Спілкувався Сергій Багряний, УІС

Олександр СИЧ: «Головна наша зброя – це український інтелект»

Український історик, політик, народний депутат України від ВО «Свобода», який донедавна був головою Івано-Франківської обласної ради, Олександр СИЧ ділиться своїми думками щодо того, якою зброєю найкраще боротися в сучасних умовах, яким має бути сучасний

Український історик, політик, народний депутат України від ВО «Свобода», який донедавна був головою Івано-Франківської обласної ради, Олександр СИЧ ділиться своїми думками щодо того, якою зброєю найкраще боротися в сучасних умовах, яким має бути сучасний український націоналіст, які негативні явища сьогодення має поборювати націоналізм і дає відповіді ще на цілий ряд актуальних питань.

Почнемо з неприємної теми. Нещодавно в Західній Україні відбулися акти вандалізму щодо пам’ятників та пам’ятних знаків діячам українського національно-визвольного руху. Незадовго перед цим представники Компартії заявили, що будуть мстити за знесеного в Охтирці Леніна, руйнуючи пам’ятники українським героям. То як будуть реагувати на це українські патріоти, і зокрема – Всеукраїнське об’єднання «Свобода»?

– Що стосується тих пам’ятників на території Івано-Франківщини, що їх було понівечено, то я звернувся з депутатським зверненням до начальника обласного управління МВС, поцікавився, чи заведено справу, чи виявлено порушників. Бо в пресі прозвучала інформація, що міліція цим питанням займається. Щоб така заява не була всього лиш заспокійливою декларацією, я взяв справу під свій контроль. Щодо руйнування пам’ятників – точкові реакції в умовах антиукраїнського режиму можна давати. Але вирішення питання для всіх лежить в площині формування на теренах всієї країни української влади. Тоді в нашій державі будуть шануватися національні традиції і національна історія.

Як триватиме кампанія з ліквідації символів радянської тоталітарної епохи?

– Там, де є елементарний вплив патріотичних сил, там процес не зупинявся, він триває перманентно. Триває перейменування вулиць, ліквідація символів тоталітарної епохи. Питання впирається в те, щоби поширювати наш вплив. Треба поступово опановувати терени України. Треба робити проукраїнські кроки в усіх сферах життя. Погано, коли місцеві органи влади фактично не мають впливу, а всі рішення приймає виконавча влада. В 1997-му році органи місцевого самоврядування на рівні районних та обласних рад позбавили права формувати виконкоми, через які мали б втілюватися їх рішення. Дивно, коли в існуючій сьогодні ситуації місцеве самоврядування вимагає виконання своїх рішень від державних адміністрацій – виконавчих органів, що не підпорядковані їм, і які формує антиукраїнська центральна влада. Треба повернутися до практики, коли орган місцевого самоврядування формує свій виконком, контролює виконання прийнятих рішень та програм, і відмовитися від інституту «губернаторства».

Продовжуючи говорити про місцеві реалії, хотілося б запитати про перебіг вашого конфлікту з мером Івано-Франківська.

– Це навіть не конфлікт, а якесь неадекватне відношення мера до виконання чинного законодавства. Я звертаюся не з особистих питань, а на підставі Закону «Про статус народного депутата» вимагаю забезпечити мені належні умови для виконання депутатських повноважень. Негативне реагування голови міста на моє прохання говорить про одне – він не зацікавлений в конструктивній співпраці між мною, як депутатом, якого обрала більшість мешканців міста, та виконавчим комітетом міської ради. Значить, мер не хоче працювати на благо громади, використовуючи мої можливості як народного депутата для вирішення проблем мешканців міста.

Чи не говорить це про наявність в країні тенденції, коли мери міст, голови сільрад намагаються вислужитися перед місцевою виконавчою владою, яку призначають з Банкової, боячись втратити передчасно свої посади?

– Можливо і так. Та, як на мене, це питання не заслуговує аж такої уваги в нашій розмові. Це просто прикрий приклад того, коли місцева посадова особа не розуміє того, що вона не може вимагати у підлеглих і громадян виконувати закон, якщо сама його не вважає за доцільне дотримуватися.

Якими є основні успіхи діяльності депутатів-націоналістів на рівні Івано-Франківської області?

– З позиції голови облради скажу, що нам вдалося створити конструктивну і міцно сконсолідовану більшість за участю ВО «Свобода», «Батьківщини», «Фронту Змін», «Нашої України», Руху та УДАРу. Це дозволило обласній раді бути не пасивним спостерігачем і не залежним від виконавчої гілки влади суб’єктом влади, але активно впливати на соціально-економічні, культурно-духовні і політичні процеси на терені краю.

Обласна рада завжди давала жорстку й адекватну оцінку тим проявам антиукраїнської, антидемократичної і антисоціальної політики, яка протягом 2010-2012 років домінувала на загальноукраїнському рівні. Ми були єдині в Україні, що зуміли провести спільне засідання обласної і майже всіх районних і міських рад області проти зазіхань на звання Героя України Степана Бандери і спільне засідання практично всіх названих рад проти прийняття нового законодавства про мови та нівелювання державного статусу української мови і єдині з обласних рад, хто зумів провести повноважне виїзне засідання з цього питання під стінами українського парламенту.

Івано-Франківська обласна рада зініціювати цілий ряд цікавих проектів, що сприяли покращенню життя мешканців області. Назву для прикладу декілька із них.

Найзначніший – це Програма розвитку місцевого самоврядування. На її основі щороку відбувається проведення конкурсу проектів для органів місцевого самоврядування. Будь яка громада, яка має локальні проблеми, може написати проект на їх усунення. Вона може подати проект на конкурс і, вигравши його, гарантовано отримати кошти з обласного бюджету. Обов’язковою умовою конкурсу є залучення коштів з інших джерел – з бюджету районної, сільської ради, від місцевих бізнесових структур. Й ще одна принципова умова – докладання власних зусиль місцевої громади. Проект спрямований не лише на залучення коштів, але й на стимулювання ініціативи громади самостійно докладати зусиль для вирішення своїх проблем. За ті 2 роки, що я був головою облради, більше ста громад виграли такий конкурс. Пізніше ми також запровадили конкурси для визначення кращої громади із захисту довкілля, кращої спортивної громади, кращої етнокультурної громади.

Для конструктивної співпраці з традиційними українськими церквами ми прийняли програму «Духовне життя» й для її реалізації заклали в обласному бюджеті відповідні кошти.

Ще одна ініціатива – ми вирішили активізувати туристично-рекреаційну діяльність на території Дністровського каньйону – однієї з 10 найзначніших природних пам’яток країни, – упорядкувати функціонування регіонального ландшафтного парку і створити кращі умови для залучення туризму.

Зважаючи на процеси, що точаться в релігійному світі, зокрема – на обрання нового голови Католицької церкви, чи можна найближчим часом очікувати на появу єдиної Української Помісної Церкви, Українського патріархату?

– Це питання треба задавати радше духовним лідерам, а не світським особам. Коли мені доводилося спілкуватися з Любомиром Гузарем і місцевими владиками українських церков, я ні від кого не чув заперечень, що це треба робити, але всі казали, що це шлях віддаленої перспективи. Це не питання найближчих років, але до цього треба прагнути. Бо одним з чинників єдності української нації є єдність духовно-церковна.

Ви є організатором ряду науково-практичних конференцій з питань становлення, розвитку та перспектив українського націоналізму. Чи буде найближчим часом продовження серії цих конференцій?

– Коли я ще був директором Центру національного відродження, то започаткував серію конференцій під загальною назвою «Ідеологія українського націоналізму на сучасному етапі розбудови української держави». Вже відбулося 4 такі конференції. Три з них проходили в Івано-Франківську, одна – на економічну тематику – в Дніпропетровську, один раз ЦНВ був партнером проведення подібної конференції в Луганську під назвою «Схід і Захід».

Я й надалі продовжую організовувати такі наукові конференції, зокрема в цьому році планується проведення в червні місяці 5-ї ювілейної конференції на тему «Етнонаціональна політика в теорії та практиці українського націоналізму: історія і сьогодення». Закономірно, ми хочемо, аби Українська держава захищала інтереси української нації. В той же час це не означає автоматично негативного ставлення до національних меншин в Україні. З подачі совєтської пропаганди сформувалися стереотипи, що нібито український націоналізм тотожний шовінізму, нацизму, фашизму. А тому ця конференція має дати відповіді на ряд питань: як ми, націоналісти, ставимося до нацменшин, яке є їх місце в нашій державі, як історично формувалися взаємини між українцями і представниками інших націй. Зокрема, будемо говорити й про формування та шляхи нейтралізації постімперського синдрому росіян в Україні, не всіх росіян, звісна річ. Будемо говорити про стосунки з поляками, угорцями, румунами, євреями, кримськими татарами тощо.

Ви як автор багатьох праць з теорії і практики українського націоналізму, зокрема, і книги «Український націоналізм: традиція і модерн», скажіть, яким має бути модерний український націоналізм загалом і український націоналіст - зокрема?

– Український націоналізм має бути перш за все сучасним. Якщо говорити про форми і методи, то вони також мають бути адекватними часові. Умовно кажучи, не можна допотопною лопатою 20 ст. обробляти суспільно-політичний ґрунт століття 21-го. Козацькі методи боротьби відійшли разом із козацькими часами! До слова кажучи, так само як і підпільно-повстанські. В умовах існування Української держави потрібні методи, які відповідають духові часу. Найпотужніша зброя зараз – це український інтелект. Треба його відточувати і при його допомозі боротися за владу, формувати сучасне законодавство і робити все можливе, аби наповнити українську державу українським змістом. В 20 ст. головною ідеєю було національне визволення і створення власної держави. Це був історичний етап визвольного націоналізму. Зараз у нас держава є, але всього лиш за формою, але за змістом вона не є українською. Тому зараз український націоналізм має бути державотворчим.

Український націоналіст зараз має бути презентабельним, інтелігентним, успішним, розумним, фізично і духовно досконалим. Він внутрішньо має бути просякнутий впевненістю в перемогу національної ідеї і цією впевненістю заряджати оточуючих. Одним словом, сучасний український націоналіст має бути взірцевим!

І на останок: назвіть три найбільш негативні сучасності явища, які має поборювати сучасний український націоналізм

– По-перше, він повинен поборювати намагання сучасної російської держави та її «п’ятої колони» в Україні прив’язати Українську державу до воза російської неоімперської політики.

По-друге, український націоналізм повинен боротися проти негативних глобалістичних впливів, проти нав’язування нам, українцям, невластивих для української нації моделей побудови державного організму та суспільних відносин. Це в однаковій мірі стосується і російської авторитарної моделі, і західної неоліберальної.

І по-третє, націоналізм повинен боротися проти байдужості, зневіри, песимізму, які все тотальніше опановують українське суспільство, пробуджуючи в українців дух високої гідності і переконання того, що лише власними силами можна здобути добру долю для себе, своєї родини, для всієї нації і для держави.

Published on 22 March 2013