Спілкувалась Тетяна ГОНЧЕНКО

Андрій Денисенко: Ми українці. Це наше місто

Громадська організація ГРАД нещодавно виступила з низкою пропозицій з оздоровлення соціо-культурної ситуації в Дніпропетровську, серед яких - ліквідація символів і назв тоталітарного режиму, створення парку скульптури для пам’ятників радянської доби, а та

Громадська організація ГРАД нещодавно виступила з низкою пропозицій з оздоровлення соціо-культурної ситуації в Дніпропетровську, серед яких - ліквідація символів і назв тоталітарного режиму, створення парку скульптури для пам’ятників радянської доби, а також початок загальноміського громадського обговорення про майбутню назву міста. На наші питання відповів лідер ГРАДу Андрій ДЕНИСЕНКО.

Пане Андрію, ГРАД, який Ви очолюєте, виступив із ініціативою очищення соціо-культурного середовища Дніпропетровська й пропонує позбутися символів тоталітаризму. Ви не боїтеся, що ця ініціатива потоне у протестах типу «це наша історія»?

Не боюся, хоч іноді і чую нидіння на тему «далися вам ці пам’ятники» та «спочатку наведіть порядок в місті, а потім уже займайтеся перейменуваннями». Сьогодні латентних сталіністів і дрімучих совків у відсотковому відношенні, як це не дивно, більше серед міських депутатів, ніж серед громадян. Соціологи твердять, що третина населення бажає звільнити місто від пам’ятників комуністичним вождям та від назв вулиць на їхню честь. Проти цього виступає вдвічі менше городян, решті - просто байдуже. Громадська думка дозріла до того, що пам’ятники організаторам громадянської війни, репресій, концтаборів, Голодомору - це привиди минулого. А влада все вішає бігборди, про те, що Дніпропетровськ - це «європейське місто». Як в європейському місті можуть бути тоталітарні символи? Це не бігборди, це якісь сюрреалістичні полотна нової провінційної художньої школи. Не дарма нашого мера прийняли до спілки художників - малювати не вміє, а «художеств» у місті повно... Крім того, усі ці пам’ятники, потвори соцреалізму, мають не те що нульову, а мінусову естетичну цінність.

А хіба в інших європейських країнах немає пам’ятників, скажімо так, діячам із сумнівною історичною репутацією? В Іспанії ж є пам’ятник диктатору Франко, а в якомусь містечку Італії - тамтешньому дуче Муссоліні?

Ви помиляєтеся - ніде в Європі немає пам’ятників загарбникам, які здійснювали геноцид тамтешніх народів. І Муссоліні, і Франко, як би хто не ставився до них в Італії та в Іспанії, є національними діячами, вони не приєднували ці країни до якихось імперій чи інтернаціоналів. А Ленін з більшовиками напали на Україну, яка вже наприкінці 1917 року стала незалежною державою, і радянська влада була принесена на нашу землю на штиках окупантів. До того ж, італійські фашисти та франкісти, хоч і не дуже щадили своїх політичних опонентів, навіть разом узяті не вбили і десятої частини від числа закатованих в Україні більшовиками.

Порівняти масштаб і антилюдяність злочинів комунізму можна хіба що зі злочинами нацизму. Одні будували «світле майбутнє», масово знищуючи людей за расовими ознаками, інші - за соціальними та політичними, а в випадку з українцями - і за етнічною приналежністю. Я вважаю аморальним, що у нас в Дніпрі є вулиця організатора Голодомору Косіора і пам’ятник його подільнику Петровському. Слава Богу, хоч пам’ятника Сталіну немає, і то завдяки вольовому рішенню Хрущова. Бо якби все залежало від нашого мера та виконкому - ідолище Йосипа Віссаріоновича точно бовваніло би в парку імені Т.Г.Шевченка.

Я, взагалі, важко собі уявляю такі пам’ятники в тій же сучасній Німеччині, яка теж пережила тяжкий період тоталітаризму в своїй історії. Уявіть - ідете Ви Берліном по Гімлерштрасе до пам’ятника фюреру Адольфу Гітлеру і повертаєте на бульвар імені 50-річчя НСДАП. А ми, на дев’ятнадцятому році української незалежності, живемо в якомусь комуністичному дежавю.

А, можливо, дійсно варто спочатку навести в місті порядок, виправити ситуацію в комунальній галузі, зі сміттям та дорогами, а вже потім зайнятися питаннями гуманітарної політики?

А Ви не замислювалися, чому німці, країна яких взагалі лежала в руїнах після війни, не стали чекати, доки відбудують свої міста та заводи, а спершу очистили країну від нацистського мотлоху? Тому що новій Німеччині був потрібний новий ідеологічний фундамент. Відродити віру людей у власні сили і підняти народ на відбудову країни можна було тільки через очищення та каяття, через денацифікацію. В Україні всі роки незалежності всі зміни буксують, ідуть наперекіс. Бо у влади не вистачало політичної волі на проведення декомунізації, на деколонізацію. Зараз, нарешті, по багатьох сусідніх регіонах, на Черкащині, Полтавщині, як кажуть, процес пішов, а в Дніпропетровську тим часом - справжній совковий заповідник, «Застій-два». Тільки без ковбаси по два двадцять та з такою корупцією, квітучішої за яку ніде на Україні нема. Ви же знаєте, що розруха - вона, передусім, в головах, в умах і в душах. І подолати її можна лише через ідейне та морально-етичне очищення. Зв’язок між порядком в головах та порядком на вулицях міст можна побачити у Східній Європі та в країнах Балтії. Вони рішучо порвали зі спадком тоталітаризму і успішно будують свої країни. І в Дніпропетровську треба так само, як і в Будапешті, створити спеціальний парк, куди звезти всі комуністичні пам’ятники і водити туди дітей на екскурсії. Щоби молоде покоління знало, якою низькопробною була радянська монументальна пропаганда і як виглядають відомі історичні злочинці. Хоча й зараз вже діти не знають що воно таке той «дєдушка Лєнін».

Хочу наголосити, що народ, який не вичавив із себе раба, народ, якому байдужі його історія та культура, питання моралі та духовності - такий народ не матиме і матеріального добробуту. Ці речі взаємопов’язані.

Так чим же ГРАДівці відрізняються від тих же РУХівців, які пропонували зносити пам’ятники та перейменовувати вулиці ще на початку 90-х?

Відрізняються тим, що знесуть та перейменують. Принаймні, в Дніпрі. Доробимо те, що не вдалося завершити першим рухівцям. Це по-перше. А по-друге, ні Ви, ні хтось інший не можуть нам дорікнути, що ми зациклені на якихось ідеологічних питаннях. Наше з Вами інтерв’ю - це перша широка маніфестація патріотичних, як казали колись в райкомі, антирадянських, градівських поглядів. До цього ми боролися зі сваволею мера, губернатора, з корупцією, займалися правозахисною діяльністю, відстоювали зелені зони та міські подвір’я від забудови, землю міську намагалися зберегти від депутатського «дерибану». Занурилися в комуналку, геть від політики. Але, чесно, набридло жити в місті, де площі названі іменами серійних убивць. Не по-людському це, не за Божим законами. Соромно перед пам’яттю закатованих, перед їхніми неупокоєними душами. Я для себе прийняв рішення - не мовчати, боротися за дух міста, в якому росте моя донька. А, взагалі, я дуже шкодую, що ми не знесли пам’ятник Леніну ще в 2004 році.

Яким це чином?

Так же, як більшовики ставили - революційним декретом. Під час помаранчевих подій я був заступником керівника обласного штабу Ющенка, координував кампанію по Дніпропетровську. Варто було лише прийняти рішення і віддати наказ. І ніхто б не сіпнувся, влада була паралізована. Гадаю, не одного мене в ті дні такі думки навідували. Але всі втрималися, бо вважали, що маємо витримати ненасильницький характер нашої боротьби, навіть по відношенню до цього бронзового істукана. Думали, за президента Ющенка почистимо місто швидко, в цілком законний спосіб, і будемо будувати нове життя, підіймати країну. А сталося не так, як гадалося.

Скажіть, а Вас не хвилює те, що опоненти ГРАДу обвинуватять Вас у намірах витратити чималі бюджетні кошти на перейменування, виготовлення табличок, перенесення пам’ятників?

Абсолютно не боюся цих пустих звинувачень. Бо ніяких десятків мільйонів з бюджету витрачати не доведеться. Той, хто поширює подібні страшилки - свідомий брехун або некомпетентний як управлінець. Є досвід перейменування на пострадянському просторі, при чому не вулиць, а цілих міст: Ленінграда на Санкт-Петербург, Свердловська - на Єкатеринбург, Куйбишева - на Самару. В Україні теж перейменовували Ворошиловград на Луганськ. І ніде не робили того, чим нас залякують деякі прихильники «дєла Лєніна-Сталіна» - не проводили тотальної заміни всіх правовстановлюючих документів, не міняли в екстреному порядку паспортів, не перереєстровували фірм, не оголошували недійсними договорів і рішень, укладених і прийнятих зі старою назвою міста. Просто рішення про перейменування встановлювало історичну та юридичну правонаступність того ж Ленінграду та Санкт-Петербургу і все, ніяких проблем.

Ви казали про заміну табличок, так ми, городяни, за останні роки вже кілька разів проплатили їхнє виготовлення. В тариф на утримання будинків та прибудинкових територій, тобто квартплату, входить і такий пункт. Треба тільки проконтролювати планову заміну табличок і за рік у місті щезнуть всі вулиці артемів, леніних, косіорів, петровських. Так само і щодо всіх цих карлів марксів, лібкнехтів, роз і клар цеткін-люксембург. Ці особи взагалі ніколи не були пов’язані ані з містом, ані з Україною.

А що стосується перенесення пам’ятників, то тільки дайте дозвіл, і ГРАД зробить все своїм коштом, залучивши небайдужих громадян. Повірте, від бажаючих допомогти відбою не буде.

Так Ви і до перейменування Дніпропетровська дійдете?

Це буде логічний крок з очищення міської топоніміки, ним цей процес має завершитися. Гадаю, на це все піде 5-6 років. Потрібна політична воля керівництва міста, якої немає, але буде. Ми вже почали роботу над суттєвою зміною як депутатського корпусу міста, так і міського голови. ГРАД братиме активну участь у місцевих виборах і, переконаний, в новій міськраді у нас знайдуться з цих питань однодумці. Навряд чи гасла духовно-ідеологічного очищення крім нас підійме на прапор хтось із прохідних гравців, але багато хто співчуватиме і, побачивши наш успіх, підтримають ці зміни.

А що натомість? Хто натомість? Адже неможливо жити в місті без назв і символів.

У нас багата історія та культура. Є десятки і сотні видатних особистостей, пов’язаних з нашим містом, на позитивних прикладах яких можна і необхідно виховувати нові покоління. Я переконаний, що в Дніпрі на головних площах мають стояти пам’ятники князю Святославу, великому і мужньому воїну, який загинув у бою з печенігами під самим містом, княгині Ользі, яка першою з наших правителів прийняла християнство і зупинялася на Монастирському острові. Не меншої пошани і увічнення варті Іван Сірко, котрий розгромив татарів на Чаплях, Іван Сулима, який вибив поляків зі Старого Кодака, Іван Мазепа, який фінансував будівництво січових церков і зупинявся в Старій Самарі (це сьогодні селище Шевченко). Симон Петлюра, який боровся за незалежність України, сидів у катеринославській тюрмі, а генерал Омелянович-Павленко громив у місті і на його підступах банди більшовиків. Гідний пошани і наш земляк Нестор Махно. А діячів культури і науки у нас ще більше, достатньо згадати Блаватську - вона всесвітньо відомий теософ.

Так все ж таки Катеринослав чи Січеслав - як називатися нашому місту?

Точно не Катеринослав, бо Катерина ІІ знищила Запорозьку Січ, а ми знаходимося як раз у центрі колишньої козацької вольниці. Для росіян вона, може, і великий державний діяч, а для українців - запроваджувач кріпацького рабства, нищівниця решток української автономії. Для нас героєм є Сагайдачний, він врятував Україну і Європу від турецько-татарської навали. Але ж ми не пропонуємо встановлювати йому пам’ятники в Росії, бо для росіян він - окупант і загарбник, який спалив під час «Смути» десятки їхніх міст і, навіть, взяв штурмом Москву.

Але ж місто, кажуть, заснувала саме Катерина ІІ?

Це відома імперська казочка, придумана для того, щоби довести, що до приходу імперських колонізаторів, тут було лише Дике поле і ніякої цивілізації. Так само придумане заснування Катериною Одеси, хоча місто Хаджибей відоме ще з 14 століття і мешканців ще довго не могли привчити до нової назви. Та ж історія з Сімферополем, Євпаторією, Севастополем. Але там були татарські і грецькі міста, а тут - українські. Містами була і Стара Самарь, відома в 1576 році вже як «древній городок», і адміністративний центр запорозької Кодацької паланки Новий Кодак, заснований в 1645 році. Губернські і міські установи Катеринослава до початку 19 століття взагалі знаходилися у Новому Кодаку, а його першими мешканцями були саме кодачани. Навіть в указі про заснування начебто нового міста чітко вказано - «у Кодака». Так що Дніпропетровськ і до нього Катеринослав генетично походять від міст козацької доби. Інша річ, що місто за імперії стало промисловим центром, так це заслуга нашого земляка Олександра Поля, а не якоїсь царственої особи.

Я Вам більше скажу - на острові Чаплі, поруч Придніпровська існувало велике розвинене торгово-ремісниче слов’янське місто ще у 8-13 віках, тобто в добу Київської Русі і до неї. Це, імовірно, був племінний центр уличів Пересічен. Коли монголи знищили місто, мешканці перебралися через Самару і заснували там Самарь. І сама назва Пересічена могла, через уличів і попередників козаків бродників, лягти в основу назви Січі. Можливо, тут, а не на Хортиці, і знаходилася перша Січ. Це логічно не тільки за назвою, від пересічення Дніпра і Самари, а й тому, що звідси шлях на Україну не був відрізаний порогами. У будь-якому разі, нашому місту аж ніяк не 233 роки і Катерини ІІ при його заснуванні і близько не стояло.

Тобто ГРАД і Денисенко - за Січеслав?

Особисто я вважаю, Січеслав дуже гарна назва. А ось більшість мешканців, і це показує соціологія, до цього ще не готові. Тому поки що ми не ставимо цього питання руба. На все потрібний свій час і починати слід з малого - з пам’ятників і вулиць. Правда, вже зараз люди де-факто відмовилися від Петровського в назві міста, називаючи його просто «Дніпро», «Днєпр». Коли ми з колегами називали ГРАД від старослов’янського «град», місто, то в його розгорнутій назві «Громадянський актив Дніпра» ми вжили саме народне ім’я міста, в якому ми живемо. Я був би не проти того, щоби наше місто називалося в майбутньому Дніпрослав чи Дніпроград, як ми охрестили наш сайт. Можливо, ця ідеологічно нейтральна назва влаштувала б різні політичні табори. В будь-якому разі це рішення прийматиме нова міськрада і новий мер. І ми не повинні віддавати його в руки вірнопідданих кремлівських служак, олігархів із чужим громадянством чи синів далеких дагестанських гір. Ми українці. Це наше місто. Так було і так буде.

Published on 28 October 2010