Оксана ПРОЦЮК, «Галичина»

Від вимираючої нації до успішної держави

Ярослав Іляш: Попри схожість історичних доль ірландці, на відміну від нас, досягли майже повною мірою того, чого прагнули

Ярослав Іляш: Попри схожість історичних доль ірландці, на відміну від нас, досягли майже повною мірою того, чого прагнули

Недавно в київському видавництві «Українська видавнича спілка імені Юрія Липи» побачила світ книжка «Нація, яка не капітулює», що проливає світло на історію національно-визвольного руху Ірландії з середини XIX століття донині, дає можливість зрозуміти, що історичні долі ірландців та українців є схожими, і проаналізувати пройдений шлях кельтського народу від вимираючої нації до успішної держави Європи. Книжка вже встигла зробити чимало розголосу, навіть уже з’явилася реакція Британського посольства в Україні на її появу. Нині ми пропонуємо увазі читачів «Галичини» розмову з упорядником «Нації, яка не капітулює» — Ярославом Іляшем.

- Найперше, Ярославе, як виникла ідея видати книжку про боротьбу ірландського народу за незалежність?

— На вишкільних таборах Молодіжного націоналістичного конгресу вже понад 10 років триває курс лекцій «Націоналізм у світі». Ці лекції розповідають про національно-визвольні рухи різних народів світу. і одним із найяскравіших таких прикладів є історія ірландського народу.

Так трапилось, що ще з кінця 90-х років я постійно читав лекції про боротьбу ірландців за незалежність. Мені ця тема була найбільш цікавою ще зі шкільної лави. Адже жоден народ світу не мав такої тисячолітньої трагічної і тривалої боротьби за своє звільнення. Десятки важливих історичних фактів з історії ірландського народу є схожими і в долі українського народу. Саме це й спонукало мій інтерес та підштовхувало до нових досліджень у цій тематиці.

- Які основні думки цієї книжки?

— У книжці про легендарну боротьбу цього кельтського народу за своє звільнення не лише розповідається про історичні факти і героїчні постаті, а й розкривається суть світоглядних і ментальних особливостей ірландців, їхньої національної філософії: жити не завдяки обставинам, а всупереч усім проблемам, які є у них на шляху. У цій збірці проаналізовано тисячолітній історичний шлях ірландців: від вимираючої нації до нині одного з найуспішніших народів Європи. Це при тому, що їхнім супротивником була одна з наймогутніших держав світу — Британська імперія.

- Чи легко було вам писати про події, які відбувалися в чужій країні, і звідки ви черпали інформацію для книжки?

— Перші враження про ірландську боротьбу я отримав, як не дивно, з радянської преси та з журналу мандрівників «Вокруг света». Потім були художні і документальні фільми, статті в Інтернеті, мемуари відомих світових політиків, поїздки до Великобританії та особисте спілкування з очевидцями й учасниками подій, про які йде мова у книжці «Нація, яка не капітулює». Словом, я мав багато різноманітних джерел інформації, в т. ч. використовував монографії з цієї теми. Надихали і підтримували мене у роботі мої друзі і колеги з МНК. Окрема подяка Вікторові Рогу, відомому публіцистові та громадському діячеві, який написав передмову до цієї книжки і допоміг у підбірці історичних матеріалів до неї.

- Що є подібного, на ваш погляд, у долі українського та ірландського народів і чи може Україна чогось навчитися в Ірландії?

— Читаючи цю збірку, ви знайдете вражаючі тотожності в історії наших народів. Це і середньовічні початки державності, і загарбання, і національні повстання, і голодомори, і багато іншого. Чи може чогось навчитися український народ в ірландського? Думаю, що попри схожість історичних доль, ірландці, на відміну від нас, досягли майже повною мірою того, чого прагнули. Нам ще тільки доведеться це зробити, щоб збудувати нашу Українську державу не лише за формою, а й за змістом. При цьому слід усвідомлювати, що подолати цей шлях не зможе ніхто, окрім нас самих. Лишень від кожного особисто залежатиме, якою буде наша держава завтра. і кожен з нас повинен розуміти виключну відповідальність за долю Богом даного тобі народу.

- Як відомо, уже є реакція Британського посольства на вашу книжку...

— Так, справді. Ми ще не встигли отримати з друкарні наклад нашої книжки, а уже була відповідна реакція Британського посольства в Україні. Англійці своє ставлення до цієї події висловили дуже виважено і толерантно, у притаманній їм манері: «Кожен має право вільно висловлювати свої думки, якщо вони не порушують прав і свобод інших громадян». Це при тому, що «ірландське питання» було найбільш драстичним у зовнішній британській політиці ХХ століття.

На відміну від стриманої реакції Британського посольства нас дещо здивувала пильна увага українських спецслужб до презентацій книги у регіонах. Але хочеться і подякувати їм за те, що не створювали нам істотних перепон, і через ЗМі хочу їх запевнити: книга має дослідницький, публіцистичний характер і не містить ніякої пропаганди тероризму. Хіба що такою ж мірою, що й факт наявності в навчальному курсі «Історія України» сторінок боротьби ОУН—УПА за незалежність нашої країни.

- «Взагалі книжка міцно вправляє мізки. Одні знайдуть у ній апологію безмежного патріотизму, інші переконаються в тому, що немає альтернативи еволюції в політиці», — так висловився про «Націю, яка не капітулює» Вахтанг Кіпіані. Чого ви як автор очікуєте від цієї книжки?

— І від самої книжки, і від тих, хто її прочитає чи візьме участь у дискусіях під час наших презентацій, очікую переосмислення своєї особистої участі у суспільному і політичному житті. Я хотів би, щоб книжка дала, можливо, більше запитань, аніж відповідей на виклики сьогодення. Щоб книжка не залишила байдужим юначе серце, зарядила оптимізмом і вірою, стала джерелом натхнення для будь-якої доброї, нехай і маленької справи в ім’я України.

- Словом, книжка вже набрала певного розголосу. Чи може це свідчити про те, що націоналізм нині актуальний в Україні?

— Потреба в націоналізмі є завжди. А в нашому теперішньому стані державного будівництва і поготів. Але є запит на націоналізм сучасний, який не спекулює на минувшині, а спирається на історичні принципи, традицію і мораль. Є потреба у сучасному націоналізмі — динамічній, прагматичній і стратегічній ідеології нації і держави, яка б забезпечила і захистила умови для розвитку кожного її громадянина. Я сподіваюсь, що книжка цьому опосередковано сприяє, оскільки примушує ставити собі запитання: чи є ми достатньо готовими, мудрими і цілеспрямованими? Як подолати наші проблеми: байдужість, національний егоїзм, корупцію — усе, що повільно вбиває нашу державу?

Також я хочу подякувати Олександрові Сичу — голові Івано-Франківської обласної ради, який вийшов з ініціативою провести спільну презентацію його книжки «Український націоналізм: традиція і модерн» і видання «Нація, яка не капітулює». Напередодні нашої спільної презентації до пана Олександра зателефонували із запитанням: «Чи не зашкодить його політичній кар’єрі участь у презентації, де розповідатиметься про Ірландську Республіканську Армію, яку тривалий час ототожнювали з терористичною організацією?» На що була відповідь, що правда ще нікому не зашкодила. Надзвичайно вдячні Олександрові Сичу за таку лаконічну й влучну відповідь і моральну підтримку. Але цей випадок ще раз доводить, що в нашій країні як колись, так і нині є сили, котрі хочуть ретушувати історичну пам‘ять, правду і вільну думку.

Але є і випадки, коли хохляцьке гасло «Аби чого гіршого не вийшло» притаманне нашим можновладцям. Приміром, на початку грудня, за тиждень до нашої презентації, ми орендували муніципальне приміщення в Сумах. І уявіть собі наше здивування, коли за дві години до початку заходу мер міста Геннадій Мінаєв забороняє використовувати муніципальне приміщення без жодних на те підстав і пояснень, окрім усних приватних виправдань.

І те, що факт наших презентацій є подразнюючим каталізатором, щоб визначити «хто є хто», теж вважаю успіхом. Думаю, що і резонанс, і неоднозначна реакція на нашу книжку грають на користь нашому суспільству — не дають спокою тим, хто хоче перетворити нас на мовчазне болото.

- А в чому, на ваш погляд, полягає перевага націоналізму над іншими ідеологіями?

— Націоналізм є світоглядом виклику всім проблемам і загрозам, які стають на шляху розвитку держави й нації. Це є найбільш адекватна ідеологія, звернена до свого народу для розв’язання його проблем, відстоювання інтересів громадян та поступального розвитку держави. Щоб просто пояснити: Ось дивіться: ми живемо в різноманітному суспільстві, нас оточують сусіди, колеги по роботі, люди в крамницях і на вулицях. І в кожному контакті з ними у нас є певні рівень стосунків, розв’язання проблем і форма спілкування. Це досить великий світ. Але найдорожчим, найріднішим для тебе є лишень твоя родина і домівка, яку ти отримав у спадок від батьків чи збудував сам, і всі інші проблеми, які тебе оточують, відходять на другий план. Так і український націоналізм — це ідеологія розвитку і розв’язання проблем однієї великої української родини, і поки ми всі цього не зрозуміємо, доти не будемо мати поваги від наших нащадків.

- Ярославе, все ж чомусь так склалося, що бути націоналістом у нас не дуже модно. То, може, час щось змінювати, ставати прагматичнішими, діяльнішими, вміти бути модними і жити більше сьогоденням, а не минулим?

— Я не люблю, коли до націоналізму клеять слово «модний». Сьогодні у таких «модників» — націоналізм, завтра — пацифізм, нігілізм, пофігізм тощо.

Націоналізм має бути перспективним, дієвим і авторитетним. Потрібно дивитися вперед, спиратися на історичний досвід, традиції, на мораль і принципи. Тоді націоналізм має авторитет і майбутнє. Але все починається з носіїв націоналізму. Тому вдосконалення варто починати з себе.

- Що означає для вас бути українським націоналістом?

— Для мене бути націоналістом — це бути гідною особистістю, яка живе за принципами і несе відповідальність не лише за себе і свою родину, а й за долю своєї держави. Це та людина, яка, виконуючи повсякденні побутові, фахові, суспільні чи політичні обов’язки, утверджує наші національні цінності.

- Ваша дружина також націоналістка?

— Моя дружина під час виборів голосує за націоналістів. Виховує своїх синів гідними українцями. Свого часу була членом Спілки української молоді (СУМ), до цього часу бере участь у вишкільних таборах української патріотичної молоді як лектор та інструктор. І нині суспільна діяльність для неї є основною, працює у благодійній асоціації, яка займається питаннями формування здорового способу життя серед молоді та просвітницькою діяльністю в галузі профілактики негативних соціальних явищ.

- А своїм синам ви б побажали піти шляхом батька — бути націоналістами і працювати для блага української справи?

— Моєму молодшому синові шість років. Він добре розуміє, де козацьке й українське, хто такий Бандера і т. п. Він їздить на наші вишкільні табори, бігає разом з усіма. Стоїть у лаві поряд зі своїми старшими товаришами. Це ще дуже по-дитячому, але це мене тішить. Я вірю і працюю на тим, щоб він виріс сильною особистістю, справжнім націоналістом. Це є мій обов’язок. А старший син був активним членом «Пласту» і МНК. Нині він уже дорослий і започаткував власну справу, де є директором консалтингового агентства.

Звичайно, я бажаю всім батькам виростити своїх дітей достойними і щасливими людьми, бути активними у їхньому вихованні, подавати власний приклад і вчити гідно виконувати свій обов’язок перед родиною і своєю Батьківщиною.

Published on 2 March 2012