Спілкувався Сергій Багряний, УІС

Іван Патриляк: «Проти німців на Волині воювали лише українські повстанці»

Українська Інформаційна Служба поспілкувалася з молодим талановитим істориком, доктором історичних наук, який викладає в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, автором книги «Перемога або смерть!» Іваном ПАТРИЛЯКОМ

Українська Інформаційна Служба поспілкувалася з молодим талановитим істориком, доктором історичних наук, який викладає в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, автором книги «Перемога або смерть!» Іваном ПАТРИЛЯКОМ про деякі цікаві факти з історії повстанського руху в Україні, про його, руху, сприйняття з боку студентів зі Східної України та про те, чи є в країні ознаки заполітизованості історії як науки.

Іване Казимировичу, нещодавно вийшла друком Ваша праця «Перемога або смерть!», присвячена історії національно-визвольного руху українців з 1939 до початку 60-х років ХХ століття. Скажіть, будь ласка, то коли ж завершилася боротьба українського збройного підпілля?

– Якщо говорити про УПА, то перше її згортання відбулося в 1946 році, а в 1949-му відбулося остаточне розформування бойових підрозділів. А якщо говорити про саме збройне підпілля, то в 1960-1961 рр. зафіксовані останні зіткнення українських підпільників з загонами КҐБ та МВС. Остання акція самого підпілля датується 1960 роком, а проти нього – 1961-м роком. Після того відбувається остаточне його згортання, адже на той момент продовжувати збройну боротьбу було справою неефективною. А більш ефективною тоді видавалася пропаганда. Невелика збройна акція ніякої шкоди режимові не завдавала, на відміну від сотень тисяч листівок, які вибивали ґрунт з-під ніг радянської влади.

Правда, що останній підпільник легалізувався аж в 1991 році?

– Так, підпільник Ілля Оберишин вийшов з підпілля вже після проголошення незалежності та референдуму 1991 року. Він переховувався як тільки міг, розуміючи, що якщо потрапить до рук радянської влади, його неминуче чекає кара. Він переховувався по родичах, і що дуже цікаво, що до 1991 року його ніхто не видав. Це своєрідний феномен, адже в радянській державі було дуже важко існувати нелегально – без прописки, роботи, десь же треба було здобувати харчі, одяг. А ще ж треба враховувати, якою поширеною була практика доносів в СРСР.

Комуністи часто закидають представникам українського визвольного руху те, що ті насправді не вели реальної збройної боротьби з нацистами, бо, ніби то, не існує документів, які б зафіксували кількість знищених повстанцями гітлерівців.

– Якщо подивитися на німецькі документи, то там також немає конкретних даних і щодо знищених радянськими партизанами. Всі документи, які подають комуністи, базуються на звітах самих радянських партизанів, що готувалися тими партизанами, природно, що вони самі про себе могли написати що завгодно.

Є документальні дані по окремих місяцях і по окремих регіонах щодо боїв УПА з німцями. Наприклад, за квітень 1943 року є дані, що поліція втратила 200 чоловік під час боїв з повстанцями на Поліссі. Я здійснював підрахунки на основі польських, радянських, німецьких і повстанських документів щодо втрат нацистів та їх союзників в боях з УПА і вийшов на цифру в районі 13 000 осіб. Це були німці та їх сателіти, включно з власівцями та іншими допоміжними формуваннями з різних національностей, яких нацисти посилали на боротьбу з повстанцями.

Я б радив завжди цитувати комуністам доповідну записку Вершигори, яка датується 1944 роком, який казав, що «ми повинні визнати, що радянські партизани на Волині і Поліссі з німцями практично не боролися, а боролися з ними лише українські націоналісти». Ця записка опублікована і не є секретною. Я з цього приводу брав би до уваги і польські документи, які дають інформацію про бої УПА з німцями. Поляки явно не симпатизували повстанцям, але ж підтверджують факт боротьби проти нацистів.

Якими були контакти між радянськими партизанами і повстанцями, якщо такі були, під час рейду Ковпака до Карпат в 1943 році?

– Були тільки переговори про нейтралітет. Взагалі, спочатку були переговори між Бульбою-Боровцем та Лукіним, радянським полковником, диверсантом, а потім були перемовини бандерівської УПА з Руднєвим під час рейду Ковпака влітку 1943 року. В цих переговорах було домовлено не нападати одне на одного, кожен мав воювати проти німців, але не вступати в сутички одне з одним.

Але як тільки з’єднання Ковпака-Руднєва перетнули межі Галичини, вони практично порушили всі домовленості і почали знищувати націоналістичний актив по селах, бо сама УПА ще не була розбудована в 1943 році на Галичині. Тобто, фактично таке перемир’я довго не тривало.

Чи можна сказати, що за останні роки історія стала ще більш заполітизованою?

– Історія завжди була певною мірою слугою політики. В радянські часи була більше історична пропаганда, а не історична наука. Казати, що зараз історія стає знову заполітизованою важко. Так, історією спекулюють перед виборами, а оскільки вибори у нас досить часто, то й відчувається політизація історія. Але ці політичні дискусії – нефахові, неграмотні й будуються в основному на міфологемах. У нас же політики думають, що історія – це як футбол, де кожен може бути фахівцем і вільно сперечатися на історичні теми. Якщо в західних країнах історія відіграє консолідуючу роль, то у нас її використовують як сіль, що сиплять кілограмами на роз’ятрені рани суспільства.

Кого з сучасних істориків можна називати дійсно фаховими, незаангажованими, професіоналами своєї справи?

– Я не хотів би давати оцінки своїм колегам. Скажу так – більшість істориків, які працюють в академічних установах, університетах, які щось публікують, пишуть, вони здебільшого працюють фахово. Не думаю, що хтось спеціально щось фальсифікує, якщо це, звичайно, не якийсь партійний історик.

Яке зараз сприйняття повстанського руху з боку студентства вихідців із Південної та Східної України?

– Не сказав би, що є відмінність в сприйнятті цього епізоду історії з боку студентів – вихідців з Центральної, Західної чи Східної України. У нас основний контингент – це студенти з центральних областей. Ми займаємося історією, а не пропагандою. У нас не було такого, щоб хтось рвав на собі сорочку і доводив, які «погані» бандерівці. Ми викладали історію повстанського руху і в допомаранчеві, і в постпомаранчеві часи, нема у нас такого, щоб хтось забороняв подавати якісь факти або змушував перекручувати їх під іншим кутом зору. Якоїсь такої політизації історії наразі в університеті немає.

Published on 20 March 2013