Розмовляв Андрій ЧЕРНЯК «Нація»

Геннадій Іванущенко: «Архіви діаспори ховають ще багато таємниць»

Минуле століття було для української нації найдраматичнішим часом її боротьби за державну незалежність.

Минуле століття було для української нації найдраматичнішим часом її боротьби за державну незалежність. Сотні тисяч людей, хто зброєю, а хто словом, хто в бою, хто в концтаборі, а хто у вимушеній еміграції, боролися за вільну Україну. Саме завдяки їм 24 серпня 1991 року українська держава відбулася. Але чи пам’ятаємо ми все про тих людей і ті події? Чи бережемо свідчення про них, для себе та наших нащадків? Власне цим займається член Вченої ради Центру досліджень визвольного руху Геннадій ІВАНУЩЕНКО. Пан Геннадій нещодавно повернувся з Лондона, де працював над впорядкуванням архівів Української інформаційної служби, відомої своєю боротьбою за українську незалежність. Отож, пане Геннадію, вітаю вас. І перше запитання. Кому належить ідея упорядкування архівів Української діаспори у Великій Британії і яка мета цієї роботи?

- Ідея попрацювати з архівами української діаспори у Великій Британії з’явилася у 2008 році, коли я був там у відрядженні. Поговоривши з людьми, які відповідають за цю справу, ми прийшли до висновку, що потрібно сконцентрувати і приватні збірки, і збірки відомчі в одну потужну інформаційну систему, можливо оцифрувати частково. І тому з’явився такий проект Центру досліджень визвольного руху, щоб ми мали об’ємну і мобільну базу документів, в тому числі в електронному вигляді, про український визвольний рух. Вона розширила наше уявлення про те, а що ж робилося за кордоном, де теж жили українці. А там, до речі, була проведена колосальна робота. Після війни виникали питання ким записувати українців, чи «поліш» чи «рашен». І українці дуже велику дискусію вели із представниками влади, щоб їх все таки ідентифікували як українців.

- Крім того, в післявоєнні роки на заході існувало багато українських організацій. Виходило чимало україномовних видань. Вони теж цікаві нинішнім дослідникам?

- В першу чергу такі, які займалися репрезентацією українських інтересів на заході. Це й Українська інформаційна служба та Українська видавнича спілка. Якщо ми візьмемо ті видання, які стосуються українського національно-визвольного руху 40-х-50-х років, а потім дисидентів, то багато їх видавалося в Лондоні. Видавнича діяльність була пріоритетною. Крім того організовувались різноманітні мітинги, протести, проти порушення прав людини в радянському союзі, проти репресій над представниками українського визвольного руху.

- Діаспора допомагала українським дисидентам не тільки мітингами й протестами. Інколи їм потрібна була якась елементарна матеріальна допомога. Відомості про те, хто та кому її надавав збереглися? І яке сьогодні ставлення української діаспори до забезпечення існування в Англії українських інституцій?

- Нещодавно одна жінка похвалилася, що вона відправила тисячну свою посилку в Україну, тим людям, які потребують матеріальної підтримки. Так повелося ще з часів холодної війни, коли відсилалася допомога. І в архівах є цьому підтвердження. Береш ящик, а він повен адрес політв’язнів, їхніх родичів, або тих, хто після відбуття ув’язнення опинився на поселенні. Це дуже велика жертовна праця української діаспори. Щорічно українська родина десь близько тисячі фунтів віддає на різноманітні пожертви. Церковні, шкільні, для українських організацій, і тому подібне. Там дуже серйозна матеріальна база була і залишається. Наприклад є таке поселення «Тарасівка» під Лондоном, це оселя Спілки Української Молоді, де відбуваються крайові здвиги СУМу. Я був на одному такому зборі, де було близько п’яти тисяч учасників зі всієї Великої Британії. Дуже вражає що це дійсно таки масова виховна організація. Було кілька поколінь. Приходять люди похилого віку, їхні діти і їхні онуки, ще й правнуків ведуть за руку.

- Мабуть завдячуючи таким організаціям та таким заходам і не зникає самоідентифікація навіть у тих українців, які вже народилися у Великобританії?

- СУМ виховала багато знакових фігур. Серед представників української діаспори це і лікарі, і аудитори, і юристи, і вчителі, і багато представників інших професій. Але йдуть звичайні природні явища, такі як мовна асиміляція, і я просто дивуюся наполегливості батьків. Наприклад дитина звертається до них англійською, бо спілкується в англомовному середовищі, а вони говорять – «я тебе не розумію, говори українською». На вихідні працюють українські школи, працюють українські вчителі, запрошені з України. Тобто робота ведеться. Але є потреба обміну досвідом, обміну спілкуванням, щоб українська молодь з діаспори приїздила в Україну, чи можливо проходила якесь стажування в українських громадських організаціях, щоб вона відчувала реальну Україну і могла брати участь в її житті.

- А як сприймає Україну англійське суспільство? Ідеї та прагнення української нації там розуміють?

- Україна сприймається позитивно в англійському суспільстві. Українські прагнення також розуміються. Особливо представниками такого народу як шотландці. З 10 шотландців, з якими я познайомився, 10, за радянськими мірками, виявилися шотландськими буржуазними націоналістами.

- А представники діаспори якось впливають на розуміння англійцями України?

- Безумовно. Навчання в англійських вузах, праця в англійських установах, на англійських підприємствах, сприяє спілкуванню. Можливо раніше було такого більше, бо англійське суспільство, в умовах холодної війни, було більше в цьому зацікавлене. Була така «Шкотська ліга європейської свободи», Шотландська ліга. Куди входили і представники бізнесу, і представники шотландської та англійської аристократії. Був такий Стюарт. який видавав брошури, в яких розповідав про боротьбу УПА. Там були світлини, плани криївок та перекладені англійською повстанські листівки.

- Пане Геннадію, давайте повернемося до вашої роботи в Англії. Власне ви працювали з архівними документами для того щоб впорядкувати їх і щоб вони були доступні широкому загалу. На які архівні відомості ви найбільше звертали увагу?

- Заслуговує поваги і якнайширшого наслідування сучасними Інтернет ресурсами діяльність Антибільшовицького блоку народів. Це тони, тони виданих документів, листів, звернень, брошур, малюнків, фотографій. Поширення правди про Україну різними мовами. Це десятки відбутих міжнародних конгресів, спілкування з представниками політичних і ділових кіл інших країн. Видано дуже багато, і воно звичайно, у свій час, пішло своїм користувачам. А сьогодні стоїть питання про створення потужного Інтернет ресурсу, щоб це оцифрувати і подати знову. І показати нові вже дослідження. Бо там не тільки інтереси України були заступлені Антибільшовицьким блоком народів. Там говорили про інтереси Сибіру, інтереси Туркестану, Албанії, Прибалтійських країн, розповідалося про бурхливі події, пов’язані з Чехословаччиною, Угорщиною та події в Східному Берліні 1953 року. Є потреба логічно доповнити ті напрацювання і подавати їх за допомогою сучасних інформаційних технологій. Тому одна із складових частин впорядкування архіву УІС, а саме оцифровування документів і видань, може знайти таке модерне продовження в розташуванні їх на Інтернет ресурсах.

- Слухаючи вас, складається враження, що свідчень і документів про національно визвольну боротьбу українського народу в минулому столітті в тій же Англії існує більше, ніж в українських архівах. Це справді так?

- Як не парадоксально, архів тільки сьогодні починає впорядковуватися. Але відкладалося багато. Ми поки що не можемо назвати це архівом. Це поки що архівна колекція, але вона відкладалася систематично. І в листуванні, і в випуску друкованої продукції. Воно не розпорошувалося. Цілісний такий масив осідав в кількох місцях, бо є кілька таких центрів. Є наприклад Українське відеоархівне товариство в Брадфорді. де є відеозаписи, пов’язані з Ярославом Стецьком, із Конгресами АБН. Тут був офіс і тут відкладалися ці документи.

- Запитання як до фахівця, який володіє цією темою. Для себе щось цікаве і дотепер невідоме знайшли?

- Безумовно. Цілий ящик особистих документів Бандери. Колекція паспортів, водійські права, дорожні шахи з такими кишеньками для зберігання фігур. Дуже цінний документ, посвідчення в’язня німецького концтабору, видане Лігою українських політичних в’язнів, яка була визнана всіма подібними світовими представництвами.

Дуже багато у зв’язку з тим листування із колишніми в’язнями, побратимами по поневіряннях, і з Ярославом Стецьком, і з іншими діячами ОУН. До речі, Ярослав Стецько, будучи разом з Бандерою ув’язнений в Заксенхаузені, весь період відмовлявся від арештантської роби, бо він був прем’єром Українського уряду. Він носив оті лахи, які залишилися від його костюма. Умови перебування були жахливі. І зараз знайдено кілька таких альбомів, які малювали самі в’язні, в німецьких концтаборах, де замальовували знущання наглядачів, змальовували газові камери, змальовували всі принизливі процедури, які відбувалися. Вони також уже оцифровані і частково поміщені в музеї Визвольної боротьби імені Степана Бандери, який розміщається в офісі Української інформаційної служби, а частково вони будуть оприлюднені вже в мережі Інтернет.

- А є документи, які б доповнювали наші знання про характер, думки та людські якості борців за волю України? Вам вдалося щось таке знайти?

- Це насамперед цілий цикл листування Бандери. І я тепер розумію тих людей, його покоління, знайомих з ним, які на питання – «Розкажіть про Степана Бандеру» починали не з його політичної діяльності, не з якихось лідерських моментів, а з його якостей як людини.

Бандера знаходив час підтримати людей, які опинялися в якихось скрутних життєвих обставинах. Листувався з представниками ОУН, які перебували в Аргентині, це займало доволі багато часу. Він відгукувався на будь людські моменти. І тепер я розумію, чому в першу чергу відзначали його саме людські якості. Я думаю, що оприлюднення цих листів, невідомих, якраз відкриє нову грань цієї особистості. Покаже людину не з п’єдесталу, а в суто життєвих обставинах.

- Взагалі саме людські якості найбільше характеризують особистість. Власне той набір рис, які формують характер людини і є цінним для сприйняття. Кажуть лондонські пам’ятники дивують своєю людяністю. Ви це помітили?

- Там мало помпезності в пам’ятниках. Там майже немає персоніфікації. Якщо загинули, то пишуть «Англійським воїнам, чоловікам і жінкам, які загинули в такій то війні і кампанії». Тобто політика пам’яті там дуже культивується. Буквально на кожному перехресті там можна побачити пам’ятник. Все, що гідне вшанування, все вшановується. навіть є пам’ятник тваринам, які допомагали людині у всіх війнах і кампаніях. Тобто оця людськість, оці суто особистісні моменти, вони багато чого деталізують і для мене було цікаво дізнатися не тільки про політичні, якісь такі філософські з ідеологічним забарвленням події, скільки про стосунки між людьми які ці події наближали, які їх робили, які їх пришвидшували, і життєві обставини, в яких ці люди опинялися.

- І на закінчення. Ви працюєте з архівними документами діаспори, ви їх упорядковуєте та зберігаєте в електронному вигляді. Робота не проста. А коли з ними можна буде ознайомитись? Якісь найближчі терміни можливі?

- Ось в Сумах з однодумцями ми проводили нараду з приводу створення Сумського історичного порталу. Такого Інтернет ресурсу, який об’єднав би історичні, краєзнавчі, архівні, бібліотечні ресурси Сумщини та інших областей. Коли в Лондоні дізналися про цю ідею, вони захопилися цим, бо в діаспорі теж потрібен такий ресурс, який би робив такі витоки інформації з минулого, доповнюючи їх питаннями сьогодення. Можливо навіть дійде до об’єднання якихось ресурсів. Сьогодні, якраз напередодні відзначення трагічної дати Голодомору, вшанування жертв репресій, можна навіть говорити про розміщення в Інтернеті, а на Сумщині це 57 тисяч актових записів про смерть в книгах реєстрації актів цивільного стану. Щоб кожна людина мала доступ до цих документів.

А чому б не розмістити, наприклад, листування, пов’язане з українським визвольним рухом? Те саме посвідчення в’язня концтабору Бандери відразу закриє багато питань. Ті самі обставини, в яких перебували українські в’язні в німецьких концтаборах, дадуть відповідь тим людям, які ще не знайшли часу попрацювати з книгами. Інтернет більш охочіше опрацьовується користувачами різного віку і різної підготовки. Таким чином повернення історичної правди відбуватиметься набагато швидше і сприйматиметься ефективніше.

Published on 9 October 2011