Майдан

Василь Кук: Політиків треба оцінювати по їхніх ділах

Революція передбачає повну зміну соціального і політичного ладу. У нас цього не відбулося. Це був грандіозний протест проти тієї влади, що тягнула нас до Росії.

Інтерв'ю для Майдану останнього Головного командира Української Повстанської Армії.

- Пане Василю, Ви в одному інтерв'ю сказали стосовно Помаранчевої революції, що то "була помаранчева, але не була революція"...

В.К. Я вважаю, що то не була помаранчева революція. Революція передбачає повну зміну соціального і політичного ладу. У нас цього не відбулося. Це був грандіозний протест проти тієї влади, що тягнула нас до Росії. Протест проти курсу політики Кучми та Януковича, що просто тягнули нас до Росії, це був масовий всенародний протест. Ясно, що всі надіялися, що курс державної політики буде радикально змінено. Але такої радикальної зміни не відбулося.

- Чи ви вважаєте, що Україні потрібна революція, справжня революція?

В.К. У енциклопедіях є різні погляди, що треба розуміти під поняттям революція. Нам, українському народові, не революції потрібні, а потрібна конкретна політична діяльність. Нам потрібна повна державна самостійність, незалежність, рівноправність з іншими націями. І ми повинні розбудувати всі свої сили (а в нас їх є достатньо) щоби ми вийшли в світ як повноцінна, рівноправна держава, як суб'єкт історії, а не об'єкт. І ця незалежність є нам просто необхідна. Державна незалежність – це і розбудова духовного сектору, і економічного сектору і всіх інших структур, котрі складають державу – і своєї армії, і свого флоту, і своєї розвідки - все це потрібно мати своє. Навіть з газом – залежність за газ від Росії - це небезпека! Ми маємо бути само вистарчальними в усьому, щоби наша співпраця з іншими державами не зводилася до залежності – це дуже небезпечно.

Якщо ідеться про теперішній стан – тепер нема окупації прямої чужим військом, але нині є боротьба за інформаційний простір. Це дуже важливо, в чиїх руках засоби інформації. Друга небезпека - це економічна залежність. Третя - чужий капітал в нашому господарстві. Якщо є чужий капітал – ясно, що він буде диктувати політику. Дуже важливий також і фактор релігійний. Це що в Україні не має релігійної єдності дуже негативно впливає на національну свідомість народних мас. У нас аж три православних конфесії, ї ще окрема греко-католицька церква та біля десятка різних релігійних сект. І до того ще й створили націоналістичну секту – РУН-віру.

- Як ви до неї ставитеся до РУН-віри ?

В.К. Я дуже поважаю і шаную українські традиції, але нам вже від християнства нема куди відступати і заводити другу Рун-віру недоцільно й шкідливо. Це веде до роз’єднання нашого народу. А взагалі наша віра дохристиянська дуже прогресивна, вона зв’язана з природою, вона одуховляє природу. Не руйнуй, не вбивай, не нищ – це все дуже гарно. Взагалі зв’язок з природою – то є перша необхідна основа здорового життя і здорового погляду на світ. Ми є частинкою природи і повинні з нею дружити й її шанувати та любити.

- Але нам повернутися до язичницької віри важко? Християнство – це ж тисячолітня традиція...

В.К. Традиції нам треба зберігати, не треба їх відкидати, не треба дохристиянські вірування звати поганством, це просто наші дохристиянські традиції. Загально відомі наші свята такі як Івана Купала, Великдень, гаївки, коляда, в Росії ж нема колядок. Нашу християнську релігію було нанесено на дохристиянську релігію і воно змішалося – у нас це все зв’язано з природою. На сьогодні ці звичаї є у нас, але нема в поляків, нема в росіян, нема в інших – бо у них тих традицій не було.. Ми не могли відійти від своїх традицій. Нащо ж нам нині їх відкидати? Це дуже гарні наші звичаї й обичаї, але заводити нову Рун-віру не потрібно, бо це веде до роз’єднання нашого народу.

- Як ви думаєте, чи є якась загальна ідея, котра зможе об'єднати українські церкви? Ви бачите, що виникають постійні конфлікти. Наприклад, коли відправляли в Києві греко-католицьку Літургію, то там дуже багато приїхало вірних російської церкви, не давали людям пройти.

В.К. Наші церкви дуже важко об’єднати. Ті, хто очолює церкви, ніколи не підуть на з'єднання. Не народ, в народі нема різниці. Відбуваються спільні заходи греко-католиків, київського патріархату, автокефальної церкви, але ви ніколи там не побачите московського патріархату, бо вони то все не визнають. Бо вони тільки себе визнають канонічними, хоча фактично вони не є ніякими канонічними Для того є цілий ряд документів. І ці церковні верхи ніколи не дозволять з'єднання. Добре було б якби була українська помісна церква, незалежна, але є ще і константинопольський патріархат, котрий теж веде свою політику і котрий теж багато чого не дозволить.

- Як ви вважаєте, чи є шкода від діяльності в Україні Московського патріархату?

В.К. Велику шкоду вона приносить. Дуже велику шкоду. Це є, по-перше, московська церква, імперська. Її було створено для скріплення Російської імперії. І тепер Путін її відновлює. У нього нема іншої ідеології, - комуністична є скомпрометованою і не підходить, і нині об'єднуючим цементом імперії є Русская православна церква. Яскравим прикладом ворожих дій віруючих Рускої православної церкви може послужити це, що під час останніх президентських виборів священнослужителі цієї церкви закликали своїх віруючих голосувати за Януковича й попереджали своїх віруючих, що «кто не проголосует за Януковича, тому грехі отпущені нє будут», «Януковіч–Богом посланний президент України«.

Дуже шкідливо поступила наша влада, що віддала їм цілий ряд релігійних установ: Києво–Печерську лавру, Почаївський і Дерманський монастирі та ряд других церков. .Все то є нині в їхніх московських руках. І тепер вони, маючи фонди від Москви, стараються розбудовувати і поширювати свої політичні вплив. А все те, що вони в Україні збирають, вони віддають у Москву.

- Скажіть будь-ласка, як на Вашу думку, чи є в Україні політики, котрим українці можуть довіряти, і котрі можуть стати українськими національними лідерами?

В.К. Ви знаєте, в тій справі дуже розумно сказано в Біблії: судіть людей не по словах їх, а по ділах їхніх”. Ворог українського народу завжди дуже вміло користуються найпідлішими формами провокацій. Так було в минулому так є тепер. Тому нині наших політиків треба оцінювати по їхніх ділах – що роблять, а не що говорять.

Дуже важливим є ставлення наших політиків до питання двомовності. Чесний українець, який відстоює інтереси України ніколи не погодиться на двомовність. Ніхто нікому нічого не забороняє – як ти говориш на побутовому рівні. але держава є одна, і одна повинна бути мова. Дивіться, хто що робить, а не хто що говорить.

- Пане Василю, як Ви можете прокоментувати рішення Верховної Ради України щодо Кабінету Міністрів?

В.К. Коли було голосування в Парламенті про відставку Уряду Єханурова, найбільше в цьому була зацікавлена Росія. Москві за всяку ціну треба було набрати достатню кількість голосів що б скинути уряд. Вони пішли навіть на те, що розконспірували цілий ряд своїх ставлеників – усі ті, хто голосували за відставку уряду – прихильники промосковського курсу політики. То все є робота Москви, і робота заздалегідь запланована..

Тепер у нас нова влада, Президентом є Ющенко, і від нього вперше ми почули, що ОУН і УПА боролися за незалежність. Є тепер багато ще балачок про примирення і об’єднання ветеранів другої світової. Яке може бути об’єднання з отакими, як генерал Герасимов, який є першою фігурою в об’єднанні януковичів?

Москва робить усе, що б Україна не відійшла від Росії. Російської імперії не буде без України. І Росія це собі добре усвідомлює. Росії треба Україна, Росії треба мати московську церкву в Україні. І Росія робитиме все, що б ніяк не допустити нас до Європи.

- Як ви ставитеся до євроінтеграції України? До вступу України до ЄС і НАТО?

В.К. Нам потрібно те, про що вже давним–давно сказав Хвильовий: "Геть від Москви!" Це він також ще сказав, що у Москви нам нема чого вчитися, Москва може вчитися у нас.

Що означає НАТО і ЄС? Там є друга небезпека. Те, що ми ідемо до НАТО і станемо членом НАТО – так, ми стаємо членом того колективу як Прибалтика, Чехія, Польща і Росія не може на нас напасти, ми можемо розраховувати, що нас будуть боронити. Але тут є друга небезпека – небезпека того самого глобалізму. Тепер у Франції, наприклад, ми маємо наслідки того глобалізму.

І якщо ми йдемо до НАТО, то в нас має бути дуже висока національна свідомість. Якщо ми не матимемо такої свідомості– у нас відбуватиметься асиміляція у різних формах. Нацією є тільки нація етнічна. Є в кожній нації душа нації, є власна духовність. Отже є дві речі, котрі треба відрізняти–громадянство і національність. Всі громадяни в українській державі є рівноправні і не можна когось позбавляти громадянських прав. Але якщо є нація, є національність, то вона має бути відображена і в документах, і також у паспорті.

- То Ви негативно ставитеся до глобалізації? Чи несе вона небезпеку втрати національної ідентичності?

В.К. Оцих небезпек усюди є повно, і кожний - то відома річ – кожний думає про себе, і кожний думає про свої національні інтереси. А коли ми стаємо частиною чогось більшого - тоді ми зобов’язані також виконувати інтереси більшого колективу. І тому, куди б ми не йшли, якщо ми не вміємо відстоювати своїх інтересів, якщо ми не маємо своєї ідентичності - то нас ніхто не вважатиме за рівноправного партнера, схоче з нас зробити свого слугу, свого наймита.

Тому питання національної самобутності, самостійності, незалежності - завжди є і завжди буде. Це гордість кожної нації. Кожна нація має свої інтереси, і в першу чергу намагається забезпечити своїх людей. Під час Другої світової війни ми, українські націоналісти, проголосили 30 червня 1941 року відновлення Української держави як рівноправна нація, не питаючи на це дозволу чи згоди Німеччини.

- Ви тоді знали про справжнє ставлення німців до державності України?

В.К. Німці були проти державної самостійності України. Ми це знали. Але ми діяли від імені української нації, самостійно і зразу показали, що німці прийшли в Україну як окупанти і почали проти них повстанську боротьбу.

- Ви думаєте, що Україна може у майбутньому мати конфлікти щодо території з Польщею чи Росією?

В.К. Нині я не знаю. Нині ми повинні з Польщею мати дружні відносини. І не повинні ми мати нині конфліктів з Польщею - нашими сусідами. В тих границях, в котрих ми є. ми повинні їх відстоювати. І якихось перемін поки що робити не можна. Але коли йде про українців у Польщі, там багато є українців і ми повинні тих українців підтримувати. Так само і тих українців, які є в Росії. Ми маємо вести державницьку політику в границях тих держав, котрі вже оформилися. А потім вже старатися впливати на тих українців, котрі живуть поза межами України, де б вони не жили. Все це повинне робитися на державному рівні. І коли на державному рівні всі заговорять по-українськи, депутати заговорять по-українськи, тоді і населення заговорить по-українськи. А зараз влада на Півдні та Сході розмовляє по-російськи. Тут твердіший повинен бути курс політики. Тут справа не в демократії. Спробуйте дістати американське громадянство, якщо ви не знаєте американської мови. Якщо ви є єврей і в Ізраїль поїхали, то дають вам один рік часу і за рік маєте вивчити іврит. І вони вивчать іврит.

Крім мовних проблем в Україні є ще багато болючих справ, що вимагають негайної розв’язки. Ющенко і його команда, на жаль, на даний момент не з усім може одразу справитися. І тому вимагати все зробити відразу нерозумно. Це і так вже є крок вперед. Але ще треба зробити дуже багато кроків, щоби ми стали дійсно незалежними. І в тому числі, в першу чергу – відірватися від Москви і піти до Заходу. І в тому цінність президента Ющенка. І тому я є за політику Ющенка. А по тому ще є багато того, що треба робити всім нам в усіх галузях – військовій, економічній, інформаційному просторі, телебаченні. Ми ж не мали власної держави більше 350 років...І сьогодні коли ми відроджуємося – ми повинні радіти і всіма силами все це, що здобули берегти. І зберегти це конкретною роботою. Кожен що вміє робити – повинен то робити. Не лише говорити, а й робити. І ще ми повинні мати професійну армію. Національну армію, виховану в національному дусі, просякнуту національним духом.

- А як Ви гадаєте, чи з 91-го року відбувся розвиток національної ідеї?

В.К. Ясно що так. Навіть Майдан – яркий протест, масовий протест всеукраїнського масштабу, свідчить про великий ріст національної свідомості.

- На Вашу думку, із сучасних націоналістичних партій і громадських організацій, хто насправді відстоює національні інтереси, а не просто робить собі рекламу на таких от питаннях?

В.К. Нині такої одної масової політичної організації я не бачу. Але вони є і їх чимало. Але знову таки їх треба оцінювати по конкретній роботі, по їхніх вчинках.

А гарних людей , добрих людей, патріотів-націоналістів, справжніх націоналістів є всюди дуже багато. Особливо серед молоді. Вони повинні бути всюди, і всюди повинні вести роботу. Нині коли ти є учитель, ти повинен вести роботу як учитель. Нині нам треба вчителів, які б виховували молодь. Для учителів потрібні підручники українські. Треба що б хтось писав ті підручники.Всюди повинні бути люди, які щось конкретне роблять для України - не балакають, а роблять. Треба підручник новий - то треба видати. Пишеш поезію – то треба таку поезію писати, яка б нині піднімала народ. І тому я оцінюю людей по їх вчинках.

От є деякі бізнесмени. Вони розбудовують, будують, і роблять то все для українців - дають українцям роботу – то це все є позитивна діяльність.

- До речі, ми читали, що Ви збираєтесь свої спогади видавати...

В.К. Спогади про свою минулу діяльність я пишу, але над ними ще треба багато попрацювати, щоб вони були готові до видання. Завжди необхідно мати на увазі, що є історія і є сучасність і для мене важливіша сучасність. Зустріч з вами це сучасність, бо ви поширите мої думки про наболілі актуальні проблеми серед нинішніх людей і це є важливіше ніж те, що я напишу про те, що було. Те що було – то воно не повториться. Історики повинні писати історію, розказати як то все було, скільки ми дурниць наробили, яких дурниць наробили й нині їх не повторяти і для того історію треба знати. Знати історію свого роду, своїх батьків, своєї релігії, своїх звичаїв і їх придержуватися. Треба жити в нашій сучасності.

- Пане Василю, чи Ви дивилися фільми „Нескорений”, „Залізна сотня”?

В.К. Дивився звичайно, я був там консультантом.

- То наскільки ті фільми правдиво передають реальність?

В.К. У цих фільмах автори намагались правдиво показати історію національно-визвольної боротьби у минулому столітті.

- А скажіть принагідно - наскільки ми знаємо, ви були в підпіллі з 1937 по 1954 рік , як вам так довго вдалося бути в недосяжності?

В.К. Ми мали широко розгалужену підпільну організацію у містах та в селах. Мали добре законспірованих людей і вони нас, підпільників переховували й кормили та чим могли нам допомагали. Це були наші підпільні хати. Крім того ми мали ще підземні підпільні криївки як лісах так і селах. Все населення нам завжди дуже активно допомагало.

- Вони знали, наскільки ризикують і при тому свідомо йшли на ризик?

В.К. Знали й свідомо йшли на риск, бо були щирими патріотами України. Тому всіх їх цілком заслужено можна вважати справжніми Героями.

- Чи можна казати про всезагальну підтримку УПА з боку населення?

В.К. Якщо б УПА не мали загально народної підтримки вона не проіснувала б і одного місяця, а збройна боротьба УПА тривала 14 років: з 1942 до 1944 року проти німецьких окупантів і з 1944 до1954 року проти російсько-більшовицьких поневолювачів.

І продовжувалась визвольна боротьба у різних формах аж до часу розпаду Радянського Союзу й проголошення державної незалежності у серпні 1991 році. Це була велика національно-визвольна боротьба всього українського народу у ХХ столітті. За визволення України боролась уся Україна. Й ідейним Провідником – натхненником у цій боротьбі був Тарас Шевченко. Він духовний батько українського націоналізму. Його поезія сучасна й у наші часи будови незалежної української держави.

Published on 7 March 2006