Тарас Ранковий

Ярослав Іляш: Без жодного пафосу можна сказати - за націоналізмом майбутнє

Це був 1987 рік - ми напередодні 1 травня на Великдень зривали червоні прапори, як протест проти Радянського Союзу.

Ярослав Іляш - громадсько-політичний діяч, один із засновників Молодіжного Націоналістичного Конгресу, який був обраний Головою МНК на ІV Всеукраїнському Зборі цієї організації, розповідає про те, як став націоналістом, про акції націоналістів наприкінці 1980-х, плани МНК на майбутнє, сучасний молодіжний рух в Україні.

Ярослав Іляш народився у Почаєві, виріс на Закарпатті, вчився у Кременці та Рівному. З 1999 року мешкає у Києві.

Ніхто не казав, за що сиділи або де воювали родичі

Хто найбільше вплинув на формування Ярослава Іляша як націоналіста?

Передусім родина. В нашої сім'ї завжди були патріотичні погляди - в хаті був бюст та портрет Шевченка, старшими культивувались українські традиції, історія. Саме родина заклала цей український фундамент. Крім того, від родичів ще змалку знав, що в родині були бандерівці, були в'язні радянських таборів. Я питав у батьків: "Чому вони сиділи?", але ніхто цього не розказував. Але уривками чув розмови старших про війну, підпілля, катівні, табори...

Активна націоналістична позиція сформувалась у 1987-1988 роках під впливом старших хлопців, які брали участь у правозахисному русі. Саме тоді усвідомив поняття націоналізм, націоналістичні доктрини, історію націоналістичного руху. У 1989 році дядько привіз бойовий листок товариства "Вертеп" (яке тоді організовував й Іван Гавдида), де говорилось про звитяжну боротьбу січових стрільців, та газету "Спадщина" Андрія Парубія. Досі пам'ятаю вірш Парубія: "Хто ти хлопчику такий? Українець молодий! Який твій стяг рідненький? Лев і Тризуб золотенький. Жовті ниви, сині гори - це все наші є прапори. Будуть нам допомагати Божий син і Божа мати."

Синьо-жовтий прапор на районному будинку культури провисів більше тижня

З чого розпочалась Ваша громадська діяльність?

1989 році Литва проголосила суверенітет, я якраз тоді був у Вільнюсі - по дорозі у вагоні познайомився зі членам Спілки Незалежної Української Молоді та товариства "Верпет", які їздили в Прибалтику та привозили національну символіку. Після того в Закарпатті разом з однокласниками та однолітками сформували СНУМ, отримували поштою літературу та символіку. Разом з цими хлопцями ми зробили печатку з тризубом, постійно листувались. Наша діяльність не була якось систематизована, це було на рівні поклику серця, розуміння позиції.

Яка була перша націоналістична акція Ярослава Іляша?

Це був 1987 рік - ми напередодні 1 травня на Великдень зривали червоні прапори, як протест проти Радянського Союзу. Більш усвідомлена акція була в січні 1988 року у Почаєві, коли ми підняли синьо-жовтий прапор на трубі шкільної котельні. Тоді ж нас перший раз затримала міліція.

Що сталось з тим прапором?

Його зразу зняли. У нас було два прапори, намагались повісити обидва, але не встигли. Другий прапор якраз знаходився в мене, і коли нас затримали, я заховав прапор на подвір'ї відділку у будматеріалах, а потім відвіз на Закарпаття. Ми підняли цей прапор над стрімким дахом районному будинку культури на громовідводі, і ніхто його не міг зняти. Через тиждень, коли прапор обтріпався, ми самі зняли його.

Чи були якісь репресії за ці акції крім затримання міліцією?

Репресій як таких не було, але в школі всі викладачі знали, що з "неблагонадійних". Керівництво школи вдавало, що проблеми не існує, бо не хотіло додаткових проблем для себе. Мене в школі називали "бандерівцем".

Як пройшли студентські роки?

З 1990 року вчився у Кременецькому педагогічному коледжі ім. Т.Шевченка, де був обраний членом страйкового комітету по підтримці студентів, які голодували у Києві на Майдані. Водночас не полишав діяльність в СНУМі, яка на той час набула організованих форм. Приміром, у 1991 році, якраз перед путчем, ми місяць шукали та впорядковували захоронення вояків Карпатської Січі, розстріляних мадярами і румунами на Верецькому перевалі у Карпатах у 1939 році.

З 1994 року навчався у Рівненському державному гуманітарному університеті, займався ви шкільною діяльністю у Спілці Української Молоді. У 1999 році за мого головування СУМ була визнана кращою громадською організацією у місті Рівному.

На той момент у нас було тільки бажання впровадити наші ідеали в життя

Ви були серед засновників Молодіжного Націоналістичного Конгресу у 2001 році. Перед тим очолювати Секретаріат КМО МКУН. З чого розпочинав Молодіжний Конгрес?

У 2001 році це був гурт із сорока дієвих молодих людей... Метою створення Молодіжного Націоналістичного Конгресу було сформувати дієвий молодіжний націоналістичний рух. На той момент у нас було тільки бажання впровадити наші ідеали в життя.

МНК розпочався із сорока чоловік?

На установчому зборі було понад сімдесят, однак активних, які реально взялися за цю справу, було близько сорока. Перед створенням МНК ми провели внутрішній семінар в околицях Теребовлі, де чітко виписали наші завдання: робота з молоддю, суспільна значимість і політичні впливи. Ми чітко розуміли, що маємо поставити насамперед перед собою високу планку для того, щоб досягти тієї мети, яку задекларували у програмових документах.

Було два фактори, які сприяли розвитку організації: наше бажання створити дієву і впливову організацію та бачення й знання Івана Гавдиди як це зробити. Саме він зібрав людей, вмотивував їх, ставив перед ними певні критерії. Це стало базою усього того, що ми маємо і досягли зараз.

Чого добився Молодіжний Конгрес за шість років?

Зараз МНК є повноцінним і впливовим суб'єктом молодіжної політики, зокрема серед молодіжних патріотичних організацій. Крім того, по рівню роботи ми результативніші від багатьох націоналістичних партій. Наша організація володіє унікальною ви шкільною системою, своїми виховними методиками. Ми видаємо десять регіональних молодіжних видань, наш сайт "Націоналістичний Портал" - серед провідних політичних сайтів України. Наша всеукраїнська газета "Терен" видається не тільки в Україні, але й серед країн західної діаспори, ми здійснюємо спецвипуски для народів Російської Федерації та Білорусі.

Показником результатів діяльності організації є три масові щорічні польові молодіжні табори: Теренова гра "Гурби-Антонівці", вишкільний табір "Лисоня ім. Івана Гавдиди", джамборі "Повстанська Ватра". Загальна кількість учасників цих польових зборів - близько 1200 осіб. Для внутрішнього вишколу членства ми проводимо зимовий екстремальний табір "Урай", дівочий вишкіл "Руса Коса" та по два тематичних фахових семінари з напрямків роботи МНК.

Молодіжний Конгрес співпрацює з українськими організаціями західної і східної діаспор, а також з націоналістичними організаціями корінних народів РФ, Білорусі та Казахстану. У 2003-2006 роках наша організація провела велику міжнародну гуманітарну кампанію "Свій до свого по своє", передавши українським бібліотекам, навчальним закладам та східним закордонним українським громадам понад три з половиною мільйони україномовних книг на історичну та патріотичну тематику.

Зараз наша організація попри відсутність державного сприяння налічує кількасот вишколених громадських діячів, прихильниками організації є майже дві тисячі молодих українців. Для українського молодіжного руху - це високий показник.

Якщо сказати двома словами МНК-2007 це: організація, яка зробила сама себе; Молодіжний Конгрес - незалежний у прийнятті рішень і політично незаангажований; МНК сам здобуває засоби для розбудови своєї структури.

До слова - ми єдині серед молодіжних організацій напряму підпорядковані ОУН (революційній) і маємо за завдання пропаганду українського націоналізму серед української молоді та її вишкіл. Мета - максимально опанувати всі ланки суспільного життя України і наповнити нашу державу національним змістом.

Які обов'язки Ви виконували в МНК з 2001-го по 2006-й рік?

Я обіймав посаду Голови Секретаріату Всеукраїнської організації Молодіжного Націоналістичного Конгресу. Моїми безпосередніми обов'язками було забезпечення втілення рішень Всеукраїнського Збору, Центрального Проводу та Голови МНК.

Коли я почав виконувати свої обов'язки, було всього двоє людей - Віктор Рог і я, які могли повністю приділити час новій організації. Фактично ми почали з нуля - маленької кімнати з однією шафою, столом та двома стільцями й комп'ютером, який ми скоро продали разом з принтером за 20 доларів.

З часом ми не тільки розбудували організацію, не тільки відповідним чином стали здійснювати вишкіл, мотивацію членства, ми передусім працювали так, щоб молодь бачила в нас перспективу, щоб результати нашої роботи говорили за нас.

Думаю, що найкращим показником моєї діяльності є довіра до мене з боку моїх побратимів.

Які плани вашої організації на 2007 рік?

Крім щорічних польових вишколів, внутрішніх семінарів та пропагандивної роботи, ми ставимо перед собою два стратегічних завдання - це активна участь у роботі Світового ювілейного оргкомітету щодо відзначення сторіччя від народження Романа Шухевича, 65-ї річниці створення УПА та програмі "Правда про УПА", а також опанування активних патріотичних середовищ української молоді, які поки не ідентифікують себе з націоналізмом, але дією та ідеями є наближеними до націоналістичного руху. В наших планах є й міжнародні візити як до представників українства за кордоном так і до націоналістів з сусідніх країн.

Вже зараз ми можемо підбити підсумки за діяльність на початку 2007 року. Успішними стали обидва вишкільні всеукраїнські заходи, які ми провели навесні. Табір 1 рівня "Руса Коса", який відбувся на Харківщині, зібрав дівчат переважно зі східних регіонів. Також цей табір є визначальним тим, що він був присвячений життю та діяльності визначної націоналістки Олени Теліги.

Другим всеукраїнським вишкільним заходом є теренова гра "Гурба-Антонівці", яку ми провели вже п'ятий рік поспіль. Цьогорічна гра характеризувалась дуже ретельним та якісним підбором учасників, що дало можливість не тільки урізноманітнити стратегію та тактику команд, але й створити дружню атмосферу серед трьохсот людей з усіх куточків України. Молодь отримала не тільки практичні навички із життя в природі, тактики дій військових підрозділів, орієнтування на місцевості, мандрівництва, але й побачила визначні місця діяльності УПА, поспілкувалась із ветеранами визвольного руху, доглянула могили упівців.

Без жодного пафосу можна сказати - за націоналізмом майбутнє

За останні бурхливі політичні роки, скажімо з початку акцій "Україна без Кучми" і до сьогодні, чи є прогрес у сприйнятті націоналістичних ідей серед української молоді?

Націоналізм популярний завжди. Але в ті роки всі були більше прив'язані до збереження якихось традицій попередників, не було сформовано молодіжного націоналістичного руху. Тоді було багато декларацій, мало дії, адже рух представляли люди переважно похилого віку, біля яких були гурти молоді, за винятком напевно тільки СНУМ у перші роки незалежності. В ті роки націоналізм мав певний елемент маргінальності, зараз такого фактору немає.

В період 1993-1999 роки про молодіжні націоналістичні організації взагалі не можна було говорити, адже якщо вони й існували, то тільки у формі припартійних молодіжок. Зараз цей рух дієвіший, популярніший, масовіший й різноманітніший. Тенденція така, що без жодного пафосу можна сказати: за націоналізмом майбутнє.

Молодіжна політика: чи відчувається зміни у ставленні держави до молодіжних організацій протягом 2005-2007 років?

До 2005 року молодіжна політика Україна була абсолютно керованою і "фестивальною" - вона зводилась до відмивання державних грошей через показові заходи. У 2005-2006 роках були окреслені пріоритети, і одним із пріоритетів стало патріотичне виховання молоді. Це стало суттєвим кроком для держави - відмова від формування люмпенізованої безідейної безпринципної молоді, молоді, яка б виростала на "хлібі та видовищах". Вперше у держави виникло зацікавлення у формуванні в молоді почуття патріотизму та бачення, що молодь - це майбутнє нашої країни.

Яка зараз ситуація?

Зараз ситуація повністю залежить від кон'юнктури, яка складається у країні. Навіть рядові державні службовці, які, приміром, готові сприяти у патріотичному вихованні молоді, змушені озиратися на зміну влади та державного курсу.

Чи став молодіжний рух масовішим чи він скотився до обслуговування проектів?

Зі впевненістю можна сказати, що до 2005 року зареєстровані кишенькові молодіжні організації були лише засобом обслуговування проектів та перерозподілу державних коштів. "Діяльність" таких "організацій" була на рівні не те що фарсу, а на рівні простого знущання над молоддю. Водночас реальні діючі структури переважно не могли добитись державної реєстрації.

Зараз ситуація змінилась і молодіжних рух став більш конкурентним всередині та більш масовим загалом. Зараз ми можемо на рівних конкурувати з іншими молодіжними організаціями, бо зникли ті штучні умови та відсутні перепони до нашої діяльності з боку держави.

Які перспективи молодіжних організацій на тлі останніх політичних подій та факту перевиборів до Верховної Ради?

Як і під час Помаранчевої революції, так і зараз це черговий шанс для молоді утвердитись в думці, що всі політичні процеси сильно залежні від участі молоді в них. Ще 5 років тому цього не було, і це є основною підставою якісних змін в нашій державі в майбутньому. Чим більше активних молодих людей буде в країні, тим швидшими кроками розвиватиметься Україна.

Спеціальної "начитки лекцій" в сім'ї ніхто не проводив

Ярослав Іляш людина сімейна. Ваші діти та дружина націоналісти?

Моя дружина була членом Спілки Української Молоді, була інтендантом двох всеукраїнських таборів СУ Му. Старший син був членом Пласту у курені імені Героїв Крут, змалку їздив по всім вишкільним таборам й СУМ, й МНК. Він читав всі наші книги, спілкувався з нашими друзями, бував на всіх заходах, де був і я. Він впевнений у своїх переконаннях з дитинства. Спеціальної "начитки лекцій" в сім'ї ніхто не проводив. Зараз є активістом фен-групи київського "Динамо" "Чорні вовки".

Як проводить український націоналіст своє дозвілля?

Тільки ледачий говорить, що він постійно зайнятий. Людина, яка насправді багато працює, зможе знайти час і на свій відпочинок. Для мене найкращий відпочинок - це різноплановість і динаміка діяльності нашої організації, яка дарує мені сили і завзяття у роботі. А по життю - я мандрівник, як і моя сім'я... Тому мандри і організаційні табори - це те, де я для себе знаходжу відпочинок і натхнення, бо там ти бачиш як міцніють і дорослішають майбутні покоління українських націоналістів.

Published on 16 May 2007