Борис Сачалко

Михайло Плотніков: „Нюрнберг-ІІ ще попереду“

70-та річниця українського голодомору, що припадає на цей рік, не має в країні особливого розголосу. Здається, 85-річчя від дня народження вірного ленінця, багаторічного начальника комуністичної партії Володимира Щербицького відзначалося гучніше.

70-та річниця українського голодомору, що припадає на цей рік, не має в країні особливого розголосу. Здається, 85-річчя від дня народження вірного ленінця, багаторічного начальника комуністичної партії Володимира Щербицького відзначалося гучніше.

Одна з небагатьох організацій, які не забувають нагадувати про трагедію нашого народу, - Товариство „Меморіал“ імені В.Стуса. Його силами зібрана та функціонує музейна експозиція „Забуттю не підлягає - хроніка комуністичної інквізиції в ХХ ст.“ Нещодавно „Меморіал“ запропонував встановити пам'ятні хрести жертвам голодомору на територіях колишніх сіл та хуторів, що увійшли у межі Києва. Про роботу музею та історичну правду загалом розповідає член Ради Товариства Київського „Меморіалу ім.В.Стуса“ Михайло Плотніков.

Пане Михайле, чи може бути „золота середина“ у викритті злочинів комуністичного режиму?

На мою думку, історія не є тією наукою, де взагалі можна говорити про „золоту“ чи якусь іншу „середину“. Є історична правда, яку й слід шукати. Однак інколи це надзвичайно важко. Зазвичай ця правда виглядає не так привабливо, як її подають підручники. Тим більше, політики. А ще частіше - вона зовсім не є „політично-коректною“. Не завжди „сприяє зміцненню добросусідських стосунків“. Насправді ж тільки глибоке і справедливе розуміння історії є шляхом до порозуміння.

Тому в цих питаннях необхідний максималістичний підхід. І не слід боятися когось образити. Досі найбільше „ображених“ голосів чути від колишніх катів та їх нащадків.

Наскільки виправдана ідея показових трибуналів над комуністичним режимом?

На мою думку, це був жест відчаю. Нагадаю, що організацією і проведенням подібних слухань займався гурт „Самостійна Україна“, відомий захопленням приміщення комуністичної партії України в 2000 році. Але та їхня акція не принесла ніякого практичного результату. Натомість відбувся суд над членами гурту, які зрештою отримали „умовні“ терміни. Фактично влада черговий раз засвідчила, що поривати зі своїм комуністичним минулим не збирається. Звісно, громадські трибунали не мали ні відповідного розголосу, ні результатів. Адже в Україні громадськість є пасивною. А пасивність під гаслом „стабільності“ культивується владою. Так спокійніше. Владі. Тому до офіційного засудження тоталітарного окупаційного минулого ще далеко. Нюрнберг-ІІ ще попереду, хоча вже давно на часі.

З яких джерел музей „Меморіалу“ поповнюється експонатами?

Це і державні архіви України, і архіви інших країн, і результати розкопок, проведених „Меморіалом“ (Дем'янів Лаз на Івано-Франківщині, Биківня біля Києві тощо), і праці відомих науковців. Всі дані ретельно опрацьовуються і відображаються в експозиції.

Наприклад, останній відділ експозиції присвячений Соловецьким таборам. Він базується, окрім архівних документів, на фотоматеріалах журналістської експедиції до Карелії, здійсненої влітку позаминулого року.

Часто родичі колишніх політв'язнів передають музею речі, документи та інші матеріали. Цікавою є знахідка, зроблена ще на початку 90-х років минулого століття головою Київського „Меморіалу“ паном Романом Круциком. Це архів штабу Української Повстанської Армії часів генерала Шухевича. Це джерело ще опрацьовується, хоча деякі документи вже представлені в експозиції.

Особисто мені було трохи моторошно тримати в руках череп невідомої людини, розстріляної чекістами в колишньому Жовтневому Палаці. Дуже вразив череп з сімома кульовими отворами, фотографію якого представлено в експозиції. Повний пістолетний магазин... А коли я тримав документи архіву УПА, від них віяло героїкою тієї боротьби. Я відчував гордість за Україну і Націю. Це треба відчути кожному.

Існує державне опікування музеєм?

На це питання, на жаль, не можна відповісти однозначно. Так, музей існує за підтримки Київської міської державної адміністрації. Але є і сили у владі, які всіляко намагаються „встромляти палиці в колеса“. Хтось не підтримує діяльність Товариства, комусь просто сподобалось приміщення для своєї фірми. Боремось за існування і перемагаємо.

Ви не вважаєте, що відкриття меморіалу, а також численних пам"ятників, присвячених геноциду українського народу, - це певною мірою демонстрація національної меншвартості? Не краще було б спрямувати свої дії на створення пантеону українських героїв, тих же Євгена Коновальця, Степана Бандери, Василя Стуса?

Досить часто можна почути таку думку. Я вважаю, що ці два напрями мають розвиватись паралельно. Адже не можна усвідомити, хто є героєм для українців, якщо не знати, хто є їхнім ворогом. Тому Товариство „Меморіал“ і ставить собі за мету донести до молодого покоління ці сторінки нашої історії. На відміну від „совкової“ і сучасної державної „шароварщини“ та плаксивих пісень, ми хочемо, щоб результатом нашої роботи були не сльози, а рішучі дії, щоб після перегляду експозиції в молодих стискались кулаки.

Щодо „комплексу меншовартості“, то саме такими заходами євреї нав'язали всьому світу комплекс провини перед собою. А відома „Стіна Плачу“ є одним із найпотужніших чинників їхнього духовного життя. До речі, єврейські історики намагаються всіляко завищити втрати свого народу, а спроби переглянути деякі сумнівні сторінки „гонінь“ чи з'ясувати їх справжні причини визнані поза законом. Дечому можна в них повчитись.

Повертаючись до питання про пантеон українських героїв, зазначу, що така робота теж ведеться. Ми тісно співпрацюємо з Молодіжним Націоналістичним Конґресом та Національною Скаутською Організацією України „Пласт“, отже, саме молодь займається плеканням культу українських героїв.

Які риси характеру, на вашу думку, музей покликаний формувати у молодого покоління?

Дуже слушне запитання. Власне діяльність Київського „Меморіалу“ великою мірою спрямована на виховання молодого покоління. Найвищою винагородою за нашу працю буде, якщо кожен молодий українець усвідомить свою причетність до „мертвих, і живих, і ненароджених“, якщо він задасться запитанням „хто і навіщо це робив з нами, і чому кати досі не засуджені“... Бо сама лише констатація фактів нищення нашої нації нічого доброго, звісно, не принесе.

Зрештою, кожен молодий має твердо знати, що він зробить все, аби не допустити повторення того зла. Маючи цю мету, „Меморіал“ постійно запрошує учнів та студентів переглянути експозицію, яку супроводжує фаховий екскурсовод. Приємно відзначити, що майже завжди діти приходять в музей ніби на прогулянку, бешкетують і розважаються, але після перегляду експозиції виходят задумливі. Дійсно, є над чим подумати... Та головне, щоб це спонукало до дії.

Published on 17 July 2003