Розмовляв Сергій ВЕРЕСЕНЬ

Голова ОУН Стефан Романів: «Мусимо поширити сферу нашого впливу»

Протягом минулого століття, внаслідок тих катаклізмів, що відбувалися на території України, сотні тисяч наших співвітчизників змушені були емігрувати за кордон.

Протягом минулого століття, внаслідок тих катаклізмів, що відбувалися на території України, сотні тисяч наших співвітчизників змушені були емігрувати за кордон. Хто, рятуючи своє життя та родину, а хто в пошуках кусня хліба. Емігрували фізично, але душа в більшості з них залишалася тут. Біля батьківської хати, на рідній, Богом даній українській нації, землі. Тому, оселившись за океанами, в далекій Америці, Канаді, Аргентині чи Австралії вони створювали свої осередки, продовжували говорити рідною мовою, співати українських пісень та мріяти про повернення на Батьківщину. Тому й виховували своїх дітей патріотами України.

Минали дні, роки й десятиліття. Більшість з тих, хто першими зійшов на чужу землю, вже відійшли у вічність. А більшість їх нащадків і сьогодні гордяться національною приналежністю і намагаються, чим можуть, допомогти Україні та своїм побратимам, які живуть в інших країнах.

Наприкінці серпня у Львові відбувся 10 Світовий Конгрес Українців. Захід, на який з’їхалися сотні представників української діаспори. І хоча з боку засобів масової інформації до зібрання особливої уваги не було, проблеми, які там вирішувалися, є надзвичайно важливими для світового українства. Про них ми говоритимемо сьогодні з Генеральним Секретарем Світового Конгресу Українців та Головою Організації Українських Націоналістів (бандерівців) Стефаном РОМАНІВИМ.

Пане Стефане, перед тим як говорити про те, що сьогодні найбільше хвилює українців, скажіть, будь ласка, на цьогорічний конгрес багато людей приїхало?

– Було понад 500 учасників з 30 країн. Також багато людей приїхало з України.

А які питання обговорювалися на зібранні?

– Головними темами була євроінтеграція. Світовий Конгрес уже деякий час над цим працює і ухвалив резолюцію, щоби закликати і Президента, і українську владу, і опозицію йти в бік Європи. Другим питанням було відзначення 80-ліття Голодомору. Третім питанням обговорювалося самозбереження громад діаспори в країнах проживання.

Також були обговорені питання підтримки української громади в Росії. Тому що, як відомо, була ліквідована Організація Українців Росії. Російська федерація ліквідувала її. Вже третій раз ця нова структура намагається зареєструватися. І тому ми закликали допомогти в цьому.

Про підтримку української діаспори в Росії Ви активно говорили і під час Конгресу. Невже українська діаспора перебуває там в найгіршому стані?

– Візьму для порівняння деякі країни. Австралія і Канада. Уряди в тих країнах роблять все можливе, щоб ми себе самозберегли. Тобто є відповідні програми і сама державна політика говорить про те, що ті, які живуть в Австралії, повинні бути їй віддані. А також ті, що приїхали, мають бути їй віддані. Також Австралія хоче, щоб вони зберегли свою мову, свою культуру, свої традиції. І щоб вони ту мову, культуру і традиції поширювали серед австралійського суспільства. І я думаю, що приклади Америки, Канади і Австралії це підтверджують. В Росії нема нам державної підтримки. Фактично все робиться для того, щоби не давати українцям себе розвивати і зберегти. Росія, яка дуже втручається в справи України, ще не зрозуміла, що вона має певні міжнародні зобов’язання бути частиною і активним членом міжнародної спільноти. А це значить, давати всім можливість розвиватися. Росія цього не робить.

Давайте повернемося до України і до роботи Світового Конгресу. Як я вже говорив на початку нашої розмови, українські засоби масової інформації його роботі приділили не надто велику увагу. Можливо це тому, що кимось вдало підтримується думка, що представники діаспори дещо повчають українців, як їм себе поводити, тому до діаспори і ставлення прохолодне. Спростуєте це? Взагалі, для тих українців, які мешкають в Україні, подібні зібрання та обговорення в чому є корисними?

– Для українців в Україні дуже важливим було відчути підтримку з боку діаспори. Ми нікого не приїхали вчити. Українці в діаспорі бачать себе як інтегральну частину української нації. Одні живуть в Україні, другі в Росії, а треті в Австралії, але це український народ і ми повинні працювати для добра цього народу. І всі складові частини Світового Конгресу Українців дають максимум, щоби зберегти себе там, де вони є, бути добрими амбасадорами України і української справи в країнах поселення, а також щоби подавати свої думки і зауваження щодо подій в Україні.

Ми ніколи не приїжджали сюди вчити або комусь наказувати. Ми самі, приїжджаючи сюди, вчимося. Але мені одна річ дуже впадає в очі. До того часу, поки люди не визначаться, хтось мусить визначитися і хтось мусить сказати – «Для добра цієї держави ми будемо охороняти і захищати наші інтереси».

Тепер є певний час визначення. Сьогодні, на мою думку, євроінтеграція – це одне, але є важливіший момент. Це можливість сказати, що ми зламали хребет цьому, що нам буде хтось вказувати. Ми зробимо своє (!!!) рішення. Ми не робимо це рішення, щоби комусь кривду зробити. Ми не робимо це рішення, щоби не бути з кимось економічним партнером. Ми не робимо це рішення тому, що ми не шануємо інші етноси в Україні. Ми робимо це тому, що це є для добра України і рішення повинно бути від імені українського народу обраною ним владою.

Знаю, що після Конгресу ви зустрічалися з Президентом України. Розмова була довгою. Мабуть під час неї говорили і про європейські прагнення української влади. Як вам здалося, вони щирі?

– Ми мали майже двох з половиною годинну зустріч з Президентом України. Від СКУ на цій зустрічі, крім мене, був Євген Чолій і Михайло Ратушний. Президент заявив, що іде в Європу. Ми йому поставили кілька питань. Щоб була підписана угода, до України ставлять певні вимоги. Чи ви насправді хочете йти цим шляхом? Бо ви можете сказати що прагнете цього, але існують певні бар’єри. Якщо у вас є бажання, тоді не говорімо про проблеми, а радьмося, як їх вирішити. Ми запропонували, що якщо ми зможемо з експертами в Європі і з нашими експертами в Україні знайти, як з тої ситуації вийти, знайти потрібний ключ, щоб відкрити ті двері, чи б ви йшли тією дорогою? Президент сказав – «Так. Якщо знайдеться той ключ і ви відкриєте ті двері – тоді йдемо в Європу». Якщо експерти, які знають Конституцію, скажуть, що немає виходу з тої ситуації, тому що немає такого закону, тоді Європа також мусить сказати – ми розуміємо ситуацію. Тобто ви не можете програти, пане Президенте. Але ви мусите бути щирі в тому, що ви хочете зробити. Ми над тим працюємо і ми побачимо, що з того вийде.

То щирість української влади у європейському виборі ви відчули? І якщо так, то чи не обернеться це бажання негативом для українців?

– Я не хочу занадто спрощувати справи, але в останні тижні мав нагоду бути на певних круглих столах, я бачу що запитання чи йти в Європу, то не така проста річ. Ми можемо сказати – так, але є певні бар’єри. Якщо ми скажемо – «Так!» – тоді потрібно буде дійсно попрацювати. І Президент, і влада, і опозиція повинні зрозуміти, що цей крок не буде легким, але його можна зробити при добрій волі. І якщо зрештою, для них Україна буде центром уваги, тоді перешкод не повинно бути. Але це все буде залежати сьогодні від Президента і від уряду, тому що є певні приписи, є певні правила гри і Україна повинна дуже скоро братися до цих справ. Не думаю, що ці рішення будуть легкими, але якщо наміри серйозні, то братися за них теж потрібно серйозно і дуже скоро.

Щирі чи ні, але чіткі заяви України щодо асоціації з Європейським союзом існують. Чи змінилося після цього ставлення діаспори до української влади?

– Це цікаве питання і його доволі часто мені задають. Якщо є зміна в політиці, якщо хтось показує, що – так, я щирий в тому, що я хочу зробити, це є одна річ, але в кінці це потрібно виконати. Але разом з тим є цілий ряд інших справ. Почнімо з того, чому є критика? Не лише в питаннях чи йти в Митний союз, чи не йти. Це є питання підписання «Харківських угод», це є питання визнання Голодомору геноцидом, це корупція та багато іншого.

Якщо почнеться систематична зміна, тоді я думаю що буде і систематичне інше бачення. Але нам ще далеко до того, щоб сказати – добре, один крок ми зробили і тепер все буде інакше. Звичайно – це позитивний крок і Світовий Конгрес Українців заявив, що буде робити все можливе для того, щоб допомогти. Все, що ми зможемо зробити, ми зробимо для того, щоб допомогти Україні для Євроінтеграції. Я бачу, що сьогодні ми вже починаємо серйозно говорити про справи. Як ця розмова закінчиться, залежить не від нас. Тепер і слово, і діло мусить бути і за Президентом, і за владою, і за опозицією. Адже в цьому процесі задіяні всі разом.

Що ж, пане Стефане, озвучені Вами позиції світового українства я думаю є зрозумілими нашим читачам і ми всі разом будемо не тільки спостерігати за тим шляхом, яким піде українська держава, а й докладатимемо всіх зусиль, щоб їй допомогти.

Сьогодні хочу обговорити ще одну тему. А саме Ваше переобрання Головою Організації Українських Націоналістів. Це відбулося на нещодавньому ХІІІ Великому Зборі ОУН. Тоді ж Ви репрезентували і нову стратегію розвитку Організації. В чому вона полягатиме і якою Ви бачите сучасну роль ОУН? Буде якась нова ідеологія?

– Одна з найбільших проблем націоналістичних організацій, що ми постійно обговорюємо питання ідеології. Шевченко нам виклав ідеологію. Щодо подальшого розвитку, то ми мусимо знайти свою нішу.

Дуже добре, я думаю, цю ситуацію з’ясував Володимир В’ятрович, коли готував матеріали до 70-ліття УПА.

Сила УПА була в тому, що вона завжди знала, яка її роль. І та роль мінялася. Сьогодні для Організації це те ж саме. Важливо залишатися для людей тою життєдайною іскрою. Для цього ми започаткували «Українську справу». Це громадське об’єднання, до якого ми пригортаємо всіх, хто спільно хоче шукати розв’язання існуючих проблем. Ідеально, в ідеальному світі можна було б усе зробити, але часом треба зрозуміти, де наша сила, і де слабкість. Які у нас виклики і що ми можемо зробити, щоб їх нейтралізувати. Все це гуртувалося навколо того, що ми спільно відповідаємо за те, щоб будувати Український світ.

А що таке, у вашому розумінні, Український світ?

Що це значить Український світ. Був футбол. Львів грав проти Сан-Марино. У Львові, на стадіоні, був вияв Українського світу в спорті. Бо кожен гордився тим, що синьо-жовті кольори перемогли. Це вияв Українського світу.

Кілька днів тому я був на круглому столі, де говорилося про питання енергетики. Мудра розмова про користь для України і українців. Тому поняття Українського світу полягає в тому що – в українській школі будуємо український світ… Наприклад, я недавно був у лікарні у Львові. Головний хірург нам розповів, що 4 хірурги здобули докторську ступінь. Молода нова сила. Але двоє з них вже поїхали в Мюнхен. Тобто Український світ потерпів. Кілька днів тому я був у пана Вантуха, який є Генеральним директором ансамблю Вірського. Ансамбль робить величезну роботу для того, щоби пропагувати цей Український світ. Але цікаво, що цей Український світ вони пропагують поза Україною і як тяжко в самій Україні пропагувати цей український культурно-мистецький світ. Тому, мова йшла про те, що ми також зобов’язані будувати цей Український світ. Ми повинні розуміти, що ми самі цього не зробимо. Ми повинні в тій «дорожній карті» шукати співпрацівників, які поділяють подібну думку, що ми мусимо поширити сферу нашого впливу. І це дуже важливо.

Пане Стефане, але те, що ви говорите це правильні, але глобальні речі. Ви сказали про так звану дорожню карту ваших дій. Які конкретні дії робитиме та ж «Українська справа»?

– «Українська справа» вже розгорнулася і продовжує розгортатись. На початку грудня буде наступний Всеукраїнський форум Українських справ, де ми будемо обговорювати релігійні питання: етика, питання релігії в суспільстві, як людина повинна себе розвивати. «Українська справа» також має шукати реального практичного розв’язання певних життєвих проблем. Чи це в питаннях освіти, чи це житло, земельні питання. Всі ці питання ми намагалися реально в практичний спосіб розв’язати. Тобто сказати людям – тут є вирішення, ми вам показуємо як до нього дійти і ми готові вам в цьому допомогти. Бо все ж Організація, крім того, щоб ставити питання українського націоналізму, повинна долучатися і до вирішення конкретних питань. Людям потрібна ця конкретика.

Ми продовжуємо свою програму походу на Схід. Вона і надалі буде розвиватися, тому що там є дуже патріотична українська громада, яка потребує діалогу з нами, а ми з нею. Я бачу, що там надзвичайно патріотична громада. Ми приїхали в Кривий Ріг. Нас вийшли і привітали з хлібом і сіллю. До нас вийшла жінка, подивилася в очі і сказала – пам’ятайте, що ви є на українській землі.

Для того, щоб у людини з’явилося розуміння «української землі», його треба прививати з дитячих років. Що в цьому аспекті плануєте робити?

– Ми можемо говорити про виховання молоді і ми це робимо, через Спілку Української Молоді», ПЛАСТ», МНК. Ми взялися за те, щоби започаткувати певні курси з підготовки молодих кадрів. Якщо би ми змогли хоча б якоюсь мірою зробити дві речі… Вишколити тих людей, або принаймні кинути те зерно, щоби інші це також робили.

Пане Стефане, спілкуючись з патріотами України, які непогано знають історію держави і історію ОУН, я розумію, що сьогодні відбувається певне неприйняття існування двох ОУН. Багато політологів кажуть про необхідність об’єднання. Є якісь плани стосовно цього?

– Ми також зрозуміли, що настав час говорити про об’єднання. Ми сьогодні спілкуємося, ми спільно радимося з різними частинами ОУН, але націоналістична родина потребує об’єднання навколо емблеми і прапора ОУН.

Повірте мені, що є добра воля не тільки з нашої сторони, є добра воля з боку ОУН (мельниківської), щоби принаймні про це говорити. Якщо би ми це зробили, то це був би величезний внесок для українського народу і для української родини і показник наших спільних справ. Тому я ставлю собі за мету якщо не остаточне об’єднання до однієї структури, то хоча би спільну роботу. Коновалець, свого часу, добре розумів, якою має бути Організація і ми повинні її такою зробити.

Оскільки ми заговорили про осучаснення патріотичного руху, то знову ж багато фахівців вважають, що націоналізм має стати модерним і діяльність Організації також. Ви з цим погоджуєтесь? І якщо так, то що для цього робите?

– Так, я думаю що в цьому є рація, але… Люди повинні також зрозуміти, що відбувається зміна нашої роботи. Колись ми були закриті і дуже часто спілкувалися лише з нашими однодумцями. За останні роки ми вже показали, що ми це змінили. Нам допомогли в цьому і «Українська справа», і деякі інші речі. Ми тепер є в дорозі. Ми хочемо мати живий контакт з людьми. Але треба зрозуміти, що хтось думає, що Організація буде мати вплив на кожного і кожен про неї буде знати. Наша слабкість є в тому, що ми ще не зуміли доносити наші думки до всіх українців. Нам треба йти до людей, виступати на різних телеканалах і обговорювати наші питання.

Пане Стефане, розповідаючи про 10 Світовий Конгрес Українців, ви сказали, що однією з основних тем, яка там обговорювалася, було вшанування пам’яті загиблих в часи Голодомору 1932-33 років. ОУН, я так розумію, братиме активну участь в цих заходах. Скажіть, ефект від таких заходів, наскільки він може бути об’єднавчим для українців?

– Ми маємо Всеукраїнський комітет. Він працює спільно з СКУ і ми вже третій рік проводимо відзначення по всій Україні. Перший захід ми провели, якщо не помиляюся, в червні 2010 року. Ми провели віче перед пам’ятною стелою у столиці. Ми тоді всім політичним партіям сказали – не приходьте зі своїми прапорами. Будемо це робити під державним синьо-жовтим стягом. Я думаю, що цей ефект синьо-жовтих прапорів дав людям відчути важливість об’єднання навколо величної ідеї. Приходить час, коли треба сказати, що нас об’єднає Україна. Тому ОУН буде просувати думку, що спільно ми зможемо багато що осягнути.

Мені приходить на думку ще одна річ. Люди говорять, що має бути революція. Але ми бачимо події, що відбуваються сьогодні в Сирії. Ми хочемо таку революцію? Чи хочемо чогось іншого? Про яку революцію ми говоримо? Збройну? Чи ми говоримо про революцію де, через нашу працю, через наші впливи, через те, що ми робимо, ми допомагаємо людині змінити своє уявлення, щоб вона зрозуміла і визначилася, що означає бути українцем, працювати на благо української держави і прагнути до розвитку цієї держави? Якщо ми таку революцію зробимо, тобто змінимо уявлення в сім’ї, щоб батьки зрозуміли, що вони мусять виховувати своїх дітей патріотами, то це буде масова революція, яка змінить хід багатьох справ.

Але чи достатньо тих заходів, тих кроків, щоб громадяни України відчули себе патріотами?

– Організація всіх проблем не розв’яже. Але я думаю, що через ті кроки, які ми можемо зробити, Україна стане інакшою. І ми зможемо сказати, що ми, принаймні опосередковано, спричинилися до скріплення цієї держави. Скріплення цієї держави важливе і на часі. Але треба визначитися, якою має бути Україна. Ми вважаємо, що вона повинна бути українською.

Знайдімо в суспільстві спільну мову, замість дивитися один на одного «кривим оком». Але щоб це сталося, то мусить бути політика, яка до цього заохочує. Україна може бути десятимовна, п’ятидесятимовна, але повинна бути одна державна мова. Починаємо від державної мови, а тоді, знаєте, якщо наші діти знають п’ять мов, – надзвичайно щасливі діти. Якщо би нам вдалося хоча б частину з цього зробити, ми б побачили зовсім іншу Україну.

Published on 18 September 2013