Розмовляла Христина Парубій

Василь Шкляр: «Хочу вітати всю Галичину. І це вітання я привіз із Холодного Яру»

З самого ранку 28 березня у Львівському університеті імені Івана Франка почалися приготування до приїзду важливого гостя. На дворі встановили екран, що транслюватиме події в університеті.

З самого ранку 28 березня у Львівському університеті імені Івана Франка почалися приготування до приїзду важливого гостя. На дворі встановили екран, що транслюватиме події в університеті. Близько третьої години зібралась повна актова зала поважної публіки. А площа перед пам’ятником Каменяра була вщент заповнена студентами. Всі чекали довгожданої миті - приїзду знаного автора Василя Шкляра. Корифея українського слова львів’яни зустріли стоячи та гучними аплодисментами.

В актову залу Львівського університету імені Івана Франка автор увійшов у супроводі ректора Івана Вакарчука та народного депутата Тараса Стецьківа. З привітання «Слава Україні!» - «Героям слава!» розпочалася зустріч із лауреатом Шевченківської премії - 2011 Василем Шклярем.

Першим із привітальним словом виступив Іван Олександрович, у якому він зазначив, що роман «Чорний ворон» показує українців як єдину націю, яка боролася з тим самим ворогом, звідки б він не приходив. У відповідь звучало привітання Василя Шкляра: «Хочу вітати всю Галичину. І це вітання я привіз із Холодного Яру».

Зустріч тривала у вигляді діалогу. Запитання, які звучали із зали та вулиці охоплювали різні теми. Люди цікавилися роботою над книгою, а також просили висловити думку стосовно суспільних проблем, як наприклад міжетнічних взаємин. Неодноразово звучали компліменти та слова подяки Василю Шкляру, на що він відповідав: «Будь-ласка, менше пафосу».

Маловідома сторінка історії України, якої торкається роман, захопила серця львів’ян і присутні в залі слухачі пропонували письменникові висвітлити нові історичні теми, такі як УПА або ж Кубань. Але письменник зазначив, що зараз працює над романом про отаманшу Марусю і навіть зачитав перше речення з цього твору: «Тієї осені вдарили такі холоди, що вода в річках потекла повільніше…».

Слухачі не забули розпитати і про екранізацію роману. Деякі навіть пропонували себе на головну роль у фільмі. На цю думку Василь Шкляр зазначив, що він би з радістю, але акторів обирає режисер. Водночас ім’я того, хто буде знімати стрічку ще залишається загадкою. Під час зустрічі також прозвучала доволі несподіване прохання, щоб письменник допоміг організувати зустріч у Львові із Ліною Костенко. Відповідь пана Василя була досить оригінальною: «Ліна Костенко – кішка, яка гуляє сама по собі. А я не той кіт, який за нею бігає…»

Ще один болючий момент, який хвилював слухачів – це Шевченківська премія. Представник «Холоднояської ініціативи» Андрій Юсов зауважив, що ця організація планує зібрати 250 тисяч гривень і в Холодному Яру вручити Василеві Шкляреві «народну Шевченківську премію». Але сам письменник не дуже охоче сприйняв таку пропозицію. Він заявив: «Не потребую пігулок, які б підсолодили мені неотримання наразі державної премії. Усі зібрані кошти спрямую на екранізацію «Чорного ворона». То ж після зустрічі всі бажаючі могли долучитися до такої ініціативи – волонтери збирали пожертви у спеціальні скриньки.

Закінчилась зустріч із Василем Шклярем автографами. Сотні людей в залі і тисячі на вулиці тримали в руках «Чорного ворона» і просили автора залишити слід свого пера на перших сторінках його славетного роману.

Василь Шкляр - письменник та політичний діяч. Деякі оглядачі називають його «батьком українського бестселера». Твори пана Василя вважаються чи не найбільш популярними серед сучасної української літератури, адже вони відкривають маловідомі сторінки історії України, що робить їх оригінальними та захоплюючими. Автор роману «Ключ», який був відзначений нагородою «Золотий бабай», а також міжнародною премією «Спіраль століть» за найкращу україномовну фантастику. «Елементал» - «Коронація слова», присуджено першу премію в номінації «Роман». І, звичайно ж, книжка, яка викликала найбільший попит у читачів та масу схвальних відгуків – «Залишенець. Чорний ворон». Роман на очах зникає з полиць книжкових крамниць. У деяких містах України «Чорного ворона» не знайти й досі, при тому, що роман друкувало два видавництва.

Що ж спонукало автора до написання такого роману? На це та інші запитання, попри свою виняткову зайнятість, погодився відповісти Василь Шкляр.

Пане Василю, як виникла ідея написання «Чорного ворона»?

-Ідея виникла на генному рівні. Для мене це була найзахопливіша сторінка з історії України. Я довго вибирав час, коли можна буде написати такий масштабний твір, а тим часом вивчав всі можливі джерела, документи, що допомогли б мені у створенні роману. Занурившись в архівні матеріали, в русі дослідження, настає така мить, коли сам собі кажеш - сідай, пиши, інакше ти цього не напишеш. Адже межі вивчення та вдосконалення матеріалів немає. Саме від цієї хвилини, коли починаєш писати роман, залежить дуже багато.

В одному зі своїх інтерв’ю Ви назвали «Чорний ворон» книгою вашого життя. Чому саме цей роман для Вас став найбільшою творчою удачею, адже Ви написали багато творів, а попереду ще нові, думаю, не менш значимі?

- Справа в тому, що я, можна сказати, родом із Холодного Яру. В мене ще з дитинства в пам’яті закарбувалась згадка, як дядьки, граючи в карти, називали їх іменами холодноярських отаманів, таких як Туз, Голий, Босий. Вже тоді події про повстанців збуджували мою уяву. Пізніше я прочитав книжку «Холодний Яр» Горліса-Горського, яка мене дуже зацікавила. Свою розповідь Горліс-Горський завершує весною 1921-го року, а мій роман описує події, які відбулися вже після цього. Він про тих, хто в часи безнадії залишався вірним своєму народові та гаслу: «Воля України або смерть!».

Цей твір – моє найбільше надбання, над яким я працював довгих тринадцять років. Я вважаю, що моє найвище досягнення – це було написати «Чорного ворона».

З історичного погляду роман заповнює прогалину між боротьбою за незалежність у 1917 – 1920 рр. і УПА. Чи не вважаєте Ви, що Чорний ворон та інші отамани були предтечами української повстанської армії?

- Не тільки я так вважаю, а й самі вояки української повстанської армії про це казали. Із попереднього досвіду наших отаманів, молоді упівці багато чого переймали з досвіду партизанської боротьби своїх попередників, а також часто придумували собі псевдо холодноярців. Тому, думаю, що це, безперечно, ланки однієї боротьби українців у минулому сторіччі.

Чи буде продовження «Чорного ворона»?

- Твір завершений і продовження його бути не може. Але цю ж тематику буде розвивати новий роман «Маруся», над яким я зараз працюю. Раніше я казав, що на тему повстанського руху я вже висповідався сповна і все решта буде самоповтором. Але я подумав, що ця постать, українська Жанна Д’Арк, продиктує мені новий, свіжий погляд. У образі отамана Марусі виступає шістнадцятирічна дівчина Саша Соколовська, гімназистка, яка очолила тисячний загін. У селі Горбулів, що на Житомирщині, жили брати Соколовські, які були отаманами. Всі вони загинули один по одному. Останнього брата заступила сестричка Саша, яка взяла собі друге ім’я Маруся.

Я чула, що «Чорний ворон» хочуть перекладати і на інші мови. Якими мовами зможуть побачити роман читачі?

-«Чорний ворон» ще не перекладали. Я думаю, що переклад – це дуже серйозна справа і тому з ним я не поспішаю. Мені дуже важливі такі два компоненти, як перекладач та видавництво. Для того, аби влучно перекласти твір, потрібно, щоб було адекватне тлумачення і, звичайно ж, аби цим займалося потужне видавництво, яке не просто видасть роман, а й прорекламує його, тобто донесе до читацьких кіл. Останній критерій, чому я не поспішаю перекладати «Чорного ворона» - не хочу, щоб російські переклади завозили на територію України.

Які Ваші твори вже були перекладені раніше?

-Багато перекладів робили з ранньої творчості, тобто новели та оповідання. Крім того в Москві у 1990 році було видано книгу «Вибране», куди входили романи, повісті та оповідання. Мої твори, також перекладалися в таких країнах як Болгарія, Вірменія та Швеція. Відомо: готується екранізація «Чорного ворона». Усі з нетерпінням чекають появи цієї кінострічки. В якому стані процес створення фільму?

- Зараз тривають переговори із кіномитцями. Наразі, я ще не можу сказати, хто буде знімати фільм, але оголошення цього імені буде сенсаційним.

Чому Ви так категорично пов’язали отримання Шевченківської премії з перебуванням на посаді міністра Дмитра Табачника?

- Тому що він став уособленням зла.

Над чим Ви працюєте зараз?

- На даний час у мене творчий цейтнот. Звичайно, що не обійдеться без моєї участі сценарій «Чорного ворона». Але зараз я пишу кіносценарій про останній період життя Симона Петлюри у Парижі та його вбивство. Цей твір висвітлює ганебну сторінку не тільки французького, а й всього європейського правосуддя. Фільм зніматиме український режисер Олесь Янчук. Та основне, над чим я зараз плідно працюю – це все ж таки роман про отаманшу Марусю.

Що б Ви побажали молоді?

- Щоб кожен вів свою особисту війну з ворогом.

Published on 1 April 2011