Оксана Процюк

ВІКТОР РОГ: МАЄМО СТАТИ СИЛЬНИМИ, БО ГОЛОСУ СЛАБКИХ НІХТО НЕ ЧУЄ

Громадський діяч і політик Віктор Рог добре відомий і як автор книг „Молодь і націоналізм” та „Життя для України”, численних публікацій з ідеології українського націоналізму та українські проблеми, і як випусковий редактор патріотичного всеукраїнського ти

Громадський діяч і політик Віктор Рог добре відомий і як автор книг „Молодь і націоналізм” та „Життя для України”, численних публікацій з ідеології українського націоналізму та українські проблеми, і як випусковий редактор патріотичного всеукраїнського тижневика „Шлях Перемоги”. На початку цього року він як координатор видавничого проекту „Українська військова мемуаристика” презентував на Івано-Франківщині книгу спогадів відомого борця за українську незалежність Юрія Горліс-Горського „Холодний Яр”, а кілька місяців тому активно допомагав разом з представниками Молодіжного Націоналістичного Конгресу прикарпатським націоналістам під час виборів. Наш кореспондент днями розмовляла з Віктором Рогом про нинішні українські проблеми.

- Ще 18-річним юнаком ти, пане Вікторе, прилучився до боротьби за українську справу. Чи близька нині Україна до твоєї мрії?

- Україну, за яку боролися наші попередники, ми ще не здобули - приблизно так відповідають на це запитання, хоча інколи з це чиїхось вуст звучить нещиро і банально. Так. Попередники боролися, а як ми її „здобували”? Піснями, гаслами та причитаннями? Свого часу на судовому процесі над членами ОУН Ярослав Стецько сказав, що націоналісти мріють про Україну „як небо ввишки, як земля вширшки”. Від себе додам, що націоналісти не лише мріють, але насамперед борються за таку Україну і працюють для такої України. Тож наближення до незалежної України, яка вибудувана ще в юнацьких мріях і сподіваннях залежить від того, наскільки ми, і зокрема кожен з нас, працюємо і змагаємось. Здається, що ми таки рухаємось вперед. Сьогодні підстав для оптимізму і передумов для результату більше, ніж було раніше.

- Лейтмотивом немалої кількості твоїх публікацій є те, що нація мусить бути активною та солідарною. Чи зітреться межа, на твій погляд, між західниками („бандерівцями”) і східняками, що допомогло б українцям відчути себе єдиною нацією?

- Це запитання складне і просте водночас. Я сам „східняк”, але водночас „бандерівець”. І я не є винятком. Коли звернути погляд в історію, то Міхновський, Донцов, Петлюра, Сціборський, Ольжич, Теліга, Онацький і багато інших провідних ідеологів і практиків українського націоналізму народилися саме в східних регіонах України. Серед делегатів установчого Конгресу ОУН домінували „східняки”. А чи не є нинішній Президент Віктор Ющенко більшим „бандерівцем”, ніж „західняк” Кравчук?

Проблема в тому, що тут потужно попрацювала і агресивно діє досі московська пропаганда та московська міграційна політика. Чим швидше ми поставимо їй потужний опір, чим ефективніше налагодимо українську державницьку інформаційну та виховно-освітню політику, чим оперативніше донесемо до народу історичну правду про наші визвольні змагання – тим швидше розсиплеться той штучний мур, який вибудовували наші вороги століттями.

Досьогодні багато цікавих матеріалів знаходяться в архівах, хоча більшість знищено. Все менше людей, очевидців і учасників збройної боротьби. Напевно для багатьох буде сенсацією, що на моїй рідній Сумщині діяло потужне підпілля бандерівської ОУН і хоча нацисти в лютому 1943 року замордували його керівництво на чолі з Семеном Сапуном, проте мережа діяла ще досить довго. Та не тільки ОУН, а навіть боївки УПА. Навіть в моєму селі Погожа Криниця на Роменщині діяла боївка УПА на чолі з Миколою Цубом. Мали зв’язок з центром.(Архів УМВС в Сумській обл. Спр. № 3 арк.123 зв. Доповідні записки за 1944 р.) І населення їх підтримувало! Але хто про це дітям у наших школах розказує, хто про це в газетах пише? Тож є величезний масив роботи для істориків, письменників, журналістів і видавців.

Що об’єднає українців? Українців об’єднає і вже об’єднує національна ідея.

- Але щодо цього не бракує скептиків. Недавно політолог Вадим Карасьов висловив міркування, що національна ідея в „чистому” вигляді вже є історичним анахронізмом.

- Ще Кучма казав, що „національна ідея не спрацювала”. А як вона могла спрацювати в його виконанні? Карасьов стверджує, що національна ідея в чистому вигляді анахронізм? А в брудному?

Жодна країна світу, жодна нація не мають перспективи без власної національної ідеї. Є американська національна ідея („американська мрія”), німецька, японська, єврейська, китайська... Ось не знаю, чи є білоруська... Нація без власної національної ідеї, не нація, не народ, а перекотиполе, „горох при дорозі”.

Національну ідею розумію як візію і перпективу, програму власного національного розвитку і розвою, визначення власного шляху і осягнення цього шляху. Важливим елементом національної ідеї є ідея національної державності, національної активності і національної солідарності. Якщо говорити просто, то суть національної ідеї полягає в тому, щоб українці стали кращими і щоб українцям стало краще.

Звичайно, якщо вважати за національну ідею безконечні тужіння та голосіння над своєю недолею та наївні сподівання, що „згинуть наші воріженьки, як роса на сонці”, самі по собі...

На мою думку, проблема в тому, хто цю національну ідею формулює і втілює. І як.

- Можливо, жодного розколу в Україні немає, а існує він хіба що в риториці окремих політиків?

- Розколу як такого немає, бо немає для цього об’єктивних підстав. Є політичні маніпуляції, відсутність державної волі і стратегії та агресивний вплив іноземних чинників. Зверніть увагу, як активно, нахабно і підступно працює Росія в Криму, в південних та східних областях України, а Румунія на Буковині. А де українська національно-державницька політика в цих регіонах?

На моє переконання, наші інтереси мають бути й далі наших кордонів. Хто приміром опікується українцями Кубані, Берестейщини, Лемківщини, Східної Слобожанщини й Зеленого Клину? Українські стратегічні інтереси мають сягати „поза Сян і Кавказ”. Маємо стати сильними, бо голосу слабких ніхто не чує.

- І насамкінець: що означає для тебе бути українцем?

- Бути українцем – бути відповідальним перед Богом, предками, співвітчизниками, нащадками, перед родом. Адже нація – це велика родина.

Я розглядаю націю як містичне, певною мірою, явище, як органічну спільноту. І якщо Господь волів, щоби я народився українцем, то певно мав на то причини, то це не випадково. Якщо завдяки поколінням пращурів, які жили і працювали на цій землі, захищали її впродовж століть, з’явився я, то напевне треба зробити все для того, щоби нащадкам залишити в спадок кращу державу, краще суспільство. Українці тут жили тисячоліття, то подбаймо, щоб жили й тисячоліття після нас.

Ми є велика нація, нам є чим пишатися, нам є що боронити. І давайте лише уявимо, якби в один дійсно прекрасний день всі, в чиїх жилах тече українська кров, відчули її гаряче пульсування, глибоко себе національно ідентифікували саме як українці, усвідомили свою національну окремішність і національну місію, які гори були би перевернуті, які досягнення здобуто, які перспективи відкрились би перед нами всіма і перед кожним із нас. Давайте не лише це уявимо. Але будемо до цього змагати. Чого всім від щирого серця бажаю.

Published on 21 June 2006