Христина Парубій

«Ми підемо вперед і здобудемо волю!»

Національно-визвольна боротьба українців у 40-50-х роках двадцятого століття – найяскравіший етап у віковічному змаганні українського народу за свободу і незалежність.

Національно-визвольна боротьба українців у 40-50-х роках двадцятого століття – найяскравіший етап у віковічному змаганні українського народу за свободу і незалежність. Цей період – неповторний вияв високого патріотизму, небаченого в нашій історії героїзму, незламності, жертовності борців за волю України. Водночас він сповнений глибокого трагізму, бо не здійснились найсвятіші мрії про свободу і незалежність рідного народу. «Здобудеш українську державу, або загинеш у боротьбі за неї» – іншого вибору у повстанців не було. Неймовірні страждання й болі, які випали на долю повстанців, виливалися у пісню та поезію. Відповідно й пісенний фольклор, що витворився тоді, відображав особливий душевний стан людей, їхні сподівання, відданість святим ідеалам нації.

Пісня, поезія того часу: бойова, тужлива, бадьора і весела, несе емоційний заряд, який має стати вагомим виховним чинником для усіх поколінь українців, особливо сучасної молоді.

З метою збереження, популяризації пісенної творчості Української Повстанської Армії серед педагогів, учнів та студентів Львівський обласний будинок учителя провів для освітян області фестиваль – конкурс повстанської пісні, що відбувся нещодавно. З нагоди 81-ої річниці створення УПА, виконавці приїхали з багатьох районів області: Турківського, Миколаївького, Жовківського, Городоцького, Жидачівського, Перемишлянського, Яворівського та львівських шкіл. Оцінювало учасників компетентне журі у складі старшого викладача ЛНУ ім. Івана Франка Юрія Антківа, Заслуженої артистки України Галини Гавриш та керівника народної капели «Заграва» Ольги Куник.

Концерт розпочався. Кожна пісня про повстанців мала свою неповторну історію. Співали давно знані чи власні композиції. Повстанський мелос пронизував слухачів до сліз та щемів у серцях артистів. Оплески в залі не вщухали. Яскравим був виступ ансамблю Мокротинської ЗОШ Жовківського району. Колектив виконував оригінальні пісні, що написав очевидець тогочасних подій, колишній вчитель української мови, виходець із села Поляни (що біля Мокротина) – В. Кунтий. Цікаво: всі чоловіки цього села були в УПА. Тож НКВД прийняло рішення знищити його, аби не підтримувало повстанців. Після Зелених свят 1950 року на світанку село було оточене солдатами та міліцією. Заспаних мешканців під дулом автоматів вивозили у східні області, де їх називали бандерівцями та бандитами. Село винищили. Від нього залишилися лише димарі, які свідчили про існування села.

З роками Поляни заросли бур’яном, лісом, урожайні поля стали колгоспним пасовищем. Ніби і не було нічого. Та жителі не забули й пам’ятають про відважних воїнів, котрі віддали своє життя за рідну землю. «Проводжала мати сина. Дочекалась України, а сина нема», – співають жінки у пісні В. Кунтого.

Бурхливими оплесками зустріли глядачі чудове сімейне тріо під керівництвом Івана Стехновича Монастирецького НВК Жидачівського району.

Привернув увагу також колектив із Турківського району. Його представляли брати Мишковські Володимир та Микола. Їх дід та його брат були в УПА. Тож хлопцям добре відомо про долю упівців та страшну боротьбу, що точилася у ті часи. В пам'ять про повстанців вони видали збірник із нотами патріотичних пісень «Борцям за волю України», куди ввійшли і їхні дещо перероблені композиції.

Зворушливо виконували повстанські пісні Кусень Марія (вчитель СЗШ № 41, м. Львів) та її маленька донечка – Кусень Анна. На високому професійному рівні, надзвичайно емоційно звучала пісня «Йшли селом партизани» у виконанні Ольги Дацик, педагога СЗШ № 84, м. Львів.

Схвилювали слухачів бойові повстанські пісні творчого дуету з Городоччини Любомира Корінця і Ярослава Голинського.

Кожна пісня повертала слухачів у ті героїчні часи. Зміцнювала дух, викликала щирі сльози і гордість за незламних і відважних повстанців, для яких, як співалось у пісні, «Ніщо вже не важить, тільки, щоб Україна нас усіх прийняла». І що цікаво: жодна пісня не повторювалася у різних виконавців.

Який багатий пісенний пласт залишили повстанці! Вони були не тільки воїнами, а й поетами.

– Повстанських пісень є тисячі, – розповідає голова журі Юрій Антків, – але дуже мало записано. Їх можна порівняти із стрілецькими, які є більш поширені. Так історично склалося: мелос стрільців теж забороняли, проте, на відміну від повстанських, він поширювався в народі у друкованому вигляді. Однак пісенний пласт упівських пісень є набагато ширший та довший за часовими рамками та ще й різний за тематикою. Їх виконавців знищували, а пісня забувалася. Лише зараз почалося справжнє відродження повстанської пісні: вийшов літопис УПА, у 25 томі якого містилося 840 повстанських пісень, випускаються різноманітні збірки. Зокрема, я випустив збірочку повстанських пісень, розписаних на три голоси.

Після виступів журі оприлюднило результати конкурсу та відзначили в загальному високий виконавський рівень учасників фестивалю.

– У фестивалі брали участь вчителі не старші сорока років, – зазначив голова журі. Усі співали натхненно та оптимістично. Дух непокори, волелюбності віє з цих пісень. Емоції, які вони передавали, викликали захоплення. Хоч це було і молоде покоління, та рівень був дуже хороший. Тому тепер наше завдання, щоб цей конкурс продовжувався та розширювався.

Тож, сподіваюся: що у майбутньому цей фестиваль стане традиційним. Репертуар буде ще ширшим, а виступи виконавців ще й будуть супроводжуватись музичними інструментами, які властиві українцям.

 

Published on 18 November 2013