Розмовляв Іван ЮВАС

Стефан РОМАНІВ: «Українські громади є навіть в Тайланді та Мозамбіку»

Стефан Романів — Голова ОУН (б) та генеральний секретар Світового Конгресу Українців (СКУ) — нещодавно відвідав Запоріжжя.

Стефан Романів — Голова ОУН (б) та генеральний секретар Світового Конгресу Українців (СКУ) — нещодавно відвідав Запоріжжя. Він зустрівся із громадськістю міста, науковцями, студентами, підприємцями, а також зголосився дати інтерв'ю «Суботі плюс».

— Пане Стефане, раді вітати Вас у Східній Україні. Яка мета Вашого нинішнього візиту?

— Я тут, щоб надати інформацію про СКУ, розповісти про наші погляди на світове українство, вивчити можливості співпраці. Крім того, нас непокоїть те, що нині відбувається в Україні, — згортання демократії, надужиття владою. Люди мають цьому щось протиставити.

— Чи не могли б Ви трохи розповісти про СКУ, генеральним секретарем якого Ви є?

— СКУ – це Світовий Конгрес Українців, створений у 1967 році (до 1991 року — Світовий Конгрес Вільних Українців) для координації дій усіх українців, що опинилися за межами своєї Батьківщини чи вже (як, до речі, і я) там народилися. Таких, за нашими підрахунками, понад 20 мільйонів. Нині СКУ діє у 32 країнах світу, і географія його розширюється. Наприклад, на зворотному шляху додому я, очевидно, зазирну до Таїланду — на запрошення українців із Бангкоку. Нещодавно створена українська громада в Мозамбіку. І ще віднедавна ми маємо нову велику громаду наших єдинокровних братів та сестер в Новій Зеландії. Значно зросли українські громади в Італії, Греції, Іспанії, Португалії — тих країнах, куди українці їздять на заробітки. І традиційно найпотужніші українські громади в Канаді, США, Австралії.

Якщо раніше наші зусилля зосереджувались на збереженні рідної мови й культури, презентації українців та України по всьому світу, то тепер коло наших завдань значно розширилося. Ми намагаємося у міру сил надавати правничий захист нашим заробітчанам, створили комісію для боротьби торгівлі жінками...

— Ви маєте змогу подивитися на Україну і ззовні, і зсередини. Як Ви оцінюєте 20 років української Незалежності? Адже в Україні поширена думка, що це був час суцільної руїни.

— Не треба бути аж такими песимістами. Україна, хоч і поволі, та все-таки розвивається. А от чому ми не досягли того, чого могли б при наших величезних можливостях?.. По-перше, я б відзначив шалену корупцію, яка означає, крім усього, величезні економічні втрати. Чому в Україні недостатньо іноземних інвестицій? Тому що на Заході поширений такий поголос: щоб в Україні розвивати бізнес, треба знати, кому і скільки дати хабарів. По-друге: депутати Верховної Ради (не тільки нинішнього, а й попередніх скликань) думають не про інтереси українців, а про свої власні статки. Деякі чиновники легко змінили кольори та прапори, та не змінили звичаїв красти та обдурювати людей.

А найбільше досягнення за ці 20 років — як не парадоксально, зважаючи на нинішні труднощі, — прилучення України до світових демократичних цінностей: свободи слова, захисту прав людини, вільних виборів. Це справді величезний прорив.

— Згадані Вами корупція, згортання демократії, надужиття владою у нас помножені на зневіру людей. Навіть найзапекліші оптимісти після поразки Помаранчевої революції втратили надію на краще майбутнє…

— Знаєте, великий українець Євген Коновалець сказав: «Ви можете бути творцем історії або її жертвою». Тож вибираймо перший варіант. Українці в своїй країні можуть дати собі раду, не чекаючи нізвідки манни небесної. Під час нинішньої поїздки на Український Схід я зустрічався із лідерами Незалежної профспілки шахтарів, головою Товариства бджолярів… У Запоріжжі мене супроводжували члени студентської «Молодіжної варти», які готують законопроекти і стежать за тим, як партії виконують передвиборні обіцянки. Що, здавалося б, спільного між цими людьми? А те, що всі вони хочуть жити у вільній заможній Україні, а ще — намагаються щось робити для цього. Саме так виростуть і справжні лідери країни, і справжні українські Президенти.

— У серпні цього року в Києві відбувся черговий, уже п'ятий Всесвітній форум українців. У його рішеннях (на жаль, мало відомих широкому загалу) є і звернення до Верховної Ради з приводу можливості балотуватися до українського парламенту українців, які постійно мешкають за кордоном...

— Так, тут йдеться про надзвичайно важливе завдання — законодавче визначення статусу закордонних українців, як це зробили для діаспор свого етносу чимало інших країн. Для цього потрібні і рішення Верховної Ради, і міждержавні угоди. У світового українства є величезні можливості. Скажімо, в Австралії існує парламентська українська група. Є подібні утворення у парламентах Канади, Великої Британії, в сенаті США. Ці можливості для захисту українських інтересів у цілому світі не використовуються повною мірою. А ще — українці за кордоном потребують правового захисту, українські навчальні заклади — українських підручників та українських вчителів. Уже є позитивні приклади співпраці української влади та еміграції. Скажімо, за Президента Віктора Ющенка ми розробили трилітній спільний план із питань Голодомору. Як наслідок — про цю українську трагедію дізналися в усьому світі, а 15 країн визнали Голодомор геноцидом українців. Ми можемо здійснювати подібні спільні проекти в багатьох сферах суспільного життя.

Published on 3 October 2011