Бійцівський Клуб

Цвинтарна стабільність у Білорусі минає

Ми всі пам’ятаємо жахливі кадри нещодавнього розгону березневої демонстрації у Мінську і масові арешти в Білорусі. Рівно через місяць, 26 квітня, білоруська опозиція повторила масову акцію під назвою “Чорнобильський шлях”. Наслідком стало затримання лідер

Ми всі пам’ятаємо жахливі кадри нещодавнього розгону березневої демонстрації у Мінську і масові арешти в Білорусі. Рівно через місяць, 26 квітня, білоруська опозиція повторила масову акцію під назвою “Чорнобильський шлях”. Наслідком стало затримання лідерів опозиції. Але, хоча після березневих подій було багато скептиків щодо рішучості білорусів далі продовжувати боротьбу проти режиму Лукашенка, зараз мало хто сумнівається, що тепер можливо зупинити білоруську революцію.

Пропонуємо вам інтерв’ю з Павлом Салигою – одним із українців, котрі потрапили в білоруські тюрми за свій вияв солідарності і підтримку наметового містечка на мінському майдані.

– Павле, розкажи як очевидець, що насправді відбувається в Білорусі?

– Там без перебільшення ментовське свавілля. Постійно зникають люди. Як колись на Гаїті. Навіть російському журналісту Павлу Шеремету мєнти погрожували відвезти його на Куропати (лісова місцина, де регулярно знаходять трупи людей).

Я стояв в охороні наметового містечка. Все чоловіче населення наметового містечка стояло в охороні, не спав ніхто. Дівчата розносили сік, їжу, яку вдень людям вдалося пронести через кордони міліції. В “спецприймальнику-розмеркавальнику” була ціла категорія людей, яких називали “ковбасоносці” – ті, у кого на підходах до Кастричницьої площі знаходили в сумках будь-яку їжу. Їх били і засуджували мінімум на 10 діб.

– Чому білоруси такі нерішучі і терплять ці знущання?

– Це неправда, коли говорять, що білорусів влаштовує таке становище і вони нічого не хочуть змінювати. Сябри з якими я спілкувався це просто герої. При Кучмі будь-хто міг бути героєм. В Білорусі режим набагато жорсткіший, якщо не сказати жорстокіший.

А одна з причин слабкості опозиції – відсутність лідера. Два найпотужніші опозиціонери Мілінкевич і Козулін можуть дозволити собі сваритися на публіці. Коли Козулін закликав на початку зібрати наметове містечко, Мілінкевич закликав залишитися. І хто зна як він повівся, якби не його дружина. Вона просто виступала першою і сказала у мікрофон, що ніхто нікуди не розходиться. Мілінкевічу нічого не лишалося, як повторити те саме.

Але головна проблема, у них немає досвіду політичної боротьби, громадського спротиву. Натомість в Україні була “Україна без Кучми”, де громадськість навчилася всього, починаючи від охорони наметового містечка і закінчуючи проривами мєнтовських шеренг.

Мені наприклад було дивно, що на випадок штурму, який у Мінську був неминучий – така вже в “бацькі” натура – не було жодного сценарію дій. Хоча з іншого боку на той час сидів майже увесь керівний склад опозиції і майданом керували студенти. Почали кричати у мегафон то “Сідаємо на землю!”, то “Прориваємо ОМОН!”, то “Не застосовуйте силу – ми добровільно підемо з площі!”. Хоча на моєму периметрі, це зі сторони самої площі, був один керівник, який організував прорив. Молодці хлопці! Я б чесно кажучи сам побоявся кинутися на „космонавтів”.

– Хто такі космонавти?

– Це бійці ОМОНА вкриті захисним спецодягом з металічними вставками, в чорних шоломах з забралом і спецчеревиках з гомілками майже по пояс.

В Україні не знають цілісної картини. Коли ми бачимо інформацію, що в них на майдані зібралося 300 чоловік, відразу порівнюємо з нашим майданом, не враховуючи той факт, що там стоять лише ті, хто переміг страх бути звільненим з роботи, навчання, зрештою бути ув’язненим, і зміг якимось дивом пройти на повністю оточений кордонами міліції майдан. За один день, просто на підходах до майдану затримують по 100 – 200 чоловік.

– Білоруси знали, що ти з України?

– Знали. І мушу сказати, що до людей з України там особлива повага і цікавість. Українці для них як взірець. А Україна бачиться як локомотив, який веде пострадянські народи. Я їм казав, що білоруси нічим не гірше, просто Лукашенко жорстоко присікає найменші зародки революції і в Україні були легші умови для здійснення революції. Ніхто не боявся, що потрапить у в’язницю через термос чаю, який принесе на майдан. В Білорусі ж хапають усіх підряд. Мене також на підступах до площі декілька разів обшукувала міліція на наявність їжі. Навіть документи не питали – просто “трусили” мій наплічник.

– На твою думку Лукашенко зможе “задавити” опозицію?

– Свободу не спинити! Лукашенко робить такі речі, які лише підтримують революцію. В тюрмах він виховує опозицію. На розгонах мирних, якщо не сказати пацифістських мітингів він протиставляє себе білоруському народу. І вже принаймні в Мінську дійсно є дуже сильні антилукашенківські настрої.

Опозиція з кожною поразкою вчиться боротьби. А бойовий дух сябрів тільки кріпне. У них уже зник страх перед тюремним шантажуванням Лукашенка. Я не зустрів жодного білоруса, який при виході з СІЗО шкодував, що сюди потрапив. І навіть ті, що спочатку говорили, що навіщо я сюди поліз, виходили з вигуками “Живе Білорусь!” і запевненням, що на 26 квітня “Чорнобильський шлях” – наступну акцію опозиції – обов’язково прийдуть.

В тюрмі зібралася майже вся інтелігенція Мінська. Зі мною сиділи викладачі шкіл, ІТ-менеджери, журналісти, дисиденти часів Радянського Союзу – наприклад Олександр Подрабіннік, головний редактор Пріма-Нюз (Москва), який відсидів майже 6 років в радянських таборах, був членом УГС і був знайомий з Василем Стусом, Матусевичем, Чорноволом, Лук’яненком, Хмарою. Навіть колишній посол Польщі в Республіці Бєларусь Маріуш Машкевич. Але переважну більшість складали студенти ВНЗ Білорусі. І ніхто не боявся виключень зі своїх вузів, робіт!

І масовість опозиції зростає. Уявіть, у кожного із затриманих мінімум 6-10 родичів, близьких та знайомих у Мінську. А там з березня затримали близько півтори тисячі чоловік. Багатьох сильно били. Зі мною сидів білорус, який перші дні встати не міг. А його товаришу наскільки розбили обличчя, що живого місця не залишили. Поряд сиділи грузинські журналісти – їх також довго били.

– Українців не били?

– Ні. На той час очевидно був окремий наказ нікого не бити.

Цікава деталь – нас часто питали на допитах „А на вашу думку, в Білорусі стабільно?”, „Скільки ще, на вашу думку, протягне Лукашенко?” А один міліціянт, очевидно боячись, що його самого прослуховують, замість слова Лукашенко показував вуса, щоб я зрозумів про кого йдеться.

Коли нас привезли в “спецприймальник розмаркевальник” Окрестіно, нас помістили в новому тюремному корпусі. Мєнти говорили, що цей чотириповерховий корпус побудований спеціально під вибори. У перші дні камери були переповнені – на одні нари припадало по 3 чоловіки. Спали сидячи або по черзі.

– Ну і як, в Білорусі стабільно?

– Слава Богу цвинтарна стабільність там уже минає. Я думаю, що Лукашенко не протягне свій термін до кінця. Білоруси вже не бояться. А в тюрмах формуються менеджери майбутньої революції, які через рік два будуть організовувати тих хто долучиться до боротьби.

А щодо чуток про дешевизну продукції, які розпускають в Україні деякі прихильники нового союзу, то скажу, що ціни там вищі ніж у нас, а зарплати десь такого ж рівня.

– А як у них з білоруською культурою?

– Ситуація дуже погана. Білоруською майже ніхто не говорить. Мені в спецприймальнику потрапила на очі листівка “Як почати говорити білоруською мовою”. У ній було “Починайте говорити «трасянкай» (аналог нашого суржику), покуль поганого нічого немає”.

Інформаційне поле там повністю російське. Серед опозиціонерів популярна думка, що треба міняти інформаційне поле – читати українську пресу і слухати наше ТБ. А для західного регіону альтернативою можуть бути польські ЗМІ. Я до речі під кінець сроку навчився швидко читати білоруською, бо читав Історію Білорусі.

– Як працювало наше посольство? Затримали ж українських громадян.

– Оскільки я сидів в одній камері з поляками та росіянами, то навіть можу порівняти роботу посольств цих країн. Російський консул при зустрічі з російськими політв’язнями відразу заявив їм, що вони порушили закон Республіки Бєларусь і сидять тут справедливо. Єдине чому він сприяв, це передавав деякі передачі без черги. Тобто відчувається повна солідарність влад РФ і Білорусі.

Польський консул приходив до Маріуша Машкевича майже щодня і передавав йому величезні передачі. Ми навіть піцу їли – передав кожному члену камери по піці. По великому рахунку, польський консул і кормив нас у перші дні.

До речі, перші півтори доби їжі взагалі не давали. Навіть на прохання дати води мєнти кричали „Нужна била на майданє піть, сука!”

Український консул займався переважно юридичними питаннями – в цьому плані провели велику роботу. Наприклад подавав запит в “Association for Human Rights Defense International” і намагався звільнити нас раніше терміну ув’язнення. В плані матеріальної допомоги консульство діяло дуже погано. З усього списку життєво необхідних речей, який я передав консулу, він сказав, що мабуть нічого не зможе з цього купити. І лише завдяки матеріальній підтримці “Пори” ці речі я таки отримав. Загалом передачами займалася білоруська правозахисна організація «Весна», Спілка Журналістів Білорусі і з українська “Пора”.

Та, відверто кажучи, консульству було не до того. В Мінськ з усієї України їхали люди підтримати білорусів і їх постійно затримували. І консул повинен був визволяти їх до того, як там “на верхах” починали щось вирішувати. Завдяки його роботі багатьох українців просто не довели до суду, а відразу ж депортували.

Мене і Ковальчука Артура, що сидів у сусідній камері, звільнили одночасно з поляками на день раніше, а росіяни залишилися сидіти.

– А білоруська міліція як до вас ставилася?

– Жахливо. Не в плані що били, а в плані хамського відношення. Мені постійно тикали, “Навіщо ти приїхав в Білорусь, що на Майдані мало доларів заплатили?” З поляків також знущалися. А якось у кімнату забіг багато вдягнений чоловік з гебешним обличчям. Що він тільки не гнав: поляків обзивав, мені сказав, що ми на Майдані все сало з’їли. Склалося враження, що він пришиблений. Коли він вийшов, Маріуш – колишній посол Польщі в Білорусії, сказав, що знає його і це заступник міністра МВД Білорусії, людина дуже близька до Лукашенка. До речі, ходили чутки, що в перші дні білорусів допитували співробітники ФСБ Росії.

– Що Лукашенко вже не довіряє своїм?

– Білоруські силовики віддані “бацьку” як пси. Вони ж отримують найбільшу зарплату в країні і, навіть якщо мають якісь сумніви щодо правильності шляху яким іде Білорусь, вони самі змушують себе вірити в пропаганду Лукашенка. Наприклад мені мєнти, які везли на суд доводили, що в Америці живуть гірше ніж в Білорусії. Я спочатку думав, що вони жартують, але вони реально в це вірять!

Джерело: Бійцівський Клуб

Published on 27 April 2006