Розмовляв Орест Бартка

„Все буде добре!”

На дев’ятнадцятому році державності моя мрія залишається такою ж, яка загорілась у моєму серці ще на початку 90-х років минулого століття. Подолавши усі випробування, економічні, соціальні та духовні негаразди, українці повинні розвинутись у незалежну і с

На дев’ятнадцятому році державності моя мрія залишається такою ж, яка загорілась у моєму серці ще на початку 90-х років минулого століття. Подолавши усі випробування, економічні, соціальні та духовні негаразди, українці повинні розвинутись у незалежну і самодостатню спільноту, християнські і національні цінності для якої будуть найпріоритетнішими. Динаміка нашого руху в цьому напрямку далеко не ідеальна, але і сьогодні вона стверджує нашу впевненість в тому, що українцям це до снаги.

„Шлях Перемоги” вирішив поспілкуватися про сучасну ситуацію в країні та Тернопільському регіоні зокрема, з відомим підприємцем та громадсько-політичним діячем Тернопілля Михайлом Ратушняком.

- Як ви оцінюєте стан, в якому опинилася наша країна в дев’ятнадцяту річницю незалежності.

- Цифри говорять самі за себе. Якщо в середньої європейської країни валовий продукт на душе населення складає 40-50 тисяч доларів за рік, то у нас – 3 тисячі. Звичайно, як держава ми сформувались – є органи влади, армія, міліція, національні символи. Але значного покращення свого життя основна маса населення з року в рік не відчуває. Сильного середнього класу не існує. Йому просто не дають розвиватися. Країна поділена на багатіїв, які встановлюють правила гри, і всіх інших – які змушені за цими правилами жити.

- Яка причина такої ситуації?

- Першоджерело всіх бід - відсутність національної еліти. Окупаційні режими, які були на території України, нищили її століттями. Тож коли прийшов час незалежності, дуже потрібної категорії людей – свідомих стратегічних менеджерів - просто не було. До влади прийшли люди, які переслідували короткочасні меркантильні інтереси. Економіка не розвивалася прогресивними методами. Можновладці взялися заробляти гроші методом розкрадання.

- Але ж цих можновладців вибрали самі люди?

- В тому то і основна проблема. Громадянське суспільство, яке б могло контролювати владу, в Україні тільки зараз почало формуватися. Коріння цієї проблеми знову ж в історії – активні громадяни, які мали лідерські здібності, також попадали під каток окупаційних режимів. Після перебудови ця категорія також не сформувалася – бо люди жили в злиднях. Думали про те, як забезпечити необхідним себе і свою сім’ю. Бідними людьми легко керувати. Тож влада цей процес підтримувала, і користається плодами досі. Чого варта тільки ситуація в нашій столиці – кандидат купує електорат пенсійного віку за кілограм гречки. Це могло б здатися смішним, якби по суті своїй не було таким трагічним.

- А які позитивні події ви б відзначили в Україні за останні роки?

- Як на мене, основним позитивом є те, що наша країна, як органічна одиниця, вже остаточно визначилася в напрямку свого подальшого руху. Говорячи фізичними термінами, ми пройшли точку неповернення. Вважаю, що яка б не була влада, українське суспільство так чи інакше робитиме кроки в напрямку європейських цінностей – свободи слова, верховенства права, поваги до прав людини. Як би не критикували попереднього президента, в багато чому оця визначеність суспільства – його заслуга. Бо, фактично, тільки за його правління влада робила дійсно активні кроки по відновленні національної пам’ять та національної традиції. Думаю саме в цей час, можливо наполовину з почуттям розчарування від невиправданих сподівань, до пересічного українця прийшло самоусвідомлення своєї особи, як елемента єдиної нації.

Не можна оминути увагою і підняття статусу сім’ї і материнства. Збільшення грошової допомоги при народженні дитини дало можливість батькам більше концентруватися на вихованні своїх чад, і менше думати про елементарну потребу забезпечити їх необхідним.

Неоціненний позитив в галузі освіти – введення незалежного тестування. Це безпрецедентний крок боротьби з корупцією, якого, нажаль, не зробили в жодній іншій сфері.

Як не парадоксально, я відзначив би позитиви і в кризі, яку всі ми з вами пережили. Бездарна державна політика підтримки споживчих кредитів, в поєднанні з бездарною монетарною політикою довела до того, що криза в Україні була чи не найгострішою, з усіх держав світу. Де ще на 60% знецінилася національна валюта? Однак, саме після кризи, як на мене кожен українець став розсудливішим. Криза навчила нас більше надіятися на себе, а менше на когось. Ми всі зробили ще один крок в формуванні громадського суспільства.

- А які повинні бути подальші кроки.

- Суспільство повинне еволюціонувати з нижнього рівня. Поки в кожному селі, селищі і містечку не буде сформована активна громада, з лідерами, що готові взяти за неї відповідальність, на рівні України змін не буде. З лідерів місцевого масштабу повинні викристалізуватися провідники нації, які будуть дбати не про свою кишеню, а про добробут всього народу. Ці провідники, підтримувані активною громадою, повинні провести кардинальне реформування всіх гілок влади, обернувши їх обличчям до людей.

- На якому рівні громадянське суспільство в Тернополі?

- Я виріс в Тернополі, тож вважаю це місто – найкращим в світі. Я б хотів відзначити місцеву громаду. Мешканці міста, як ніхто, активні, національно свідомі і глибоко духовні. Ще від часу підняття над тернопільською мерією в 1991 році жовто-блакитного прапора, саме наше місто задає темпу національному руху в Україні.

Однак, ті негативні явища, які притаманні всій Україні, і Тернопіль не оминули. До влади в місті національні лідери ще не прийшли. Чиновники мерії, як і депутати, продовжують працювати на себе а не на людей. Правоохоронні органи, судова система – все просякнуто корупцією.

- Що потрібно змінювати в підходах влади на рівні Тернополя?

- Я думаю багато чого можуть сказати пересічні тернополяни, які стикалися з роботою міської влади. Головне – саме відношення чиновників до людей потрібно перевернути з голови на ноги. Бо зараз чи не кожен держслужбовець поводить себе так, ніби своєю роботою робить людям послугу. Замість „ласкаво прошу” тернополянин, який звертається в будь-яку владну структуру, чує „чого хочеш?”. Чи не за кожну довідку, за кожен підпис, печатку потрібно „дякувати”.

До влади - як в апарат, так і в депутатський корпус, - йдуть, аби лобіювати свої інтереси. Все відбувається так, як і на всеукраїнському рівні. Будівельникам, які добилися депутатства, задарма віддається земля, відповідно гроші на цьому заробляє не громада, а окремі особи. Те саме – з комунальним майном. Його за безцінь отримують „наближені” люди. Я думаю кожен політик може запросто розповісти які зміни потрібні місту. Проблема в тому, що прийшовши до влади кожен починає повторювати помилки попередника.

- Найближчим часом тернополяни знову будуть змушені обирати представників влади – депутатів та міського голову. Порадьте їм, як знову не помилитися і не обрати тих, хто на цьому наживеться.

- Звичайно універсальних порад немає. По біг-бордах і замовних матеріалах в газетах визначити хто кращий – неможливо. Ідеально – особисто знати кандидата, за якого голосуєш. В цьому перевага мажоритарної системи виборів депутатів. Загальні ж поради прості. Людина, яка йде до влади, вже має чогось досягти, зокрема і в матеріальному плані. Не варто голосувати за людину, в якої посада, до якої вона прагне, буде єдиним джерелом прибутку. З іншої сторони не варто голосувати за тих, чий бізнес напряму залежить від влади – цілком вірогідно, що таких людей влада цікавить, як додаток до бізнесу.

- На минулих виборах міського голови Тернополя ви зайняли третє місце – вам довірили голоси значна частина тернополян. Будете претендувати на посаду мера і цього разу?

- Готовий взяти на себе відповідальність за стан справ у місті. Саме результати попередніх виборів і спонукають до дії. В мене не було багатомільйонної передвиборної агітації, якою я б „купив людей”. Ті, хто проголосували за мене – справді вважають мене достойним. І зараз маю підтримку кількох десятків громадських організацій та партій. Думаю, що своїм досвідом та працелюбністю мені вдасться зробити Тернопіль кращим. Крісло мера для мене не самоціль. Це можливість зробити щось для міста, яке я люблю.

- Розжіть кілька слів про те, яким чином в нашій області, яку називають депресивною, вам вдалося розбудувати успішний бізнес.

- В багато чому все залежить від підприємницького чуття, яке не купиш ні за які гроші. Коли я починав свою справу, то мав кількох потужних конкурентів. Але наша фірма виявилася найдинамічнішою. Ми перші почали вкладати гроші в покращення сервісу доставки товарів. Перші збудували власну велику базу. Завдяки комплексу дій – досягнули того, що товариство „Оболонь” довірило нашій фірмі ексклюзивно представляти свої товари на ринку області.

- Маєте якісь секрети ведення бізнесу?

- Я б не сказав що це секрети – більше правила. Перше правило – терпіння і скромність. Я багато років вкладав всі зароблені гроші в бізнес. Ніколи не дозволяв собі тратити гроші на розкіш. В житті б не віддав великої суми за автомобіль - їжджу на 8-річному „Хюндаї”. Будинок змусила довести до пуття дружина – я довгий час жив в кімнаті без якісного ремонту.

Друге правило – шана до своїх працівників. Я ніколи не скуплюся вкладати гроші в людей. Якщо є можливість заплатити більше – роблю це. Розумію, що чим краще буду ставитися до працівників, тим вони будуть краще ставитися до своєї роботи.

Третє правило – не йти на невиправданий ризик. В моєму підприємстві ніколи не було такого, щоб воно працювало за рахунок кредитів. Ми, звичайно, брали позики в банку. Але все ж таки робота базувалася на власних ресурсах. Через це нам вдалося відносно безболісно пережити кризу.

- Підтримку від влади ваше підприємство відчуває?

- За Кучми на мене кримінальні справи відкривали, звинувачуючи нібито в ухиленні від податків. За Ющенка допомоги не було, хоча, слава Богу, і тиску жодного. Тепер навіть не знаю чого чекати. На своєму прикладі ще не відчув, але знайомі бізнесмени вже поділилися зі мною інформацією, який вигляд має „азаровщина”. Податкова має будь-яким чином наповнити бюджет. Відповідно на методи не дуже зважають.

Назагал підтримки персонально для себе і не очікую, бо бачу яка ситуація в країні загалом. Українське підприємництво не є пріоритетом влади. Простий приклад – щодня через український кордон нелегально ввозиться десятки тонн низькоякісного іноземного м’яса. Українське тваринництво через це не може піднятися з колін. Я думаю і президент, і прем’єр-міністр знають, яка ситуація на митниці. Але їм простіше отримати відкат з контрабанди, аніж припинити її.

Published on 2 September 2010