Роман ІВАСІВ

Володимир Пилат: «Бойовий гопак — шлях українського лицаря»

У світі останніх три десятиліття спостерігається прискіпливий пошук і відродження самобутніх національних бойових практик: «Сават» у Франції, «Капоейра» у Бразилії, «Крав-Мага» в Ізраїлі, «Панкратіон» в Греції, «Його до Пау» в Португалії, список можна про

У світі останніх три десятиліття спостерігається прискіпливий пошук і відродження самобутніх національних бойових практик: «Сават» у Франції, «Капоейра» у Бразилії, «Крав-Мага» в Ізраїлі, «Панкратіон» в Греції, «Його до Пау» в Португалії, список можна продовжувати.

Не виключенням стала й Україна, де найвідомішим національним бойовим мистецтвом є «Бойовий Гопак». За чверть віку свого існування школа «Бойовий Гопак» пройшла непростий шлях від відродження (заснована 1985 р.) до міжнародного визнання (в 2001р. створена Міжнародна федерація) і на сьогодні нараховує близько 10 тис. чоловік в Україні та в світі.

Постать і школа Володимира Пилата

Володимир Пилат походить з українського лицарського роду, який з XVI ст. має свій родовий герб «Новий». Дід Володимира Степановича по матері, Андрій Гідей, за Австро-Угорщини служив в особистій охороні цісаря Франца-Йосифа. Природно, дід став і першим учителем на шляху гарту. З дитячого віку займається спортивною гімнастикою, згодом вільною боротьбою. З 13 років починає ґрунтовно вивчати кіокушінкай карате, в 1977 р. — перший дан. Наступні роки вивчає різні східні бойові системи: годзю-рю, шотакан, айкідо, цікавиться і сучасним переосмисленням східних технік — «Сене» Касьянова. Разом з тим, ні на мить не забуває свого родового коріння і в 1985 році створює експериментальну школу з дослідження і вивчення бойової культури українського народу. Він звернув увагу на багатство й різноманітність рухів у народних танцях, і зокрема рухів, які швидше були схожими на бойову техніку — удари ногами у стрибку, присядці чи «павучку», різноманітні кроки, відбивання, підсікання і таке інше.

Володимир Пилат наводить один штрих під цим оглядом: «Пригадаємо, що коли старі козаки, які залишали світ та йшли в монастир замолювати гріхи — танцювали. Історичний факт: Палій пройшов навприсядки від свого села до монастиря 40 кілометрів». Пізніше ці рухи, належним чином трансформовані до вимог сучасного бойового мистецтва, склали основу технічного арсеналу нового відродженого бойового мистецтва. Звідси ж пішла і назва стилю.

Спираючись на власний бойовий досвід, знання, зібрані по крихтах від народних борців, Пилат створив цілісну систему гармонійного розвитку особистості, що отримала назву «Бойовий Гопак». Як зауважує Володимир Степанович: «Кожен гопаківець, залежно від індивідуальних здібностей та характеру, може спробувати свої сили у оздоровчому, фольклорно-мистецькому чи спортивному напрямках. Кожен із цих напрямків дає належну фізичну підготовку, знання основної бойової техніки та вміння поводитися в екстремальних ситуаціях. Відповідно до зростання майстерності зростають і вимоги до самодисципліни, цілеспрямованості та наполегливості учня. Завершує систему бойовий рівень, на який переходять лише одиниці із сотні. Ті, для яких бойове мистецтво стає змістом їх життя».

Бойовий Гопак на сьогодні — це струнка система послідовного тілесного, розумового та духовного самовдосконалення — від елементарного самозахисту до вершин бойової майстерності, а її послідовник у своєму розвитку прагне принести користь насамперед своїй країні і своєму народові. «Бойовий Гопак — це Шлях українського лицаря, котрий інтереси держави ставить понад особисті бажання та потреби, лицаря, який служить своєму народові». Школа діє як громадська неприбуткова організація. Гопаківці розраховують тільки на себе: справжній козак ні в кого не просить, а сам про себе дбає. На сьогодні, окрім України, діють осередки в Польщі, Португалії, Англії, Канаді, Італії, США, які налічують близько десяти тисяч послідовників.

Чим відрізняється Бойовий Гопак від інших шкіл?

Взаємостосунками між вчителем та учнями, які за рівнем співпереживання, піклування та турботи швидше нагадують велику патріархальну українську родину, де всі шанують один одного і поважають старшого. Тренування починається з шикування та урочистого вітання: «Слава Україні!», під час якого учитель та учні, на знак поваги, вклоняються один одному. Закінчуються тренування поклоном учнів і словами «Дякуємо за науку!», з приводу чого адепт Бойового Гопака іронічно зауважує, що, мабуть, кожна пані вчителька розплакалась би від щастя, якби учні в кінці уроку вклонилися їй і сказали те ж саме. Однострій занять: шаровари, вишиванка, пояс. В шароварах не жарко й зручно розтягуватися, вишиванка, на відміну від кімоно, ніколи не розхристується. Пояс захищає живіт і поясницю, і що головне — бере на себе додаткову вагу тіла. З фізіології нагадаємо, що у фізично розвиненої людини співвідношення навантаження на хребет і м’язи живота складають відповідно 70%-30%, а в сучасної розніженої цивілізацією людини на живіт припадає тільки до 10%-20%. Звідси різноманітні захворювання хребта: сколіози і т.п., викривлений хребет — прийдуть хвороби. Широкий козацький пояс здатний не тільки взяти на себе щонайменше 20% ваги тіла, але й дбайливо оберегти поясницю і наднирники. Методика тренувань: головне правило — робити вправи легко і невимушено, мовби танцюючи. Особливо це показово, коли дивитися на змагання з Бойового Гопака в одній з п’яти обов’язкових дисциплінах «Однотані» — вільній технічній композиції у музичному супроводі, що імітує двобій із невидимим супротивником. Правильний рух, як у танці, так і в бою — завжди природний, не скутий. Тому форми, як і елементи Бойового Гопака, які відкладалися віками в менталітет нашого народу, і які нагадують вільний запальний танець, українцеві легше засвоїти, ніж незрозумілі навіть для посвячених форми східноазійської ката. А ще — здоровий спосіб життя. Серед послідовників панує закон: «Не пити! Не палити!» — є ж бо багато приємніших речей у світі: помандрувати човнами Дніпром чи Дністром, покататися на конях, постріляти з лука, потримати в руках бойову шаблю, романтика, одним словом, яка нагадує таку далеку, але таку близьку козацьку вольницю. І взагалі то, школа має вже десятилітнє напрацювання фізично-оздоровчого й культурного виховання дітей, успішно апробованого на учнях перших — десятих класів: «козацьке тілодуховиховання». Все разом перечислене приводить до того, що за біофізіологічними показниками і замірами, які проводили науковці, Бойовий Гопак залишає далеко позаду інші спортивні напрямки, борцівські та бойові методики. Між іншим, невелику показову частину елементів Бойового Гопака ви можете побачити в кліпі Руслани Wild Dans або «Тартака» «Наше літо».

«Характерники»

«Характерники» в минулому — еліта козаків, яка володіла блискучими військовими знаннями та таємничими практиками ведення бою, розвідки, лікування, що було нічим іншим, як унікальною й надзвичайно складною системою психофізичної підготовки воїнів. В давні часи посвячення в «характерники» закінчувалося складним випробуванням — кандидат мав переплисти на човні-чайці всі Дніпровські пороги, що зробити без відповідних навиків і вмінь під час «великої води» було практично неможливо. Серед характерників вирізнявся запорозький кошовий Іван Сірко. За час свого отаманування з 1659 по 1680 роки Сірко брав участь у 55 битвах і скрізь виходив переможцем, не рахуючи безлічі дрібних сутичок з ворогами, не занесених до літописів і виграних ним. Напевно, тому найчастіше його з усіх інших обирали запорожці на Великих (головних) Радах: за 22 роки — 22 рази! До елітної когорти зачисляють й інших відомих постатей: кошового Григорія Сагайдачного, «що проміняв жінку на тютюн та люльку», фастівського полковника Семена Палія.

За словами Володимира Пилата: «Чомусь мало кому цікаво, хто такі характерники і що вони вміли, і як так траплялося, що дві тисячі запорожців приступом брали турецьку фортецю із залогою у тридцять тисяч добірного війська? Очевидно, комусь вигідно, щоб ми забули, та й ніколи більше не згадували великої слави наших предків… А в ширшому сенсі, характерництво було не винятком, а втаємниченим духом буття Січі Запорозької. Сьогодні ж, відкриті для світу сім чоловік такого рівня в Україні. В перших числах червня в Національному музеї народної архітектури та побуту України у селі Пирогів відбувся перший Всеукраїнський фестиваль бойового гопака «Козацькі забави», де ми представили одного з них — характерника Костянтина Стасюка, який лікує невиліковні хвороби: онкологію, цироз печінки, ставить на ноги людей з паралічем після інсульту. Майстри цього рівня не тільки можуть позбавити від різного виду наркотичних залежностей, але й піднімати, в буквальному розумінні, людей з невиліковних хворіб. Звісно, що вони володіють і відповідними бойовими техніками».

А коли поглянемо на «Звичаєвий кодекс козака-характерника», то побачимо там гранично прості й зрозумілі кожному прості і важливі речі: «Нарід кожен пильнується оком Господнім. Гріхи наші гноблять нащадків наших. Справою Божою єсть посполитеє діло козацьке за віру Христову, за волю та рідну землю. Корогви наші — то тінь Покрови Богородиці. Доля народу — козацька доля. Коли супостати грабують народ, встають козаки за долю своїх батьків, жінок та дітей своїх. Юдивим та фарисеям не панувати на нашій землі. Праведне діло — для рук козацьких. Не купімося на нові підманки, бо за ласим шматком — нове ярмо».

«Рабів до раю не пускають»

Цей афоризм Івана Сірка, як й інший: «Сильних — поважають. Слабким — співчувають» можна часто побачити на тенісках молодих козаків і козачок, які всерйоз задумуються над питаннями, які ставить перед ними їхній вчитель: «А, може, причина в тому, що у нас немає національної аристократії – політичної еліти, яка могла би привести націю до процвітання? Не вистачає лицарського, самурайського духу? Нащадки самураїв програли минулу війну. Нащадки козаків – перемогли. Чи пишаються японці самураями? Звичайно! А тепер запитайте у себе: чи пишаємося ми козаками? Чи оберігаємо національні традиції й культуру так, як це роблять японці? Чи щасливі ми, що народилися українцями?» Тому, на питання журналіста, що ж все таки головне в Бойовому Гопаку, Володимир Пилат відповідає: «Плекати гордих людей, які люблять свою землю і не мають комплексу другорядності й страху. Бо, на жаль, ми маємо сьогодні мільйони «українців», які соромляться рідної мови і бояться рідної культури. Тому поряд із бойовою технікою гопаківці вивчають мистецтво музики і співу, історію та традиції нашого народу, основи лицарства та багато інших речей, які розвивають волю і характер. І, що важливе: не в залежності від того, який життєвий шлях обере людина, той гарт боротьби і вміння виборювати собі місце під сонцем, що їх закладає Школа Бойового Гопака, дасть реальну можливість активно пробивати собі дорогу і ставати лідером у будь-якій галузі людської діяльності. Призначення гопаківця - стати новітнім лицарем України, гідним слави своїх предків, він має право і обов’язок прославляти і захищати своє, рідне».

Published on 23 June 2010