Тарас Ранковий

Сяржук Висоцький: „Коли прийшли до мене додому й почали дзвонити у двері, я просто вистрибнув у вікно”

Інтерв’ю з Головою незареєстрованої Білоруської партії Свободи, амбасадором білоруської народно-патріотичної опозиції у Києві, директором Білоруського національно-демократичного центру у м. Києві Сяржуком Висоцьким.

Інтерв’ю з Головою незареєстрованої Білоруської партії Свободи, амбасадором білоруської народно-патріотичної опозиції у Києві, директором Білоруського національно-демократичного центру у м. Києві Сяржуком Висоцьким.

З ваших слів Білоруська партія Свободи офіційно незареєстрована. Як відомо, зараз у Білорусі передбачена кримінальна відповідальність за діяльність незареєстрованих організацій та партій. Як вам вдається вести політичну роботу в таких умовах?

Так, партія незареєстрована, і проти мене порушено кілька кримінальних справ, які періодично оновлюються. Скажімо так: кожен у Білорусі обирає свій шлях у політиці і свою стратегію і тактику дій. Декотрі політики, коли проти них порушили справу, самі прийшли до слідчого в кабінет і потрапили до в’язниці або „на хімію”, приміром, мій друг Павло Северинець, колишній керівник Молодого Фронту.

Коли прийшли до мене додому й почали дзвонити у двері, я просто вистрибнув у вікно, після цього деякий час ховався, пізніше виїхав в Україну. Кожен раз, коли виникають такі речі, намагаюся не попадатися, не здаватися їм, не йти на допити, а намагатися залишитись на волі. Звичайно, можна говорити, що про білоруського політика більше дізнаються, коли він потрапляє до лукашенківської в’язниці. Однак, в’язниця – це достатньо важке випробування.

Я ставлю собі задачу практичної справи, яку можна робити тільки на волі, приносячи користь руху. Адже у білоруської опозиції не вистачає організаторів.

Чи зачепили останні арешти опозиціонерів БПС?

Зараз притягнули до кримінальної відповідальності Зьмітра Дашкевіча, керівника Молодого фронту, який більш активно співпрацював з Мілінкевічем. У нас була більш тверда національна позиція і наша співпраця з Мілінкевічем не мала прямого характеру, тому БПС у контексті такого протистояння тимчасово випали з поля уваги режиму. Бо ми ставимо задачу не тільки і не стільки будь-яким чином перемогти Лукашенка, а зберегти незалежну сильну Білоруську державу, здобути реальну національну свободу для країни, позбавитись панівної колоніальної імперської системи.

У спецслужб Білорусі існує "рейтинг" найбільш небезпечних опозиціонерів, на Вашу думку, який рядок Ви там посідаєте і наскільки Ви є небезпечним для режиму Лукашенка?

Хотілось би, щоб я у цьому "рейтингу" не був зовсім, однак враховуючи ті проблеми, які постійно виникають довкола нашої діяльності у Білорусі та моїх приїздів в Україну, свідчать про те, що факт прискіпливої уваги та переслідувань має місце. Я при собі маю цілу купу протоколів обшуків – кожного разу на кордоні мене обшукують до білизни, переглядають кожен папірець, кожну особисту річ. Якщо говорити про права людини – то, звичайно, це тотальне порушення елементарних природних прав. Такому обшуку піддаються лише кілька осіб.

Якщо говорити про списки, то серед тих, що я бачив під час обшуку, то знайшов себе серед десятки найбільш небезпечних фігур для влади.

Який стан білоруської опозиції взагалі, наскільки опозиціонери близькі до об’єднання під таким тиском, якщо таке можливе взагалі?

Негативним моментом у стані білоруської опозиції є клановість. Є кілька кланів – це факт об’єктивний і його треба визнати. Можна багато говорити про „об’єднану опозицію”, але такої немає, і саме на ділі це проявляється. Багато людей дивуються тому емоційному стану, який є у білорусів, ставленню до лідерів опозиції, це і є констатація їх позиції і ваги у народі. Інша серйозна проблема – це засилля агентури в колах офіційної опозиції, але ніхто не бажає глибше займатися цією тематикою. Насамперед, якщо говорити про білоруську ситуацію, то коли йде боротьба навіть не за демократію, йде національно-визвольна боротьба білоруського народу, без очищення, без можливості не допускати до прийняття рішень явну агентуру, руху вперед не буде.

Зараз пропонується принцип механічного об’єднання, який не спрацював навіть в Україні, що вилилось у контрреволюцію. Для Білорусі це вдвічі актуальніше, бо ми перебуваємо на іншому історичному етапі та не маємо права ігнорувати подібні уроки історії інших народів. Найважливіше, що реально існує поділ на опозицію офіційну і опозицію народно-патріотичну, що і показали події березня 2006 року у Мінську. Саме тоді дуже часто прості люди брали на себе ініціативу за повної безпорадності офіційної опозиції. Пізніше деякі політики видали ті події за власну перемогу, що як мінімум є брехнею. Адже не було доброї мобілізаційної кампанії – це був підсвідомий стихійний вибух протесту. Людям просто набридла пануюча в Білорусі шизофренія, їх втомила колоніальна політика влади. Після березневих подій білоруський народ не задовольняє орієнтація на теперішніх вождів, до них просто немає довіри. Коли говорити про українську еліту, то вона зберегла атрибути державної незалежності – це повноцінна символіка (прапор, герб, гімн), самостійна військова, економічна політика, то в Білорусь на це не спромоглась, і еліти «здали» багато реальних позицій державної незалежності. Саме тому у громадськості Білорусі немає поваги до подібних опозиційних та номенклатурних еліт.

- Чи можлива зміна подібної ситуації у майбутньому?

Сьогодні ми стоїмо напередодні серйозних змін, омолодження й оновлення білоруської еліти, адже її бюрократична частина фактично розпродала за подачки усі національні інтереси держави, а демократична опозиція не змогла цьому протистояти. Крім того, національна еліта у більшості не підтримала офіційну об’єднану опозицію та залишилась дещо збоку від згаданих процесів. Це тому, бо не було жорсткої національної послідовної позиції.

Зараз білоруській опозиції конче необхідно повернути в рух людей, які змагались за Білоруську державу раніше – ветеранів антисовєтського підпілля, дисидентів, патріотів-націоналістів, представників Білоруської незалежницької партії – людей, котрі під час війни і після неї відстоювали ідеї державності, представників інших білоруських підпільних національно-патріотичних організацій.

Також необхідно залучати представників релігійних конфесій, насамперед Автокефальної православної церкви, як найбільше переслідуваної, греко-католиків, протестантів, що боролись і проти совєтської влади, і зараз протистоять новій формі російського колоніалізму.

Ветерани білоруського визвольного руху, церковні авторитети, хоч уже й похилого віку, уособлюють спадковість поколінь, тому без них рух уперед не має перспективи.

На жаль, на чолі багатьох теперішніх опозиційних партій стоять комсомольські працівники, яким не хочеться чути жорстку правду від ветеранів.

У Білорусі дві державні мови – білоруська і російська. Російська практично витіснила білоруську з багатьох сфер суспільного життя. Чи використовується білоруська в офіційному житті держави, наскільки вона популярна серед білоруського народу, де ще вона вживається взагалі?

У офіційному житті держави білоруська не використовується. На регіональному рівні є канал "Лад", на якому періодично частина новин виходить білоруською. У сфері періодичних видань та інших ЗМІ мова корінного народу практично не вживається.

Що стосується кіл, де користуються білоруською – це національна еліта, частково молодь та селянство. Частина людей пробують вчити білоруську, однак це досить важко, тому можна дуже часто почути від російськомовної людини білоруське слівце, приказку чи прислів’я. Це також одна з форм внутрішнього неприйняття та протесту проти того, що нині відбувається. Такі культурницькі форми боротьби існували і при Союзі.

На Вашу думку, це ознака збільшення національної свідомості та солідарності білорусів?

Безумовно, і це не можна ігнорувати. Бо це є свідченням того, що у народній глибині багато людей не сприймають фактично окупаційну владу. Це лавина, потік, який вдається зараз стримувати могутньою греблею, складеною з мільярдів доларів, що вкладаються для "заколисування" білорусів. Проте, стримувати національний потім вічно не можна – раніше чи пізніше він прорветься на волю.

Західна Європа фактично відмежувалась від Білорусі, оголосила керівництво персонами нон-грата та веде мову про економічні санкції. Чи допомагають Західноєвропейські держави білоруській опозиції фінансово, організаційно та інформаційно?

Коли говорити про західні країни, то насправді немає однорідної позиції по відношенню до Білорусі. Однак, чого не бракує західній політиці, приміром, стосовно білоруської опозиції, так стереотипності. Спецслужбам Лукашенка і Москви вдалося сформувати "пастку" для Заходу, яка називається кишенькова опозиція. Система опозиції ніби існує, опозиційні партії теж, але потрапивши у таку пастку багато західних аналітиків не можуть з неї вирватися, тому не бачать всієї картини. Їм показують маленьку верхівку політичних бюрократів, а західні політики думають, що це є вся білоруська опозиція, що це весь білоруський народ. Мета цієї «пастки» - поглинути усю західну підтримку та імітувати діяльність. Це стосується і березневих подій у Мінську, коли деякі політики назвали це Білоруським Майданом, рубіконом. І це при тому, що на площі стояло аж чотири намети! Це ганьба, бо мало б стояти чотири тисячі. Це показник реального стану організації та діяльності опозиції. Досі протести мають стихійний характер, так буде до формування організованих структур, здатних здійснити переміни.

Часто західні країни йдуть ще легшим шляхом – допомагають тим, хто називає себе опозицією, і котрих ним презентують у якості опозиції. Ця презентація реально йде з боку влади та збоку проросійських структур. Тому так і виходить, що опозицію презентують одні люди а авторитет мають інші.

До речі, з боку українських партнерів такої сліпої позиції немає – українські праві не полінувались зібрати інформацію про реальний стан речей у Білорусі. Навіть ліберальні українські партії відмовились від співпраці з підконтрольними білоруському КГБ "опозиційними" структурами. Заходу просто треба зробити глибшу оцінку ситуації, бо "легкими" стандартними схемами білорусам не допоможеш, бо ситуація надто складна, вона потребує дуже глибокого аналізу.

Чи відбивається подібна позиція Заходу на житті простих людей?

Звичайно, відбивається, адже білоруси реально позбавлені альтернативної інформації, не мають можливостей працювати в умовах вільного ринку й не мають нормального виходу на ринки інших країн. Як на мене, деякі позитивні зрушення у ставленні Заходу до проблем Білорусі все ж таки є, є певне бажання в більшій мірі розібратися у білоруській проблемі. Ігнорування патріотичних сил одразу унеможливлює реальні зміни. Як і в Україні, без дієвої участі білоруських патріотів у визвольному русі, зміни в Білорусі неможливі.

Зараз Лукашенко домовляється з Кремлем про створення спільного підприємства з російським Газпромом для керування білоруською газотранспортною системою. У довготривалій перспективі, коли, припустимо Лукашенко втратить владу у Білорусі, який Ви бачите вихід із ситуації сильної економічної залежності від Російської Федерації?

Разом з політикою етноциду білорусів продавання національних економічних інтересів Москві – це найстрашніше, що зробив і робить Олександр Лукашенко. Зараз до нього можливо прийшло розуміння того, що стоїть питання його фізичного виживання, і тільки тому він почав вимушено говорити про незалежність. Тільки тому, що запахло його фізичним знищенням з боку московської бюрократії, бо Лукашенко вже перешкоджає процесу повної колонізації та асиміляції. А здача національних інтересів страшна тим, що подолати наслідки цих дій буде нелегко.

Майбутній білоруській владі доведеться вести тяжку політику, яка також залежатиме від того, яким буде відхід Лукашенка. Я думаю, що він не хоче, щоб білоруси поколіннями приходили на його могилу із прокляттями.

Частина білоруської влади вже зрозуміла безперспективність теперішньої політики, ще частина стала під знамена новітньої російської імперії. Якщо перші усвідомлюють себе у білоруській незалежній державі, то можливий компроміс між цією частиною номенклатури та патріотами стане виходом для майбутнього Білорусі. Якщо ж до влади прийде людина ліберальних поглядів, то є великий ризик, що вона не втримає позиції. Білорусам потрібен вельми вольовий політик, який зможе почати процес національного відродження народу та вирватись із пут імперії. Білорусі зараз й у майбутньому вкрай необхідна підтримка України.

Білоруси відрізані від об’єктивних джерел інформації про ситуацію у країні. Яким чином люди отримують не цензуровану інформацію, якими методами ви намагаєтесь її донести?

Альтернативними джерелами інформації є супутникове телебачення, радіостанція "Свобода", є, зрештою, Інтернет. Але основним видом донесення правди є усна інформація, що є найкращим в таких умовах способом її передачі. Цей спосіб комунікації не знищити жодною тиранією. Крім того, у нас є кілька серйозних інформаційних проектів, які є досить небезпечними для теперішньої влади. Нам важко їх втілювати в життя, але результату раніше чи пізніше доб’ємося.

Яка ситуація у Білоруській партії Свободи та інших національних організаціях?

Не пройшли безслідно акції спецслужб, спрямовані проти нашої партії. Ще кілька років наша партія була досить впливовою, реальним лідером національної опозиції. Частина нашого членства відійшла або була відірвана від партії через постійний шантаж, залякування, "вибивання" дієздатних лідерів. Це саме відбувалося з іншими організаціями, й ліберальні організації зникли взагалі через подібний тиск влади. Нам вдалося вистояти ціною досить серйозних втрат. Крім БПС працює також Молодий Фронт, але влада почала проти них хвилю репресій. "Зурб" – проект насаджений ззовні для Білорусі – оголосив про саморозпуск, перед тим фактично заподіявши шкоди опозиційному руху відтягуванням людей на піар-проект. Лідери "Зубру" визнали своє банкрутство та безперспективність діяльності.

Якою Ви бачите зараз роль своє партії?

Повинен бути кістяк народного руху, роль партії Свободи, її лідерів – це якраз той національний стрижень, це несення ідеї. Ми маємо першими реагувати на виклики білоруському народу фактично окупаційної влади, першими називати ім’я ворога. Разом з тим необхідно працювати у широкому діапазоні – координації всього білоруського національно-патріотичного руху. Об’єднання молодої енергії та досвіду ветеранів білоруського визвольного руху має дати той результат, якого не змогли дати сьогоднішні лідери опозиції.

З якими організаціями білоруські націоналісти співпрацюють в Україні?

Теперішня контрреволюція в Україні зайвий раз підтверджує правильність шляху взаємопідтримки національних сил наших народів. Адже разом завжди легше долати перешкоди. Серед партнерів відзначу насамперед Українську народну партію, що ділом підтримала створення Білоруського національно-демократичного центру у м. Києві, та наших давніх партнерів з Молодіжного Націоналістичного Конгресу, у навчальних таборах яких вишколювались і наші активісти.

Користуючись нагодою, хочу подякувати Україні за можливість лишатися на волі й працювати. Це об’єктивно, бо завдяки лише Україні і підтримці українських патріотів ми маємо можливість діяти. На відміну від багатьох західних структур, які абстрактно допомагають білоруській демократії, безпосередньо білорусам допомагають лише українці.

Published on 22 October 2006