, вже кілька років мусується, але не всі балтійські держави в цьому зацікавлені. Крім розмов, більше нічого не ведеться. Хоча північний газопровід міг би бути побудований, але де брати джерела поступ-лення газу. Тому цей газ повинен був би поступати із ямальських родовищ. В даному випадку там, на Ямалі, є Бованниковське родовище, яке має запаси 9,3 трильйона. Питання тільки йде, що у нас є на Ямалі газ, але ніхто нічого не зробив, облаштування не ведеться, і введення цього родовища в розробку вже 20 років не вводиться. А ділити той газ, який 20 років іде з Уренгоя, не має чого. Крім того, треба сказати, сьогодні РАО „Газпром” вийшла на видо-буток 560 млрд. в рік. Більше вона приростити без Ямалу не зможе, але це недостатньо. Якщо би не був викуплений туркменський газ, Росія мала би дефіцит газу для того, щоб споживати і робити на експорт такі великі постав-ки. Південний потік взагалі пояснень не має, тому що зарубіжні інформацій-ні джерела пояснюють, що в Росії газ є і потрібно побудувати „Південний потік” через Чорне море, але тоді виникає запитання, а звідки Росія візьме цей газ для цього газопроводу, який йде через Чорне море. Всім спеціалістам зрозуміло, що ніхто з Ямалу не буде 4 тис. кілометрів тягнути газопровід, пе-ресікаючи всі – і той, що йде через Білорусію на Польщу, і тих 8 крупних га-зотранспортних систем через Україну, для того щоб закачати і потім качати через Чорне море 900 км.

Можливо, ми просто не володіємо якоюсь інформацією?

Діяк: Звичайно, тут є скрита дія, оскільки Росія розуміє, що зараз, коли вони прийняли таку постанову, щоб Росія до 2020 року була енергетичною держа-вою і могла диктувати політику в Європі і у світі, то їм треба бути монополі-стом і мати достатні запаси газу. Але якщо би газ пішов із Близького Сходу і Середньої Азії у Європу, значить, Росія переходить на другий план, тому що на Близькому Сході і в Середній Азії запаси сягають 79 трильйонів. Сьогодні Росія має всього 13 трильйонів. Один має всього 38 трильйонів, Катар – 26 трильйонів. Це колосальний запас.

Пане Іване, отже Ви стверджуєте, що ініціатором газового конфлікту була саме Росія. Вона припинила постачання газу до України та країн Європи. На вашу думку, цілі, які ставила перед собою Росія стосовно України, їх хоч якось було досягнуто?

Діяк: Ці цілі і ці задачі, які ставились, вони не оправдалися. Газотранспортна си-стема України не здала, заморожування українців не вийшло на Різдво, роз-колоти суспільство не вдалося, повністю забезпечили те, що потрібно, і не дали козирів у руки „п’ятій колоні”, яка і в парламенті, і так далі старається протистояти діям і уряду, і президента. Я розумію, можна ненавидіти прези-дента і не любити уряд. Але коли країна в такій енергетичній катастрофі, ко-ли іде виживання, яка могла бути страшна техногенна катастрофа. Всі ж па-м’ятають, чим кінчився Алчевськ. Так це один Алчевськ, а це могло бути цілі області. Значить, нація об’єднується. І не дивлячись під якими прапорами, під якими гаслами стоять наші партії, в такий час треба об’єднатись, захисти-ти і відстояти свої інтереси держави і народу, а потім вже вирішувати свої політичні цілі. А не виконувати, скажемо, замовлення, які стоять перед цими діячами.

От така поведінка російської влади. Це намагання зробити залежною від себе всю Європу. Але це потреба заробити гроші чи потреба бути імперсь-кою наддержавою? Мені здається, оце намагання бути вище за інших Росія навіть в газовій галузі отримала в спадок ще від Радянського Союзу.

Діяк: Це питання не нове. Ще за часів Брежнєва це питання виносилося як полі-тика Радянського Союзу і Центрального Комітету партії. Наприклад, не всі розуміли, чому був побудований свого часу через Чорне море так званий „го-лубий потік”. Він сьогодні використовується на 25 %. Справа в тому, що сво-го часу це була побудовано як альтернатива іранському, щоб іранський газ не міг піти в Туреччину і не міг забезпечити Європу. Я був присутній на секрет-них нарадах, де вирішувалося, як збільшити видобуток газу, як побудувати газопроводи до Європи, повністю забезпечити Європу нафтою та газом, і та-ким чином зробити її залежною від Радянського Союзу. І тоді диктувати по-літику Європі й тим самим відірвати її від Сполучених Штатів Америки. Американці це зрозуміли і попередили Європу, що якщо ви з однієї країни будете отримувати більше 30 %, скажемо, газу, то це загроза для вашої дер-жавності. І це Європа зрозуміла і, звичайно, дотримувалась до сьогоднішньо-го дня цих постулатів.

Але в заручниках кремлівської політики опинилися країни колишнього со-ціалістичного табору.

Діяк: Постраждали Болгарія, постраждали Румунія, Чехія, Словаччина, Сербія, усі слов’янські народи, оскільки у них залежність від російського газу скла-дає 70-90%, тому Росія не порахувалась з ними, а диктувала свою імперську політику, і стільки тижнів вони не при чому, вони сиділи без газу. В Європі зрозуміли, що треба будувати обхідні газопроводи і сказали, що вони не на-діються на Росію, що Росія ненадійний партнер. Вже були заяви прискорити будівництво альтернативного шляху, щоб не бути повністю залежними від Росії - це газопровід „Набуко”.

А можливо, це була помста Москви за те, що ці країни підтримують праг-нення України до європейської інтеграції?

Діяк: Це була мета інша – дискредитувати нашу країну, що Україна не спромо-жна забезпечити транспортування, взагалі, ви ж знаєте, який епітет застосо-вували, що вона і краде, і ”тирить”, і паразитує. Я не знаю, де набрався такий лексикон у чиновників. Ви знаєте, що Україна 60 років займається транзитом газу у Європу. І перше, щоб ви знали, з українських родовищ газ ішов, не з Росії, тому що до 78-го року Україна займала перше місце в Радянському Союзі по видобутку газу. І потім, Європа отримує від нас 120 млрд. кубів га-зу, який проходить через Україну, але Україна також купувала 50-55 і більше млрд. кубів газу. Хіба можна так поступати із сусідом, тим компаньйоном, який сьогодні забезпечує таку кількість безперебійного транзиту газу в Євро-пу, де Росія заробляє великі гроші, оскільки транзит дуже дешевий, як ви всі знаєте. А друге, так з покупцем не поступають, це просто вже доходить до лінії шантажу.

Отже, Україна вже вкотре опиняється в залежності від імперських планів Росії. Але як довго це триватиме? Як нам налагодити свою енергетичну безпеку? Як, нарешті, отримати незалежність, зокрема в газовій сфері? І чи має Україна для цього можливості?

Діяк: Для цього є можливості. Перше, нам треба збільшити власний видобуток. Є прекрасна програма до 2010 року енергетичної безпеки, є Указ Президента про те, щоб ми розвивали власний видобуток і забезпечили максимально мо-жливо нашу державу власним газом. Але, на жаль, ні одне, ні друге не вико-нується. Причому багато міністерств, яких зобов’язали, просто це ігнорують. Я думаю, що тепер треба до цього повернутись, і тих, хто зриває цю програ-му, покарати: якщо би ми чітко виконували те, що записано, і те, що розгля-дається, ми можемо поступово збільшувати видобуток газу з 20 млрд. до 25-ти і в подальшому 28 млрд.

А вам не здається, що самого збільшення видобутку газу буде замало? Мож-ливо, треба вже починати вчитися його економити?

Діяк: Друге питання - це енергозбереження. Звичайно, дуже низькі ціни на при-родній газ, порівнюючи з Європою, не давали можливості стимулювати зни-ження енергоносіїв. Не можна допустити, щоб на одиницю ВВП енергозатра-ти в 2,4 -2,6 рази були більші, ніж у Західній Європі. Сьогодні у нас майже 90 % промисловості приватизовано. От візьмемо „Металстілл”. В Європі він платить 460 доларів за газ, у нас платив у 2007 році 130. Скажіть, будь ласка, для чого йому вкладати гроші, великі кошти для того, щоб модернізувати. Краще почати давати прибутки, а потім вже, коли треба буде, вкласти. Я був присутній, коли розглядались питання приватизації металургійних комплек-сів, що от приватизація дасть можливість вкласти гроші в модернізацію. Але ніхто нічого не зробив практично. Якщо я вам для порівнянні скажу, що сьо-годні в Європі на виплавку сталі тратиться в 7-8 разів менше газу, ніж у нас, то можна побачити, які є ресурси. Зарплата у нас набагато нижча, і низька ці-на на газ надавала мільярдні прибутки. Наші капіталісти, як їх називають, за рік примножували свої капітали у півтора рази. Тому Україна не повинна то-ргувати своїм суверенітетом заради того, щоб наші бізнесмени нарощували за рік свій капітал.

Якщо ви вже наводите приклад Європи, то доречним було б сказати і про пошук нею альтернативних джерел енергії. Чому б Україні на держав-ному рівні не робити те ж саме?

Діяк: В нас є дуже великі запаси вугілля. Ми можемо забезпечити свою державу на 400 років вугіллям. Візьмемо Польщу, Польща сьогодні використовує у виробництві електроенергії 95 % вугілля, в України тільки 40 %. Якщо би ми це впроваджували, то наскільки ми б могли скоротити споживання газу. спо-живання газу можна скоротити до 25 мільярдів імпортного. Таким чином, наша цифра десь 49-50 мільярдів споживання в рік. Зараз, в минулому році ми спожили тільки 66. якщо ми це зробимо, то практично ми не будемо сті-льки газу закуповувати, і не будемо так залежні, і не будемо кормити когось.

Пане Іване, Наша розмова не була б повною, якби ми не торкнулися ще од-нієї теми, я маю на увазі політику українського уряду в цьому питанні. Ви стверджуєте, що Росія в цій газовій війні тільки програла, а чи ви-грала Україна? Знову ж таки, мабуть, всі наші слухачі пам’ятають трансляцію розмови прем’єра уряду Росії Путіна з головою „Газпрому” Міллером, де було сказано, що спочатку Україні було запропоновано ку-пувати газ за 250 доларів, а потім, коли українська делегація відмовила-ся, то ціна піднялася до 450 доларів. Тобто чи не програли українські урядовці цієї війни?

Діяк: Це трошки не так. Ніколи не можна лише на цифри відірвано дивитись і на них посилатись. Якщо ціна буде по формулі, то, скажемо, ціна впала на наф-топродукти, від якої ідуть всі підрахунки, то значить буде падати і ціна на газ. А сьогодні, якщо буде такий принцип дотримуватись, ціна буде 228 з ко-пійками. То виходить хто виграв. Перший квартал, він для України незнач-ний, тому що там російського газу буде дуже маленька частка, а от якщо буде така тенденція і ми вийдемо в середньому на 228. Тому чи 250 чи 228 – це велика різниця і виграш буде на стороні України.

Що ж, чи виграла Україна в цьому конфлікті, чи програла - покаже час. Але очевидним залишається те, що навіть в часи скрути ми ще не на-вчилися заради спільної перемоги об’єднуватися під одним гаслом. Коли ж цей день настане, то і друзі нас поважатимуть, і вороги розумітимуть, що разом ми - сила.

Published on 4 February 2009