Розмовляв Сергій Вересень

Сергій Квіт: Вірю в нове покоління українців

Підтвердивши в черговий раз своє прагнення стати частиною європейського співтовариства, українська влада взяла на себе нові зобов’язання. Серед них європейська стандартизація законодавства, судочинства, економіки та освіти.

Підтвердивши в черговий раз своє прагнення стати частиною європейського співтовариства, українська влада взяла на себе нові зобов’язання. Серед них європейська стандартизація законодавства, судочинства, економіки та освіти. Стосовно перших, ми маємо певне розуміння шляху її впровадження і певні алгоритми дій. Що ж стосується освіти, то з одного боку про це чомусь не говорять, з іншого є українські виші які вже сьогодні позиціонують себе європейськими. А третє, чи не вплине європеїзація освіти на поглинання української нації глобалізованим світом. Знайти відповідь на це запитання ми спробуємо з доктором філологічних наук, професором, президентом Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергієм КВІТОМ.

Пане Сергію, вітаю Вас. Отже, ми йдемо в Європу. Але чи буде українська школа конкурентоздатною там? Перед початком навчального року було оприлюднено рейтинги найпрестижніших світових вишів. Серед них українських було лише кілька. На Ваш погляд, в чому причина?

– Щоби потрапити до світових рейтингів, українські ВУЗи насамперед повинні виявити таке бажання. Тобто заповнити певні аплікації. Наскільки мені відомо, лише кілька українських ВУЗів цим займається. Києво-Могилянська академія не йде цим шляхом, тому що ми не вважаємо це для себе пріоритетним, оскільки наші сучасні українські університети не мають ніяких можливостей займати лідерські позиції в таких рейтингах. Цьому є багато причин. Наші вузи мають такий пострадянський характер, вони мають не повну структуру.

В світових глобальних рейтингах оцінюється передусім наукова діяльність університетів. Через певні публікації в міжнародних визнаних, так званих, реферованих виданнях. Ці публікації можна робити тоді, коли університет робить певні власні наукові дослідження, які є оригінальними. І в цьому головна проблема. Сьогодні українські університети не можуть бути лідерами в цих глобальних рейтингах. Для цього треба провести реформи. Для цього треба робити рішучі кроки, які в нас не робляться, нажаль.

Тобто наукові дослідження українська вища школа майже не проводить. А як Ви оцінюєте підготовку молодих фахівців у порівнянні з європейськими вишами?

– Тут мають місце деякі парадокси. Тому, що система освіти в нас слабка. Вона застаріла. Вона пострадянська, як я сказав. Але українські університети випускають хороших випускників. Тобто багато в нас покладається не на систему освіти, не на наукові дослідження, а на самих молодих людей, які є студентами. Цей «людський матеріал» у нас є дуже сильним, тому, що молоді люди розуміють, що якщо вони самі собі не допоможуть, то їм ніхто не допоможе. Дуже часто, коли вони закінчують університети, вони знають і вміють багато такого, чого їх не навчали в університетах. Але так вічно тривати не може. І якщо так далі буде продовжуватися, то все більше і більше молодих людей не лише після закінчення бакалаврських чи магістерських програм, але навіть після закінчення школи будуть їхати на захід. Будуть просто втікати з України, оскільки тут вони не будуть знаходити собі самореалізації.

Для того, щоб молода людина хотіла залишитися в державі, вона ще має бути патріотом цієї держави. Патріотичне виховання сьогодні не притаманне українським вишам. У Києво-Могилянській академії ви це якось робите?

– Звичайно, що ми на себе беремо таке завдання як патріотичне виховання. Тому що ми маємо певну місію в Україні. Ми не можемо абстрагуватися лише до завдань творчої самореалізації наших студентів і викладачів. Ми їх не лише якісно вчимо. Також ми виконуємо в суспільстві певну таку функцію агента змін. Тобто ми виступаємо цим агентом змін в Україні і зокрема у вищій освіті. Що треба зробити. Всі інновації, які було запроваджено в українській вищій освіті після 1991 року, я тут можу назвати перші бакалаврські програми, перші магістерські програми, перші докторські програми європейського зразка були запроваджені в Києво-Могилянській академії. Також англійська мова у нас є другою робочою мовою. Тобто я можу називати багато таких речей, які пішли саме з нашого університету. І тому ми дивимось на наш університет і як на агента суспільних змін. І звичайно всі речі, які пов’язані і з патріотичним вихованням і з особливою увагою до української мови, звичайно, про все це ми ведемо мову в Києво-Могилянській академії.

– «Ведемо мову», це досить широке поняття. Розкажіть будь ласка про конкретні кроки.

– Ми дивимося на студентське самоврядування, студентську активність не як на завдання працювати з молоддю. Ми даємо змогу молоді щось зробити самим. І в нас хороше студентське самоврядування, у нас активні наші студенти, студентські організації, студентські медії.

Я думаю, що насамперед треба дати можливість молодим людям під час того, коли вони навчаються в університетах, зробити щось самим. І наші студенти є дуже активними, зокрема в різних заходах, які є важливими для цілої держави. Тут можна згадати і протестні акції, коли були прагнення в черговий раз нашкодити вищій освіті. Наші студенти активні в русі проти деградації освіти, при чому як члени різних організацій. Я думаю, що це дуже важливо.

Пане Сергію, якщо молода людина отримує гарну освіту, вона виїжджає за кордон. Якщо ні залишається в Україні. Можливо не завжди, але погодьтеся, такі приклади існують. На Вашу думку, як такий відтік молодих талановитих українців зменшити?

– До речі, все частіше стикаюся з таким поглядом, який висловлюють різні державні службовці, зокрема з міністерства освіти. Як треба обмежити кількість випускників українських шкіл чи університетів, які їдуть на захід. Просто їх не треба вчити англійської мови, тоді вони не зможуть туди їхати, бо вони не зможуть розуміти і їх не зможуть розуміти. Я думаю, що така позиція межує з ідіотизмом.

Насамперед треба робити реформи у вищій освіті і у освіті загалом. Робити реформи в державі і змінюватися на краще, для того, щоби хтось намагався приїхати сюди, а не наші діти прагнули кудись втекти. Тобто я стою на тих позиціях, що нам треба робити реформи і в державі, і у вищій освіті.

Якщо ми вже заговорили про реформи, то які Ви вважаєте найнеобхіднішими?

– Насамперед треба прийняти новий Закон про вищу освіту. У Верховній Раді є кілька законопроектів. Один із них, до якого ми долучилися, це законопроект групи Згуровського, над яким ми активно працювали з нашими колегами з Київської Політехніки, із лідерами студентських організацій, профспілками, представниками Національної Академії Наук, працедавців та багатьма іншими.

Цей законопроект є прогресивним. Це те, що треба Україні сьогодні. Це перший крок, що треба зробити. Ми знаємо, що сам факт прийняття якогось нового закону ще не означає, що він буде працювати. Тому тут ще треба багато робити кроків і далі боротися.

Якщо конкретизувати, то мінімальне, що треба зробити для реформування нашої вищої освіти, треба інтегрувати науку і освіту, потрібно запровадити студентську автономію, і третє питання, яке потребує особливої уваги, це англійська мова. Без англійської мови немає розвитку науки сучасної, освіти. Треба навчити наше академічне середовище і нашу молодь англійської мови.

Сьогодні всі говорять про перехід України на європейські стандарти. В залежності від цього, чи будете ви міняти університетську систему освіти, чи вважаєте, що вона вже є досконалою?

– Наша система звичайно відрізняється від того, що відбувається в Україні, незважаючи на те, що міністерство освіти постійно прагне якимось чином уніфікувати нас, зробити такими, як всі. Це, звичайно, нікому не вдасться.

В чому наша головна проблема зараз. В тому, що ми, по суті, західний університет, який працює в українських умовах. Це дуже і дуже непросто. Звичайно, якщо би ми мали іншу законодавчу базу в Україні, ми би багато що змінили в нашому університеті. Деякі речі ми просто не можемо змінити. Але ми маємо найкращих студентів. Ми маємо найкращу систему освіти, і це підтверджують всі національні рейтинги. У нас немає корупції. У нас є багато таких речей, які роблять наш університет, по-хорошому, відмінним від інших.

Кажучи про те, що студенти «могилянки» найкращі, Ви зрештою висловлюєте не лише власну думку. Існують рейтинги, які це підтверджують. Але як вам вдається цього досягти?

– По-перше, дуже важливо прийняти найкращих. Є дуже прості способи вимірювання по балах сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання. Кожного року ми це відслідковуємо і приймаємо найкращих. Ну і також система освіти і контроль якості. Це дуже комплексне питання. І ще те, що вони почувають себе незалежними, незалежно мислячими, критично мислячими, тут їх ніхто не гнобить, ніхто не каже: «Роби так, або роби так». Тому ця атмосфера свободи впливає на формування студентів і як фахівців також.

Пане Сергію і останнє на сьогодні запитання. Через 10, 20, чи 25 років хтось із випускників Києво-Могилянської академії керуватиме Україною. Це очевидно і зрозуміло. На Ваш погляд, їм вдасться це робити, скажімо так, по - європейськи?

– Вдасться, звичайно. Я в це вірю поза всяким сумнівом. Єдине, що важливо, щоби Україною керувала людина іншого покоління і іншої формації. Щоби її мислення було цілком новим, цілком позбавленим отих радянських комплексів і стереотипів. Тобто з президентом України нового покоління я пов’язую ті зміни, які не відбулися, і втому числі ми в цьому винні. Тому що ми, як мінімум, мали дві революційні можливості, щоб все змінити на краще. Ми не використали цих революційних можливостей.

Треба дивитися правді в очі. Тепер ми повинні сподіватися і покладати свої надії тільки на зміну поколінь. Тобто на еволюційні зміни. Тобто тільки зі зміною нових людей, які прийдуть до влади, може змінитися наша держава.

Пане Сергію, я дякую Вам за розмову, і мабуть висловлю сподівання більшості наших читачів, що в найближчому майбутньому українській вищій школі вдасться стати на один щабель з провідними вишами світу і підготувати для керівництва країною справді патріотичну українську еліту.

 

Published on 18 October 2013