Володимир Мороз

Молитва українського націоналіста

Основою виховання в ОУН був так званий катехизм українського націоналіста, який демонстрував, що націоналізм є для його прихильників своєрідною вірою (очевидно, лише в суспільно-політичній ділянці).

Основою виховання в ОУН був так званий катехизм українського націоналіста, який демонстрував, що націоналізм є для його прихильників своєрідною вірою (очевидно, лише в суспільно-політичній ділянці). До нього входили “10 заповідей українського націоналіста” (“Декалог”) (автор Степан Ленкавський; автор мотто – “Р. О.” Це, ймовірно, поет Роман Ольгович, справжнє ім’я – Роман Чайковський), “12 прикмет характеру українського націоналіста” (автор Ярослав Старух), “44 правила життя українського націоналіста” (Дмитро Мирон та Зенон Коссак), “Молитва українського націоналіста” (Осип Мащак) та “Марш українських націоналістів” (“Зродились ми великої години…”, Олесь Бабій).

“Молитва…” написана у травні 1936 р. в камері № 100 львівської тюрми “Бриґідки”, де її автор, чільний діяч ОУН Осип Мащак, перебував разом з іншими підсудними т. зв. Львівського процесу Степана Бандери і товаришів. Серед тодішніх в’язнів “сотки” – Ярослав Стецько, Роман Шухевич, Володимир Янів, Іван Ярош, Володимир Івасик та ін.

О. Мащак мужньо та гідно поводився на слідстві та процесі, хоча йому загрожувала дуже висока кара за участь в організації відомого атентату на Івана Бабія. Відомим стало, зокрема, останнє слово О. Мащака: “За мету свого життя вважаю лише службу Україні. Україна була і є для мене такою величною, такою святою, що для неї не лише жити, а й умерти є замало. Я хотів у боротьбі за Українську Державу, за визволення українського народу з неволі, в боротьбі за новий соціальний лад, за соціяльну рівність, за Україну без хлопа і пана знайти ціль свого життя і своє щастя”.

Тюремні переживання О. Мащака і вилилися в текст, який згодом став відомий як “Молитва українського революціонера” і “Молитва українського націоналіста”. Подробиці знаємо від його співкамерника Івана Яроша-“Беркута”:

“Автором «Молитви» є Осип Мащак, популярно знаний «Мак». За його власними заподаннями, коли ми ще разом у 1936–1937 роках сиділи на славній «сотці» у львівських Бриґідках. «Молитву» написав «Мак» в часі процесу Крайової екзекутиви ОУН у 1936 році. Тоді й «Мак» був на лаві підсудних. Лава присяглих потвердила 12-ма голосами велику кількість “провин” за підсудними на підставі різних параграфів польського карного закону, а трьох суддів пішло радити, яку визначити кару. «Мак» сподівався великою вироку, знаючи політику і практику польського уряду і польських судів. І у тому часі зродилась «Молитва українського революціонера». Це документ часу, що показує і стверджує, чим і для чого жили націоналісти того часу. Цю «молитву» відмовляли політв’язні Бриґідок та польських тюрем кожного вечора голосно разом, вона була висловом їх  почувань і розуму, була голосом їх сердець”.

Коротку інформацію про появу цього твору – з авторською назвою “Моя молитва” – подав сам Осип Мащак в листі до Івана Бойка 10 квітня 1969 р.:

“Я зовсім тоді й не думав писати молитву, отак вилляв на папір те, що нуртувало в моїй душі. Янів і Стецько як це прочитали, вважали, що її варто б поширити. З часом, як бачиш, більше і більше хлопці пододавали, аж врешті перетворили в свого роду великопісний парастас. Пересилаю Тобі «Молитву», як я її написав у Бригідках. Ось цей текст:

Україно свята, мати героїв, зійди до серця мого.

Прилинь бурею вітру кавказького, пошумом карпатських ручаїв,

Славою боїв Завойовника, батька Хмеля тріюмфами,

Ревом гармат революції, радісним гомоном Софійських дзвонів.

Нехай душа моя в тобі відродиться, славою твоєю опроміниться,

Бо ти, пресвята, все життя моє, ти все щастя моє.

Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі ранки,

Принеси мені зойк катованих в тюрмах, льохах, концтаборах,

Щоб віра моя була ґранітом, щоб зросли завзяття й міць,

Щоб сміло йшов я у бій, як ішли герої

За тебе, свята, за славу твою, за твої святі ідеї:

Щоб пімстити ганьбу неволі, стоптану честь, глум катів твоїх,

Невинну кров розстріляних під Базаром і Крутами

І тисячі безіменних борців твоїх,

Що кості їх розкидані або тайком загребані…

Спали вогнем, життєтворная, кволість у серці моєму,

Нехай страху не знаю я, не знаю, що вагання.

Скріпи мій дух, загартуй волю,

В серці замешкай моєму.

В боях, в тюрмах рости мене до ясних чинів для тебе.

1 в чинах тих хай знайду смерть,

Солодку смерть в бою за тебе

І розплинуся у тобі я і вічно житиму в тобі,

Свята Україно моя, відвічна й непоборна”.

“Молитва…” швидко набула популярності і, як звертав увагу автор, була доповнена іменами нових героїв, яких постійно породжувала визвольна боротьба.

Відомий дослідник національно-визвольної боротьби Григорій Дем’ян писав, що “Молитву українського націоналіста” знали й говорили поряд із “Отченашем” вранці і ввечері, а також у хвилинах важких випробувань, всі члени й симпатики ОУН, а у 1940–1960-х роках вивчали напам’ять навіть підлітки.

Володимир Макар, співкамерник Осипа Мащака у в’язниці в Сєдльцах під Варшавою у 1939 р., згадував: “Ми гуртом відмовляли ранню і вечірню молитви, стоячи на струнко у дворяді. Перед сном, по загашенні світла, Осип Мащак рецитував друзям свого укладу «Молитву до України»”.

Інструкції збройного підпілля ОУН 1940-х рр. вимагали: “Молитву треба добре вивчити напам’ять. Зміст її треба добре розуміти і вміти пояснювати його, користуючись при цьому, де можна, відповідними прикладами з нашої нової революційно-визвольної боротьби”.

Відомий теоретик повстанської боротьби, підполковник Степан Фрасуляк-“Хмель” у праці “Українська партизанка” описував режим у відділах УПА:

“Влітку – раніше, взимку – годину пізніше будить повстанців «Ранна зоря». Всі схоплюються зі своїх лежанок, скоро вбираються та вибігають на руханку, яку переводить службовий старшина. Після руханки повстанці тріпають коци, стелять лежанки та біжать до потоку митися. Потім службовий старшина голосить збірку до молитви. Молитва відбувається в такий спосіб: повстанці уставляються в трилаву. На команду «До молитви!» повстанці підриваються на «струнко», знімають правою рукою шапки та стають на «спочинь». Один з повстанців говорить голосно «Отче Наш» та «Богородице Діво». На команду «Струнко!» той самий рецитує «Молитву Мащака»: «Україно, свята Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких та шумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника, батька Хмеля, тріюмфом і гуком гармат Революції, радісним гомоном Софійських дзвонів – нехай душа моя в Тобі відродиться, славою Твоєю опроміниться, бо Ти Пресвята, все життя моє, бо Ти все щастя. Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць, у понурі ранки принеси мені зойки катованих у льохах, тюрмах і на засланнях. Щоб віра моя була гранітом, щоб зросла завзяттям міць, щоб сміло йшов я в бій, як ішли герої за Тебе, Свята, за Твою славу, за Твої Святі ідеї, щоб пімстити ганьбу неволі, стоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, геройську смерть Вождя Української Нації, Української Національної Революції – Полковника Євгена Коновальця, Басарабової, Головінського, Голояда, та славну смерть Данилишина і Біласа, і тисяч незнаних нам, що їх кости порозкидані, або тайком погребені; спали вогнем животворчим у серці мойому, кволости нехай не знаю, не знаю я, що то вагання; скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай мойому. В тюрмах і тяжких хвилинах нелегального життя рости мене до ясних чинів, для Тебе в чинах тих хай знайду смерть солодку, смерть в муках за Тебе, і розплинуся в Тобі я і вічно житиму в Тобі, Відвічна Україно, Свята, Могуча і Соборна». На команду «По молитві!» повстанці спочивають та накладають шапки на голови. Зараз по молитві збірка до снідання”.

Крім варіанту тексту, який використовувався в УПА і підпіллі ОУН, із опису С. Фрасуляка видно, що “Молитва українського націоналіста” не заміняла християнські молитви, а їх доповнювала.

А ось як описано ранок куща Степана Мигаля-“Ґонти” перед звитяжним боєм біля с. Гримайлівка на Брідщині (1945 р.): “Обмившись та почистивши зброю, всі стали до молитви. Була вже 10 год. ранку. Повітрям продзвенів дзвінкий голос стрільця, що поволі виголошував слова молитви українського революціонера: «Україно, Свята Мати Героїв…» Всі завмерли на струнко. Навколо царила глуха тиша, та час до часу закаламучувана пошумом вітру. Здавалось, що вся природа, заслухавшись в слова молитви, завмерла на струнко і ожидає її закінчення. В тім тишу переривають три крісові постріли, випущені десь досить близько. Молитву однак дзвінкий тенор виголошує дальше, а по її закінченні в напрямку стрілів відходить розвідка з двох людей”.

Про вживання “Молитви…” неодноразово згадується й у спогадах вояків УПА, тому немає сумнівів у широкому її побутуванні серед повстанців.

Останні зміни до “Молитви…” були внесені націоналістами на еміграції, після загибелі Романа Шухевича і Степана Бандери. Ось як текст поданий у виданні “Іди за мною! Ідеї і правила Юнацтва ОУН” (1976 р.):

“Україно, Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітру кавказького, шумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника Батька Хмеля, тріюмфом і гуком гармат Революції, радісним гомоном Софійських Дзвонів. Нехай в Тобі відроджуся, славою Твоєю опромінюся, бо Ти – все життя моє, бо Ти – все моє щастя.

Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі ранки, принеси мені зойки катованих у льохах і тюрмах, і на засланні, щоб віра моя була гранітом, щоб росло завзяття, міць, щоб сміло я йшов у бій так, як ішли герої за Тебе, за Твою славу, за Твої Святі Ідеї; щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, в Кінґірі і Воркуті, геройську смерть героїв Української Нації, Української Національної Революції – полковника Євгена Коновальця, Басарабової, Головінського, Шухевича, Бандери та славну смерть Данилишина і Біласа, і тисяч інших незнаних нам, що їх кості порозкидані, або тайком загребані.

Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці мойому. Страху нехай не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай мойому! У тюрмах і тяжких хвилинах підпільного життя рости мене до ясних чинів. В чинах тих хай знайду я смерть солодку, смерть у муках за Тебе. І розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі, відвічна Україно, могутня і соборна!”

***

Коротко про автора “Молитви…” Осип Мащак народився 22 грудня 1908 року в с. Смільниця Старосамбірського району Львівської області. Під час навчання у Перемиській гімназії, яку закінчив у 1928 р., належав до Пласту (6 курінь ім. Івана Богуна), а відтак до УВО. Продовжив здобувати освіту на хімічному відділі Львівської політехніки, був активним у студентському житті, працював журналістом газети “Наш Клич”. Одночасно займав відповідальні пости в Організації Українських Націоналістів. Неодноразово був ув’язнений польською поліцією (травень 1930 р., березень і грудень 1932 р., жовтень 1933 р. та ін.)

Після арешту Дмитра Мирона (жовтень 1933 р.) Осип Мащак очолив підреферентуру Юнацтва Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. На цьому посту перебував до літа наступного року, коли, після арешту крайового провідника Степана Бандери (14.06.1934 р.) та організаційного референта Івана Малюци (10.08.1934 р.) очолив крайову екзекутиву ОУН. Саме О. Мащак віддав наказ про виконання атентату на Івана Бабія за співпрацю із польською поліцією та зраду українського народу. Заарештований наприкінці вересня або на початку жовтня того ж року, гідно відбув важке слідство, яке завершилося вироком на Львівському процесі 25.05–27.06.1936 р. – 15 років ув’язнення.

Вийшов на волю 9 вересня 1939 р. із тюрми в Сєдльцах під час падіння польської держави. Знову включився в роботу ОУН. Мешкав в цей час у Кракові, працював в організаційній референтурі Революційного Проводу, де керував відділом “Край”. Був делегатом ІІ Великого Збору ОУН (березень–поч. квітня 1941 р.).

Як учасник Похідної групи ОУН Осип Мащак-“Мак” провів велику роботу у Львові з підготовки проголошення Акту 30 червня 1941 р. та організації української влади. Відтак з іншими націоналістами вирушив на схід із призначенням на пост крайового провідника ОУН в Харкові. Його заступником мав стати Микола Лемик, який керував Центральної похідної групою, при якій перебував і О. Мащак. Але ця група була розгромлена німцями, багато її учасників були затримані або фізично знищені (зокрема, і М. Лемик). Ті, хто вцілів, приєдналися до інших груп або повернулися назад. Сам О. Мащак з невідомих причин далі на схід не пішов і опинився у Львові.

Одружений із Галиною Галібей, з якою мав трьох дітей: доньку Марту, синів Івана й Андрія. Після війни опинився на еміграції в Німеччині, де 1949 року закінчив фармацевтику в Українському  технічно-господарському інституті. Відтак перебрався до Нью-Йорка (США), де після важкої хвороби помер 20 грудня 1976 р. Похований на кладовищі Ґейт оф Гевен у Вайт Плейнс, штат Нью-Йорк.

Кому відома інформація про “Молитву українського націоналіста”, життя та діяльність Осипа Мащака та його друзів, просимо писати на електронну адресу mrz@ukr.net або на адресу редакції.

Published on 18 November 2013