Розмовляла Яна Солнцева

Студентський лідер: Якщо законопроект Табачника приймуть – буде революція

Навчальний рік, що закінчився, ознаменувався бурхливими студентськими протестами у відповідь на ініціативи та нововведення “головного освітянина” Дмитра Табачника.

Навчальний рік, що закінчився, ознаменувався бурхливими студентськими протестами у відповідь на ініціативи та нововведення “головного освітянина” Дмитра Табачника. Але перед тим, як роз’їхатися по домівках і курортах, молодь пообіцяла міністру гарячу осінь. Тож чого чекати восени від студентства? Що на сьогодні являє собою студентське самоврядування у вишах? Чому “АнтиТабачна кампанія” зійшла нанівець? З цими питаннями ми звернулися до одного з лідерів “АнтиТабачної кампанії”, члена Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Молодіжний націоналістичний конгрес” Сергія Пархоменка.

Сергію, студенти обіцяють гарчу осінь у разі прийняття законопроекту Дмитра Табачника про вищу освіту. Наскільки ви вважаєте дієвими нинішні студентській акції протесту? Чи здатен студентський рух, в принципі, вплинути на рішення урядовців і депутатів?

У 2010 році була постанова Кабміну про введення платних послуг у ВНЗ. У відповідь у 25 містах України вийшли на протести близько 20-23 тисяч студентів. І цю постанову скасували.

Зараз ми маємо нагнітання освітніх і гуманітарних проблем, зубожіння населення, пенсійну реформу, все це в купі починає піднімати населення України проти реформ уряду. Якщо економічна ситуація до осені не покращиться (а за прогнозами експертів економіка буде надалі падати і прибутки населення будуть з кожним днем зменшуватися), масові акції протесту неминучі. До того ж переважно молодь – потужна сила всіх опозиційних рухів. Нагальна проблема отримати якісне і недороге навчання залишається. Звичайно, будуть акції проти законопроекту Табачника. Думаю, проти нього будуть протестувати не тільки студенти, а й викладачі, і батьки студентів та школярів.

Наскільки ці акції будуть дієвими? Кажуть, Янукович, враховуючи негативне ставлення населення, віддасть на поталу народу Тигіпка і Табачника, тому що вони найбільш неприйнятні фігури в Кабміні.

Скоріш за все, цей законопроект не пройде. До того ж є альтернативний проект Мірошниченка. Цей проект більш лояльний до студентів.

Якщо ж законопроект Табачника приймуть – буде революція, яка може початися зі звичайних студентських локальних протестів, але згодом перерости в загальнонаціональну, з масовими страйками. Економічна ситуація вимагає реагувати тільки так.

Чому в той час, як одні студенти протестують, інші зі сталою періодичністю виловлюють свою підтримку ініціативам нинішнього міністра. В лавах студентів відбувається розкол?

Це профанація підтримки. Існує лише декілька лояльних до Табачника організацій, на зразок Всеукраїнської студентської ради і Національного студентського союзу, які об’єднують лідерів студентського самоуправління. І чесно кажучи, навіть не всі ці лідери підтримують ініціативи Табачника. Але в кожному університеті є дуже лояльні до керівництва студенти, які заради кар’єрних принципів готові підтримувати ту чи іншу кандидатуру, яку їм скаже адміністрація вишу. Тому ми іноді бачимо заяви від людей, які насправді собою нічого не являють, за якими не стоять студенти, але нібито вони числяться у цій проТабачниківській організації. Як свідчить практика, на мітинги підтримки студенти приходили чи за гроші (в Інтернеті є відео, де студентка зізнається, що їй заплатили) чи через страх. Деяких студентів залякують, кажуть: не складеш сесію. Як альтернативу їм пропонують відвідати зібрання, на якому мають прийняти черговий одобрямс ініціатив міністра, чи мітинг на його підтримку. Але це не масова підтримка, і вона не об’єктивна. Є лише купка кар’єристів-кон’юнктурників, які хочуть собі пригріти місце біля міністра освіти.

Чи існує в українських університетах незалежне студентське самоврядування, чи студентські парламенти перетворилися на рупори адміністрацій ВНЗ?

Хотів би звернутися до європейської практики. У ЄС, зокрема в Польщі, студенти делегують своїх представників у Вчену раду чи Сенат, і вони беруть участь у виборі керівних органів університету.

В Україні такого немає. Студенти не мають впливу на рішення професорсько-викладацького корпусу. Є незалежні профспілки і органи самоврядування, які створюються незалежно від керівництва університету, об’єднують такі самі спілки інших університетів і виступають як незалежний орган. Об’єктивно кажучи, вони відбивають інтереси студентства, але не можуть впливати на університет безпосередньо, бо той може їх не визнавати, бо, відповідно до університетських положень, немає пункту, що вони можуть входити до Вченої ради чи інших керівних органів. Вплив студентського самоврядування в самому університеті є мінімальним, але є шанс, що якраз незалежні студентські профспілки, організації сформують ядро, яке змусить політиків прийняти відповідний закон, який би допустив студентів до реального управління вишами, або змусити окремі університети дослухатися до думки студентів, сформувати незаангажований студентський парламент.

Зараз демократичні процеси згорнуті, враховуючи, хто сидить у кріслі головного освітянина і якими методами користується. Але чим більший тиск – тим більша віддача. І ректорам врешті-решт доведеться йти на поступки до студентів.

Раз ви вже згадали європейських колег… Яким чином відбувається ваша співпраця з ними, в якому форматі?

Ми цього року мали зустріч з польськими студентами, які приїжджали до Києва з міста Ополє. Ми проводили спільний круглий стіл у Державній службі молоді та спорту України. Мали неформальне спілкування. Вони нас запросили до себе.

Так, наприклад, Українська асоціація студентського самоврядування постійно їздить до Європи, переймає досвід їхніх студентів і намагається перенести його на український ґрунт.

Який саме досвід? В чому українські студенти поступаються своїм колегам з ЄС?

У них більше можливостей. Всі негаразди для нас створила наша “совкова” система освіти, яку зараз впроваджує Табачник. У Європі освіта максимально деполітизована. Там йдуть на поступки студентам. Намагаються проводити більше індивідуальної роботи. У них менше академічне навантаження. Студент краще розвиває свої профільні здібності. Там такого нема, як у нас, щоб, наприклад, на філософії викладали вищу математику.

На Заході студенти можуть брати участь у виборі ректорів, без перешкод їхати на навчання чи на практику до будь-якої країни Європейського Союзу, мають пільги і знижки по всьому ЄС. А у нас навіть всередині країни не хотіли, щоб влітку діяли пільгові квитки для студентів, то хотіли ввести якийсь індивідуальний талон, за яким студент повинен купувати квиток, а потім можна було б відслідковувати його пересування – це був би тотальний контроль.

В Європі студентське самоврядування – це дійсно незалежне студентське самоврядування з різноманітними колегіями, профспілками, які мають можливість завжди прийти в міністерство і сказати: нам така норма чи така позиція не подобається. Ї їх вислухають. І врахують їхні пропозиції. А у нас є лояльні студенти, яких міністр прийме, і є опозиційні, яких на поріг міністерства не пустять. Хоча в Україні зараз більшість студентів стали опозиційними, бо їх дуже сильно утискають.

У нас приховують інформацію про альтернативні програми навчання за кордоном, бо це не вигідно українським ректорам. Якщо наші студенти дізнаються, що в Європі навчатися вигідніше – наші ж керівники ВНЗ не отримають прибутку.

Поляки їдуть на Захід – у Німеччину чи Францію – і в цьому в їх країні їм не створюють якогось інформаційного вакууму, перепон. Навпаки, поляки в свою чергу думають, як треба “заманювати” на навчання східних сусідів, зокрема, українців.

Коли не буде студентів, не буде контрактів, бо молодь втече на навчання в ЄС, Табачник і компанія зрозуміють, що їхня політика зайшла аж надто далеко.

Що сьогодні найбільше турбує українську молодь? З якими проблемами вона стикається?

Найбільша проблема – це відчуття приреченості і неможливості реалізуватися у власній країні. Це дуже страшно, коли проблемою номер один стає трудова міграція з країни. Деякі політичні сили виступають проти трудової міграції в Україну, але вони забувають, що передумовою цієї міграції є міграція трудових ресурсів з України. За законами ринку ці місця мають заповнюватися. Не треба протестувати, щоб хтось до нас приїжджав. Треба зробити всі умови, щоб наша молодь не тікала за кордон.

Так ми підійшли до проблеми працевлаштування. Працевлаштуватися по спеціальності, отримавши диплом, вкрай важко. Я історик. Після закінчення університету Шевченка я не міг знайти роботу по спеціальності з зарплатою більше, ніж 1 200 грн. А що таке 1 200 грн. для столиці? Навіть жевріти за ці кошти в Києві місяць не вийде. Тож треба або шукати якісь підробітки, або перепрофільовуватися, або їхати за кордон.

Існує проблема з житлом, особливо у великих містах. Для молоді не має доступних іпотечних кредитів. Кредити є, але відсотки величезні. Якщо у Європі це 2-3% річних, то у нас 15-20%.

Освіта – це теж проблема. Якісну освіту дістати в Україні вкрай важко. А при цьому ще й недорогу – взагалі не реально. Навіть у Тернополі виші заламують ціни по 10 тисяч. Для чого студенту платити такі гроші якомусь невідомому регіональному вишу, якщо можна в Польщі за 10-13 тисяч отримати диплом Європейського зразку, який котується у всіх країнах ЄС. Абсолютно не співмірні якість і ціна!

Ви були одним з лідерів АнтиТабачної кампанії. Чому вона зійшла нанівець?

Це проблемна тема. Ми аналізували, де і в чому прорахувалися. Через ідеологічну несумісність одних фігурантів компанії до нас не могли приєднуватися інші потенційні фігуранти кампанії.

Влада, яка б вона не була різношерста, які б там не були групи впливу, та вона зараз діє все ж таки монолітно. А сили, які намагаються їй протистояти, починають шукати у своїх потенційних союзників якісь відмінності. І це ідеологічне розходження не дозволяє об’єднати наші зусилля. У нас була така сама проблема.

Якщо йти до певних політичних діячів, прізвища яких ми добре знаємо, відразу кампанія йде з прив’язкою до них. Я нічого не маю проти певних політиків, але я не буду під їхніми прапорами проводити кампанію, це відразу дискредитує ідею. Якщо роблю кампанію з правими, зі “Свободою” – відразу скажуть: кампанія – суто націоналістичний проект. Якщо робити з “Прямою дією” чи з лівими – то вже націонал-патріоти скажуть: ми не з вами. А політична прив’язка зашкодила б кампанії ще більше. На нас би відразу поставили тавро, що ми працюємо на того-то. Ми цього не хотіли.

Наприклад, зараз ми для загального блага не хочемо піарити окремі організації, які входять у кампанію проти табачниківських реформ. Кампанія – це кампанія. Там можуть бути і ліві, і анархісти, і праві, і ліберали, і екологи. Це нормально. Громадські організації – це не політичні партії.

АнтиТабачна кампанія стихла влітку, коли студенти роз’їхалися по домівках. До того ж, коли ми її проводили, не було додаткового подразника, факторів для збудження активності студентів. Зараз вони з’явилися, починаючи від законопроекту про вищу освіту.

Але ми не здалися. Вони нас знають і бояться. Представника ФРІ, яка є одним з організаторів кампанії “Проти деградації освіти”, не пускають до Табачника, та й мене не пускають. Ми розглядаємося вже не як дрібний подразник, а як ворог.

Треба прагнути, щоб до кампанії приєднувалися прості студенти, без прапорів. Щоб спільну кампанію проводили не на базі ідеології, а на основі спільного усвідомлення того, що якщо ми не знімемо Табачника і не блокуємо його закон, то українська молодь не матиме майбутнього в цій країні і виїде з України. На цій ідеї – зберегти майбутнє для нашого молодого покоління в Україні – ми повинні будувати кампанію проти Табачника і його псевдореформ восени.

Ви думаєте, зняття Табачника з посади достатньо для оздоровлення української освіти?

Табачник – це повністю антиєвропейська людина. І європейської системи освіти у нас не буде доти, доки він буде у кріслі міністра. Його відставка буде пересторогою усім наступним міністрам, що не можна так прямо дивитися в бік путінської РФ, яка працює за моделлю Радянського союзу.

Але треба очищувати і середню ланку – основну в освіті – керівництво вишів. Багато ректорів не чисті на руку. Табачник задовольняє ректорів. Тут існує кругова порука. Вони залежать від Табачника, тому що він дає їм вигідні умови, а він залежить від них, тому що вони його підтримують.

Звичайно, без чистки ректорів звільнення одного Табачника буде замало. Але потрібен перший крок, щоб людей штовхнути на подальші дії.

А системні зміни в освіті, я думаю, розпочнуться тоді, коли будуть повертатися молоді кадри, що вчилися в Європі, в тій самій Польщі чи Німеччині, професійні менеджери та управлінці, які вже на прикладі ЄС розбудовуватимуть і вдосконалюватимуть систему освіти в Україні.

Published on 18 July 2011