Розпитувала Оксана Романенко

…В своїй хаті своя правда і сила, і воля…

Сумський читач перенасичений ліричними творами, в яких переважать емоції, поривання душі, а серйозних, повчальних книг, де б описувалися справжні історичні події зовсім мало.

Сумський читач перенасичений ліричними творами, в яких переважать емоції, поривання душі, а серйозних, повчальних книг, де б описувалися справжні історичні події зовсім мало.

Прикладом останнього є вихід у світ нового історико-пригодницького роману Аркадія Поважного «Диверсант Повстанської армії»

За останні роки часів незалежної України тема Української Повстанської Армії стала актуальною. Раніше до підручника з історії для школи тема УПА просто не була включена. Люди майже нічого не знали про існування цього факту в нашій історії.

Для багатьох українців особливим поштовхом до об’єктивної оцінки УПА стало присвоєння звання «Герой України» Роману Шухевичу, а потім Степану Бандері. Цього очікували мільйони українців і багато років.

Головний герой роману «Диверсант Повстанської армії» Макс проходить через усі труднощі життя. Це голодомор, період, коли був малим і довелося їсти свою тітку. Вже тоді, незважаючи на «ніжний» вік, у нього з’явилося неприйняття більшовицької влади. Почалося його поступове формування як українського вояка. Макс – патріот, свідомо став на шлях боротьби за незалежну Українську державу, відстоював національну ідею, високоінтелектуальний, швидко вчився іноземним мовам, оволодівав новими техніками та методами роботи.

Аркадію, чому обрав таку тему?

- Не пам’ятаю скільки точно років тому, щось біля семи, побачив кінострічку Леся Янчука «Атентат» і «Вишневі ночі». Сюжети дещо вразили, зокрема новітнім тоді в кінематографі ставленням до бандерівського руху. Це був своєрідний злам скалькованого образу українського повстанця, нав’язаного совєтсько-московською історіографією та й тим же кінематографом. І в тому ж році пощастило познайомитися з Василем Портяком, автором сценаріїв цих стрічок.

Саме тоді відбувся цей «злам» у твоєму ставленні до УПА?

- Звісно ні, ще на початку дев’яностих років мені потрапила газета «Гроно», де вперше прочитав про УПА, згодом познайомився із Віктором Рогом, тоді головою організації СУМ (Спілка Української Молоді), під патронатом якої була редакція «Гроно». Саме завдяки цій організації отримував матеріали з об’єктивним висвітленням боротьби українців за незалежність. Тоді зрозумів, що Україні треба повернути відібраних героїв, книгою я зробив свій внесок до цієї справи.

Із яких джерел брав інформацію?

- В основу сюжету лягли опубліковані спогади ветеранів УПА, користувався документальними відеоматеріалами, публіцистика. Я намагався показати, що УПА була не купка людей, які лише захищали принципи територіальності, а це потужна бойова одиниця, зі своїм укладом, глобальною ідеєю...

Чому назвав головного героя «Макс»?

- Ім’я має символічний мотив. Мій герой, певним чином, звеличує українських вояків, а з грецької «Максим», значить – «величний». Також «максим» називався кулемет, який у свій час вніс злам у стратегію війни. Я ж за допомогою свого героя намагався здійснити злам у свідомості тих, у кого вона ще засмічена нав’язаною історією сусідньої держави.

Чи існував реальний прототип герою роману?

- Звісно образ збірний. Я намагався сублімувати в одній людині позитивні якості великих воїнів, надати риси видатних людей, з якими зустрічався, про яких читав. Ну і, звісно, мій герой не безгрішний, як і кожна людина, зі своїми помилками, хибами. Наскільки вдало його виписав, нехай розсудить читач.

Де у романі ти списував з себе, надав щось свого?

- Та можна сказати, що не списував, а коли щось і "списалося", то скоріш за все неусвідомленно вийшло, це визначать читачі, які мене знають особисто.

Аркадій, чому ти уникаєш в романі слова "радянський" замінивши його на "совєтський"?

- Це тому, що термін "радянський" вважаю викраденим у держави Української Центральної Ради, саме той період був радянським, а період СРСР - совєтський, або совєтсько-московський.

Як, на твою думку, молодь ставиться до УПА?

- А молодь здебільшого ставиться упереджено, а загалом думаю більшості байдуже, бо інші життєві пріоритети... Якщо говорити про молодь східної і південної України, то звісно упереджено, бо підвладна найбільшому впливу наших сусідів, які заповзято нав’язують свою «історичну правду». Про що можна говорити, коли в Запоріжжі планується встановити пам’ятник Сталіну. Молодь України досі «виховують» вірні васали Московії, за допомогою кінематографу, як ще радянського періоду, так і сучасного, наприклад «Ми із будущого 2». Не маю сумніву, що невдовзі слід очікувати нову потужну антиупівську атаку з боку Росії через нову українську владу.

Гадаєш, буде розгорнута нова антибандерівська компанія? Чому?

- Основна причина, це те, що українські націоналісти завжди поставали для імперської Москви головною небезпекою. У свій час це була загроза існуванню СРСР, про що якось в інтерв’ю зазначив колишній генерал-майор КДБ Олег Калугін, який казав, що реальними ворогами існування совєтської влади є бандерівці. Для теперішньої Росії бандерівці залишаються небезпечними, бо це приклад самовідданості, самоповаги. Україна потрібна Росії як федеральний округ, а українці мають стати сірою масою, дешевою рабсилою. Як же можна перетворити на рабів людей, у яких герої Бандера, Шухевич? Хоча б чого вартий сотник «Кривоніс» він же Мирослав Симчич, який силами сотні у 1945 році знищив батальйон карателів НКВС в Космачі.

Була якась мета при написанні книги?

- Звісно. В першу чергу прагнув зламати усталений стереотип про образ бандерівця-головоріза, про УПА, як банду. В сюжеті роману зустрічаються люди, які добровільно переходили на бік німців і відчайдушно воювали проти вчорашніх співгромадян, цьому було безліч причин. Що тоді знали про Німеччину – це європейська держава, це Вагнер, Гете, а що знали про СРСР – це голодомор, арешти, концтабори, звісно захищати останнє прагнули далеко не всі і вбачали в німецькій силі в першу чергу засіб повалення ненависної системи.

Аркадію, кому присвячена твоя книга?

- У дев’яностих роках я познайомився з Геннадієм Петровим, який сказав мені – «Не будь напівлюдиною!» і продовжив свою думку – «Розмовляй і пиши українською». Він став моїм духовним наставником, тому моя книга присвячена йому.

Українська Повстанська Армія понад десять років без усякої допомоги ззовні й тільки тією зброєю, що відбивала у ворогів, билася з силами обох могутніх тоталітарних монстрів – гітлерівського рейху та ленінсько-сталінського колоніального «союзу».

Боротьбу завжди розпочинає і веде меншість з найкращих. Та мале все одно колись стає великим. Тривожним є надто повільне прокидання національної свідомості вже у нових умовах. Воно свідчить про глибоку духовну недугу, спадок імперського травмування зросійщенням, винищення українського генофонду, популяризація комуністичних «подвигів» («Молода гвардія», Зоя Космодем’янська, особливо Павлік Морозов), якої українське суспільство ще далеко не позбулося. Шлях подолання цієї недуги – поширення правди про Українську Повстанську Армію, її героїчну боротьбу та ідеологію. Прикладом є цей роман.

Published on 6 April 2010