Вікторія Чирва, Український тиждень

Стефан Романів: Поради нестороннього

Стефан Романів, один із найзавзятіших популяризаторів ідей українства у світі, приїхав у Київ, щоб на власні очі побачити, що відбувається в Україні після зміни влади.

Стефан Романів, один із найзавзятіших популяризаторів ідей українства у світі, приїхав у Київ, щоб на власні очі побачити, що відбувається в Україні після зміни влади.

Неприватна власність

У. Т.: Ви добиваєтеся зустрічі з президентом Януковичем. Що б ви хотіли з ним обговорити?

Не лише деякі питання діаспори, але й певні рішення української влади. Голодомор, українська мова, НАТО, подальша доля меморандумів, які ми підписували з представниками попередньої влади, та інші питання. Сподіваюся, президент знайде час для нашої зустрічі.

У.Т.: Ви справді вважаєте, що Янукович обговорюватиме з вами ці питання, пояснюватиме свою позицію, а за результатами бесіди визнає, що не мав рації, і скасує власні рішення?

Не бачу причини, чому ні. На такій зустрічі президент пояснить свою позицію та подасть своє бачення. Адже ми бачимо, що деякі його рішення викликають протести і пікетування. Мене непокоїть недавній випадок: візит представника СБУ до ректора Католицького університету Бориса Гудзяка (За переконанням ректора, представник спецслужби намагався схилити його до співпраці, як колись, за часів КДБ. – «УТ»). В адміністрації президента повідомили, що Віктор Янукович узяв цю справу під особистий контроль. Добре, що отець Гудзяк, і Світовий конгрес українців та інші довели цю справу до відома усього світу. Добре, що є реакція влади. Тепер важливо зрозуміти: візит представника СБУ до ректора Католицкього університету – помилка окремого урядовця чи частина державної політики? Я згоден з колишнім керівником СБУ, паном Наливайченком, який вважає, що одне з головних завдань цієї структури – відкривати архіви, розсекречувати документи, аби люди дізнавалися про свою історію. І дуже важливо, що СБУ не має бути поза народом.

Є ще моменти, які мене непокоять. Нещодавно я мав зустріч із блаженнєйшим патріархом Філаретом, який повідомив, що програма київського патріархату «Блага вість» є під загрозою закриття. Це суперечить основним принципам прав людини, і владі потрібно показати, що вона є гарантом захисту цих прав. Помаранчева революція показала, що таке демократія. І якщо принципи цієї демократії грубо порушуватимуться, Світовий конгрес українців муситиме вживати заходів. Мені дуже не хочеться вірити, що повертається час, який був до 1991 року. В будь-якому випадку конгрес не стоятиме осторонь цих проблем.

У.Т.: У який спосіб ви діятимете?

Будемо звертатися до представників нашої влади, до інших міжнародних інституцій... Не хотілося б, звичайно, йти цим шляхом, це крайні заходи. Але нам дуже важливо, аби імідж України було збережено, щоб тут була демократія, право висловитися тощо. Не заперечуємо право влади запроваджувати свою програму, робити те, що вона вважає за потрібне, але при цьому все це мусить бути в рамках закону і без порушення прав людини.

У.Т.: Що б ви сказали песимістам, які стверджують, що Україна переживає стрімкий регрес, який може закінчитися фактичним розподілом країни на кілька частин?

Україна – це не лише народ, але й конкретна територія зі своїми кордонами, законами, мовою тощо. Зрозуміло, що тут мешкає багато етносів. Наприклад, в Австралії, де я живу, найбільше греків поза самою Грецією. Хтось може заперечити: мовляв, українці та росіяни – це не одне й те саме, що австралійці та греки, а дехто думає, що це один і той самий нарід. Але все-таки українці – це окремий нарід, і я не розумію, чому комусь так важко це прийняти. Зрозуміло, що влада має відстоювати інтереси тих, хто живе в цій країні. Коли вони обираються до органів влади, то складають присягу служити народу України. Що так важко зрозуміти? Навіщо ділити Україну? І чому ми часто прислуговуємося іншому народу? Будуймо таку Україну, в якій всі зручно почуваються і відчувають, що держава цінує і шанує їхню мову, культуру. А люди, які живуть в Україні, в свою чергу, поважають закони і приймають, що українська мова є державною. Повертаючись до питання регресу. Українська влада має усвідомити: якщо не зупинити процес розподілу України зараз, то потім неможливо буде об’єднати країну. Це має розуміти і опозиція, яка нині розсварена. А українці мають апелювати до керівників країни і повторювати, що вони не є власниками цієї країни і мають рахуватися з правами і потребами власного народу.

Межа компромісу

У.Т.: Як ви збираєтеся переконувати інші країни визнати Голодомор геноцидом українського народу, якщо цей факт заперечує президент країни, а міністр освіти називає «брєдятиной»?

Якщо ми хочемо покращити свій завтрашній день, то маємо пам’ятати, що було у дні вчорашньому. Що стосується Дмитра Табачника, то я вважаю, що його не можна допускати до молодих душ! Він ясно показав, що для нього не має значення присяга, яку він складав – служити Україні. Він хоче переписувати підручники, зокрема, викидати все, що стосується Голодомору. Та раніше у підручниках навіть згадки не було про Голодомор, бо система забороняла! Сьогодні архіви відкрито, люди про це знають, є меморіальний комплекс, музей... То що, знову викреслимо з підручників цей страшний злочин? Але ми не полишимо цієї справи, й надалі продовжуватимемо акцію «Україна пам’ятає, світ визнає». Звичайно, нинішня позиція України дуже ускладнює ситуацію. Але скажіть мені: як президент Віктор Янукович пояснюватиме свою позицію у тих країнах, де вже визнали Голодомор? Скаже, що хтось помилився? Звичайно, Голодомор був і в Росії, і в Казахстані, і в інших країнах. Ніхто цього не відкидає, ми співчуваємо і молимося за кожну душу. Але займатися цими речами має влада тих країн, а Україна підтримає таку ініціативу.

У.Т.: Нинішня позиція України щодо Голодомору подобається Росії. Як і все те, що робить нинішня влада.

Я про це і кажу. Сьогодні очевидно, що російська влада старається впливати на те, що відбувається в Україні. А наші керівники підігрують їй. Наприклад, не було чітких пояснень, чи Україна виграла в українсько-російських переговорах. Компроміси – це, звичайно, добре, але не можна посуватися так далеко, аби втрачати власні цінності. Зрозуміло, що в Україні зараз тяжка економічна ситуація. Але потрібно діяти на користь цієї держави. І тут не треба забувати про роль опозиції. Щоправда, в країні з цим проблеми – бо існує опозиція до опозиції, і ще раз до опозиції. Крім того, депутати виставили Україну на посміховисько перед Заходом, коли кадри недавніх парламентських подій облетіли весь світ. Це, до речі, було в той самий час, коли були заворушення у Греції. Але Грецію так часто не висвітлювали, як Україну.

У.Т.: Про нас на Заході поганої думки?

Ні, зовсім ні, люди бачать поведінку депутатів, а не народу. Тому треба терміново змінювати систему, за якою депутати потрапляють до парламенту. Ну смішно, коли з опозиції перекуповуються депутати до коаліції, коли люди так легко змінюють одну партію на іншу… Треба шукати альтернативу і обирати таку владу, яка б захищала інтереси громадян. Ти хочеш виховувати свою дитину в українському дусі? Ти мусиш мати таку можливість. Якщо ти росіянин і хочеш, аби твоя дитина знала свою мову, ти теж мусиш мати таку можливість, але тоді твоя дитина буде двомовною. Ти можеш піти до депутата і сказати: я маю проблему, і бути певним, що він цю проблему вирішить. На жаль, якщо запитати у нинішніх парламентарів, навіщо вони сидять у Верховній Раді, то відповідь не буде однозначною.

У.Т.: Як ви думаєте, євроінтеграція та вступ до НАТО – це вже закриті теми для України?

Та ні, думаю, не все так погано. Треба просто переконати людей і показати їм переваги такої інтеграції. На жаль, тут, можливо, недостатньо знають, що таке Європа та НАТО, а дехто став жертвами залякувань та дезінформації. Дам вам приклад з Австралії. Як ви знаєте, країна є одним з королівств Співдружності, де головою держави вважається королева Британії. Десять років тому в країні проводився референдум, де людей запитали: чи ви хочете вийти з Співдружності і мати свого президента? Австралійці проголосували за те, аби залишити все, як є. Я переконаний, якщо завтра знову почнеться цей рух за незалежність (а передумови вже є), і за кілька років буде новий референдум, то люди проголосують інакше. В Україні теж треба спитати у людей. Але спочатку – провести інформаційну кампанію. І ще дуже важливо, щоб питання на референдумі були сформульовані коректно і зрозуміло. Очевидно, що ця влада не зацікавлена в євроатлантичній інтеграції. Тому мають бути зорганізовані громадські рухи.

Допомога за вимогою

У.Т.: Діаспору часто звинувачують у тому, що вона любить повчати. Мовляв, якщо такі розумні, приїжджайте та й живіть тут.

Я згоден, що діаспора не може претендувати на роль якогось «гуру». Але вона далека від того і не претендує на таку роль. Діаспора допомагала, намагаючись бути доповненням і підтримкою для українців в Україні. Адже одна справа – об’єднувати українців поза Україною, а інша – приїжджати сюди і повчати когось. Світовий конгрес українців має свою думку і позицію, але ми не збираємося її нав’язувати. Спитають поради або попросять про допомогу – допоможемо. Саме так будувалися наші стосунки з колишньою владою. До чогось вони прислухалися, щось відкинули... А хтось мені навіть казав: якщо ви такий розумний, то здавайте свій австралійський паспорт і приїжджайте сюди. А я тоді відповів: якщо всі повернуться, то хто захищатиме інтереси України там?

У.Т.: Чи можна розраховувати на вашу допомогу у питаннях захисту свободи слова?

Ми займаємося подібними справами, наприклад, в Росії. Якщо будуть докази того, що щось подібне коїться в Україні, ми обов’язково будемо втручатися. Адже це тема дуже складна і неоднозначна, треба довести, що якісь факти є саме цензурою.

У.Т.: З ким з українських політиків ви спілкуєтеся?

Ми часто зустрічаємося з державними службовцями. Ми мали добрі зв’язки з представниками тодішньої влади, (не розділяючи, чи то є команда Ющенка, чи Тимошенко), і далі їх шукаємо. Ми хочемо працювати з усіма, хто в такій співпраці зацікавлений. Нинішнім опозиціонерам, мабуть, дуже важко: після владних повноважень, шикарних кабінетів та службових авто опинитися ні з чим. Крім того, не полегшує справи і той факт, що в опозиціонерів немає єдиної позиції. На Заході простіше: там є партія влади і партія опозиції. І все ясно. А в Україні кожна партія, яка не при владі, хоче перебрати на себе роль головного опозиціонера.

У.Т.: Як реагують пересічні українці за кордоном на те, що відбувається в Україні? Наприклад, у Мельбурні? Вони дуже переймаються. У нас у неділю, після служби Божої, у спеціальному залі відбуваються «наради». От я повернуся додому, і я точно знаю, що обов’язково до мене підійдуть і спитають, що робиться в Україні. Діаспорі дуже важко зрозуміти, чому українці у своїй країні настільки байдужі. От, наприклад, день президентських виборів: тут люди проголосували і пішли у своїх справах – до барів, на якісь розваги... В діаспорі переживають, ще кілька днів обговорюють, що відбувається. У нас є така пані Марія, у якої дочка Галя мешкає у Тернополі. Так от, Марія каже: я ночами не сплю, все думаю, що відбувається в Україні. А я їй кажу: подзвоніть до вашої Галі, спитайте, чи вона спить. Напевно, спить. Я розумію своїх співвітчизників, особливо старших людей. Вони пам’ятають старі часи і переживають, що все може повернутися.

У.Т.: Чи можна розраховувати на потужне українське лобі у світі, яке не дозволить Україні повернутися до статусу російської колонії?

Звичайно, українське лобі існує, і воно дбає про користь України. Якщо хтось заявляє, що Голодомор не є геноцидом українського народу, то ми будемо пояснювати, що це не так. Якщо Україна має всі шанси на те, аби влитися до світової банківської системи, ми будемо це пояснювати і доводити. Ми готові бути партнерами, але так, аби не втрачати свої цінності. Думаю, після того, як ми зустрінемося з Віктором Януковичем і отримаємо відповіді на свої запитання, ситуація в країні стане трохи яснішою. Подивимося, які рамки співпраці можна встановити. Так чи інакше, ми й надалі працюватимемо для добра України.

Published on 10 June 2010