Розмовляв Валентин Пилипів

Ярослав Іляш: «Нехай наступні зроблять краще…»

Ярославе, Ви 20 років свого свідомого життя віддали молодіжному громадському рухові. Як він змінився за ці роки? Як тепер можна його охарактеризувати?

Ярославе, Ви 20 років свого свідомого життя віддали молодіжному громадському рухові. Як він змінився за ці роки? Як тепер можна його охарактеризувати?

- Якщо декількома словами: складний і більш масовий. Я не можу сказати, що моя діяльність була така масштабна, що це мало суттєвий вплив на громадський рух загалом. Це, напевно, надто сміливе припущення. Але, справді, більшу частину свого життя віддав патріотичному і націоналістичному молодіжному руху, ще з часів СНУМу.

Пригадую, що навіть у Києві, 12 років тому я особисто знав близько 80% усіх молодих людей, у яких була чітка і дієва позиція у патріотичному русі. Це було не так багато людей і було чітко зрозуміло: свої і чужі, кар’єристи і фанатики, співчуваючі і провокатори. Дуже мало було політично ангажованих і корисливих. Адже тодішній режим не давав жодних шансів патріотичній молодій людині мати якусь політичну перспективу.

Зараз є все для роботи: досвід, ресурси, політично активне суспільство, мобільний зв'язок, інтернет, соціальні мережі. Все це дає неабиякі можливості бути ефективним у діяльності. Але мушу відзначити і більш вишукані форми репресій сучасного режиму та значну конкуренцію у молодіжному середовищі. Воно прогресує і не дає можливості порпатися у своїх рефлексіях. Молодь завжди буде шукати кращих і дієвіших. І це дуже добре. Але молодь має бути і мудрою. У сучасній палітрі молодіжного громадського життя легко загубитись чи бути використаним: антифашисти, анархісти, автономи, скіни, легалайси, різноманітні кампанії та громадські ініціативи і т.п. Моя порада: не марнуйте час на експерименти і безформні зацікавленості. Знайдіть час бути корисним Україні, будьте вірні своєму обов’язку перед громадою та знайдіть ту організацію, яка максимально відповідатиме вашому покликанню.

Молодіжний Націоналістичний Конгрес «бачив» авторитаризм Кучми, демократію і українофільство Ющенка, російський шовінізм Януковича… Якими ці етапи є для молодіжної політики в Україні? І в цьому висліді, якою з позиції вашої організації повинна бути політика держави стосовно молоді?

- Можу сказати, що за Кучми у нашому середовищі домінували революційні настрої і усі ми до таких подій готувалися. Це нам дуже допомогло під час Помаранчевої революції. А молодіжна політика тих часів була наскрізь корумпована і керувалась СДПУ(о). Тому говорити про самостійність молодіжного громадського руху є надто оптимістичним припущенням.

При Ющенку ситуація змінилася. Припинилися цькування, але суттєвої підтримки не було ніколи. Треба розуміти, що у 2005-2009 роках декларувалася підтримка патріотичних ініціатив, але системного бачення, проміжних завдань і кінцевої мети – не було.

Від теперішньої влади ми інтуїтивно чекаємо репресій з боку силовиків та нехтуванням патріотичного виховання з боку профільних міністерств. Можливо наші доморощені можновладці і не характеризуються ініціативністю в цьому напрямку, тому дадуть відповідну вказівку наші північні сусіди.

А загалом, я вважаю, що в Україні зараз досить багато професійних і компетентних молодих людей з різних громадських середовищ, яким можна було б доручити формувати молодіжну політику на засадах відкритості, конкурентності та захисту національних інтересів.

На сьогоднішній день Ви є почесним членом МНК і обіймали посаду Голови протягом 2007-2011 років. Як Ви бачите розвиток цієї структури в найближчий час після кардинальної зміни керівництва?

- Я дуже потішений, що зміг передати справу свою і попередників новому поколінню МНКівців. Як сказав Святослав Липовецький: «Кожному такому поколінню буде все важче і важче. Перші покоління пам’ятають учителів, другі – учнів, треті – вже вчаться на своїх помилках і шукають свій шлях». Нове керівництво МНК має відповідний гарт і підготовку, мають знання і бажання працювати у нових умовах. І це було кредо нашої організації: бути адекватним викликам часу та вимогам організації. Маю підстави говорити, що теперішнє керівництво зробить новий крок у організаційному поступі.

Гадаю, організація не тільки збереже свою самобутність, унікальність вишкільної системи та провідні позиції у молодіжному громадському русі. а й зможе знайти свої шляхи у міжнародній співпраці, роботі в студентському середовищі та серед неформальних груп. Перші зерна вже посіяні, «вчителі» передали свій досвід і зв’язки, створена своя корпоративна етика і філософія – все це принесе чимало цікавого у розвиток українського націоналістичного руху.

Молодіжний Націоналістичний Конгрес нещодавно відсвяткував ювілей - своє десятиріччя. Ви були серед засновників і усі ці роки перебували на керівних посадах. Які труднощі організації довелось Вам долати за ці 10 років? З якими справились, а з якими – ні?

- Для нас першочерговим завданням було знайти місце у патріотичному русі, мати своє обличчя, визначити «нішу», у якій маємо працювати. Це – вірність ідеалам ОУН, вишкіл, навчання української молоді, пропаганда і розвиток націоналістичного світогляду. З цим ми досить швидко впоралися. Після цього ми мали стати лідерами молодіжного руху, зробити нашу організацію фундаментальною, на довгі роки, незалежно від політичної кон’юнктури. Потім ми зрозуміли, що мало які організації беруть відповідальність за свої кроки і дії. Ми мали бути продуктивними і дієвими, яка б це справа не була: мала чи велика. Кожен наступний етап супроводжувався ретельним плануванням, оцінкою можливостей, навчанням кадрів і усвідомленням невідворотності у отриманні результату. Це занадто довго розповідати: що ми досягли і що зробили. Я можу сказати чого я не встиг. Це написати книгу про МНК. Повірте, там було би що почитати і дізнатися. Вона була б і цікавою, і корисною водночас. Як для істориків, так і для молоді. Особливо для тієї малечі, якій зараз 1-7 рочків. Адже там вони б з гордістю почитали про своїх тат і матусь. Це для них стало б стимулом не марнославити свого життя.

Чи були у Вас, як керівника МНК, такі критичні ситуації, коли думали «Все, це кінець!!!»?

- У мене і моїх друзів завжди було і є життєве переконання, що безвихідних ситуацій немає. Є наше організаційне правило: «Не апелюй до причин і обставин, а шукай шляхи вирішення!». Тому подібних випадків не виникало. Були, правда, ситуації, коли ми відчували свою безпорадність і розгубленість. Але це було тоді, коли від наших бажань чи зусиль нічого не залежало. Навіть зараз, через декілька років важко згадувати ці моменти: трагічну загибель Сашка Богатирчука-«Професора», вбивство Івана Гавдиди та дні в реанімації Віктора Коника-«Німця», коли лікарі нам сказали, що шансів на життя майже немає і від наших грошей і можливостей нічого не залежить. Але він, слава Богу, витримав і вижив…

Протягом 2010 року ВМГО “МНК” увійшла в ТОП-10 молодіжних організацій України і друга в списку серед найефективніших громадських організацій України, що є своєрідним суспільним шоком, адже МНК - націоналістична організація. Чи не бачите Ви в цьому демонстрацію своєрідного зв’язку між приходом до влади антиукраїнських сил і зростанням авторитету націоналістичних?

- Така тенденція справді взаємопов’язана, але вирішальне значення має активність і ефективність націоналістичного середовища як серед молоді, так і серед дорослого населення. Сьогодні ви мало де знайдете більш-менш значиму суспільну і політичну проблему, до якої б не мали відношення націоналістичні організації. Та і суспільство дозріло і помудрішало, бо частіше і частіше робить свій вибір не за «гарні очі і солодкі слова», а за власними принципами і переконаннями.

Я вважаю, що така тенденція, особливо серед молоді, матиме позитивні наслідки для України. У нас народжене вже абсолютно вільне покоління молодих українців, які не знають, що таке страх. Вони є і активними, і розумними, і амбітними. Це, зрештою, посуне з Олімпу теперішню владу і зміцнить державну незалежність.

МНК має систему складних вишколів. Від членства у вашій організації вимагається докладати максимальних фізичних і моральних зусиль, знань з різноманітних сфер діяльності… Чи виправдовує це себе, адже для більшості людей ближче середовище, де відпочивають або об’єднуються за інтересами?

- МНК не є організацією відпочинку чи за інтересами, а організацією обов’язку перед Україною і вірною призначенню: служити Україні, вишколювати і виховувати молодь, як теоретично, так і на практиці, беручи участь у різноманітних заходах, проектах чи акціях. Для того, щоб наша молодь вміла і могла максимально позитивно впливати на суспільне чи політичне життя країни. Ми розуміємо, що організація має перспективу тоді, коли постійно навчається і вишколюється. Тому складовою вишкільної системи МНК є виховання волі, характеру, фізичної витривалості, моральної стійкості та фахових знань, які в подальшому можна практично застосувати у житті.

Ваша організація протягом всього часу свого існування є досить «закритою». Чи не заважає це робити Конгрес масовою організацією? Чи потрібно це?

- Ми не проти бути масовою організацією, але завжди ставимо високі критерії до свого членства. Тому не так просто стати дійсним членом МНК. У нашому випадку, як казав перший голова МНК Віктор Рог: «Кількість якості не зробить, а якість дасть кількість завжди». Відповідно законів соціології, усі значимі процеси в суспільній еволюції завжди розпочинала ініціативна меншість, за прикладом якої підуть інші.

За які епізоди Вашої активної діяльності в організації Ви відчуваєте найбільшу гордість?

- Дуже важко отак одразу відповісти. Можу лише сказати, що до усього, що є в МНК, я мав відношення. І ця організація є частинкою мого серця. Я гордий з того, що Бог дав мені можливість працювати і прожити ці 10 років в МНК. Є, звичайно, що згадати: екстремальні «Лисоню» («Відвагу»), «Урай» і «Гурби»; наші вуличні акції; сутички з «Беркутом» під час Маршів УПА і на стадіонах України у складі ультрас-угрупування «Чорні Вовки»; навчальні семінари і тренінги, де зростав кадровий потенціал організації; відданих друзів, щирих і авторитетних наставників. Усього дуже багато… Треба таки писати книгу…

Ви не багатослівні про свою роль в житті організації і ніколи не були надто публічним. Ваші колеги говорять, що Ви ніколи не прагнули до популярності для ЗМІ і впізнаваності у коридорах влади… Чи може Ви вважаєте публічність необов’язковою рисою молодіжного лідера?

- Свою непублічність на посаді Голови МНК я зовсім не розглядаю як чесноту. Швидше навпаки… Можливо, така моя особливість не дозволила примножити ще більше наші здобутки. Але, сподіваюся, теперішнє керівництво МНК буде більш досконалим. Для мене було завжди більш важливим бути реальним і авторитетним лідером серед свого членства, яким я дорожу, а не весільним генералом - під час різноманітних форумів і фестивалів. Тим більше, що сучасна державна молодіжна політика далека від досконалості, багато в чому носить ознаки бутафорності та залежна від політичної кон’юнктури.

Ще з початків МНК ми знали, що треба бути ефективними, а не ефектними. У нашій організації, окрім мене, завжди були люди, які добре виконували роль зовнішнього представлення організації чи у владі, чи для ЗМІ. І я завжди цьому сприяв.

Зі своїх журналістських спостережень на VI Зборі МНК і досвіду спілкування з різними громадськими чи молодіжними середовищами, можу ствердити, що МНК дуже яскрава і неординарна організація. Сама атмосфера з’їзду про це свідчила. Для наших читачів хочу процитувати закінчення Вашого виступу, коли передавали керівництво організації новому голові…

-«Хочу попросити вибачення за свій непростий і прикрий характер; і подякувати за терпіння тим, хто його витримав… Намагався працювати щиро, натхненно і жертовно. Я щиро бажаю, щоб нове керівництво здобуло більші і кращі результати у діяльності організації.

Завершу словами мудрих: «Feci, quod potui, faciant meliora potentes» - я зробив усе, що міг, нехай, хто може, зробить краще…».

Чи можете Ви щось додати?

- Я дуже хочу і мрію, щоб через десятки років звичайні люди, студенти, історики, дослідники громадського руху могли сказати: «МНК є легендарною організацією. Це частина історії нашої країни».

Published on 10 March 2011