Ігор ЛОСЄВ

ЄС і Митний союз як рівняння з кількома невідомими

Чим ближче заповітна дата – 28 листопада 2013 року, день підписання або непідписання угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, тим напруженішими стають дискусії й пропагандистські битви у вітчизняному телепросторі.

Чим ближче заповітна дата – 28 листопада 2013 року, день підписання або непідписання угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, тим напруженішими стають дискусії й пропагандистські битви у вітчизняному телепросторі. І в не дуже вітчизняному теж... Є у нас такий телеканал «УТР». Кажуть, що це розшифровується як «Українське телебачення та радіо», що аніскільки не заважає його керівництву давати в ефір вельми сумнівні програми –  сумнівні з погляду національних інтересів. Хоча економічний радник Президента РФ пан Глазьєв останнім часом дещо принишкнув з його антиєвропейськими страшилками, але «глазьєвці», зокрема всередині України, не втихомирюються. Нещодавно «УТР» дало залп по євроінтеграції, випустивши на екран двох російськомовних аналітиків — Зоткіна і Горохова, які погрожували Україні всіма «карами єгипетськими» у випадку, якщо асоціація з Європою все-таки відбудеться. Тут тобі й занепад економіки, й втрата ринків збуту, й падіння рівня життя тощо. З чого випливало: нібито якщо Україна перетвориться на щось подібне до Саратовської області РФ, прийде щастя. А потенціал для такого перетворення в Митного союзу величезний. Тут із Москви пролунали переможні крики про те, що, мовляв, уже й такі країни, як Індія, Туреччина й Сирія, заявили про бажання вступити до МС.

Дежавю

Ну, вступити хоче лише Сирія, а Індія й Туреччина говорять лише про підписання угоди про вільну торгівлю з Митним союзом. До речі, а чом би й Україні, як Індії та Туреччині, не обмежитися вільною торгівлею з МС? Чому РФ буквально силує нас щодо вступу? Що ж до Сирії, то їй діватися нікуди в її нинішньому становищі, вона куди завгодно вступить, аби тільки залучити ще когось до свого протистояння із Заходом. Звісно, Сирію можна прийняти до МС, але тоді Кремлю доведеться профінансувати (у більшому, ніж нині обсязі) боротьбу режиму Башара Асада з ісламською опозицією.

До речі, тут явне дежавю. За часів Слободана Мілошевіча, коли запахло прямим зіткненням із Заходом, Сербія теж заявила про своє бажання вступити до СНД...

Міркування Зоткіна-Горохова були досить простими: Європа — погано, РФ — добре, в Європі — криза, в Росії — розквіт. Словом, суцільний «Український вибір» пана Медведчука...

Але річ у тому, що всі ці 22 роки ми об’єктивно (незважаючи на риторику) орієнтувалися економічно, політично, культурно саме на Росію. І де ж наше процвітання? Між іншим, кланово-олігархічна система, що діє у нас, — це не європейська, а суто російська система. Наша система освіти, наша система охорони здоров’я, наші Збройні сили й майже все наше побудовано за російськими зразками, інколи сліпе копіювання Росії в Україні набуває комічних рис. Результат? Цілком очікуваний і єдино можливий — «маємо те, що маємо».

Російський варіант розвитку — безвихідь. Автократія з гранично монополізованою сировинною економікою, позбавленою конкуренції, з привілейованими олігархічними групами майбутнього не має. У сучасному світі це безнадійна архаїка. Саме до такої архаїки закликають усіх нас ці «глазьєвці» місцевого розливу.

Про теорію «одного народу»

А в інтернеті ходять чутки про те, що Шустера скоро звільнять з «Інтера», оскільки нібито російські газові спонсори телеканалу висловили незадоволення недостатньо проросійською позицією Савіка. Сам Шустер чутки спростовує. Ну, поживемо — побачимо. Хоча, звісно, Шустер і Кисельов незрідка дозволяли собі «кусати» нинішній російський режим, що не могло не дратувати Кремль. Утім, українських патріотів ці двоє дратували з інших причин.

Цього разу в програмі «Шустер LIVE» обговорювали арешт колишнього нардепа від Партії регіонів Ігоря Маркова, надзвичайно одіозної персоналії. Як відомо, Марков виступає за максимально проросійську політику України аж до злиття з Росією й проти будь-якого поширення української мови та культури на території нашої країни. Він є одним з ярих прихильників Митного союзу з РФ, Білоруссю й Казахстаном, оскільки, мовляв, ми з ними «один народ». Узагалі, пан Марков, як відомо, є великим фахівцем з переробки сміття, на чому заробив мільйони. От нехай би про сміття й говорив, а не про питання етнології, націології та слов’янознавства. Я не знаю, з ким пан Марков «один народ», але відомо, що в політичних інтересах на нашому геополітичному просторі можуть брякнути будь-яку нісенітницю, будь-який з погляду науки абсурд. За часів уже згаданого Мілошевіча в російській пресі можна було зустріти твердження: «Росіяни й серби — один народ». А дещо раніше, в період полум’яної дружби з комуністичним Китаєм, навіть пісню написали, де є такі слова: «Русский з китайцем — братья навек! Сталин и Мао вперед нас ведут, Москва — Пекин, Москва — Пекин!». Тепер розповідають казку про «один народ» щодо народів колишнього СРСР. Як анекдот: в останні роки існування Португальської колоніальної імперії існувала концепція так званого лузо-тропікалізму (Лузітанія — стародавня назва Португалії), яка виправдовувала панування португальців над африканцями дуже екзотично, нібито одвічним потягом білого чоловіка до чорної жінки. І тому, мовляв, португальці ніяк не можуть залишити свої африканські колонії. Але залишити все-таки довелося, й лузо-тропікалізм не допоміг. Не допоможе й оманлива теорія «одного народу».

Виявилося, що Ігор Марков дуже цінний кадр для Російської Федерації. Голова комітету у справах СНД Держдуми РФ Леонід Слуцький уже заявив, що Росія вимагає негайного звільнення Маркова. Росія звично сує свого носа в українські справи. А може, й Україні висунути вимогу негайного звільнення фігурантів Болотної справи в Москві?

Екс-нардеп Кармазін повідомив, що ще 10 березня 2010 року (за нинішнього Президента) було порушено кримінальну справу проти Маркова за хуліганство. Шустер поцікавився, як же в такому разі Марков став членом фракції Партії регіонів у ВР? Юрій Кармазін уточнив, що Марков став нардепом у результаті фальсифікації, й патетично запитав, чому досі не скасували депутатську недоторканність. Кармазін чомусь не зауважив, що з 2010 року вона вже де-факто не діє. Кого треба владі, легко репресують.

Сумно лише, що українофоб Марков, який ще тоді, за Ющенка, організував в Одесі звіряче побиття членів українських громадських організацій і підозрюється в причетності до вбивства українського патріота Максима Чайки, притягується до відповідальності лише зараз.

Ода рабству

Едуард Гурвіц, колишній міський голова Одеси, виправдовувався за відновлений за його участі пам’ятник Катерині II. Такий пам’ятник, усупереч усьому словоблуддю про «засновників», є справжньою одою рабству, оскільки Катерина відновила на наших землях кріпацтво, знищене українськими козаками й селянами під час національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького. У російських газетах ХVIII ст. можна знайти оголошення про продаж і купівлю селянських синів і дочок поряд з оголошеннями про продаж породистих собак. Катерина повернула Україну в епоху невільничих ринків. Едуард Гурвіц саркастично оцінив свого опонента Геннадія Москаля, сказавши, що «генерал-демократ — це те саме, що єврей-оленяр». Але й демократ, який встановлює пам’ятники поневолювачам, рабству, — це дуже сумнівний демократ.

Олексій Гончаренко, заступник голови Одеської обласної ради, який програв вибори до ВР саме Маркову, закликав до толерантності. А де ж в Одесі на рівні місцевої влади толерантність до української мови, культури, українських патріотів? Щось там ніякої толерантності не спостерігається. Більше того, в місті розцвіла українофобія навіть гірша, ніж у Криму за часів Юрія Мєшкова. І цього всього досягла місцева влада за останні три роки. Гончаренко почав повчати ВО «Свобода», яке нібито комусь заважає розмовляти російською. Чиновники Української держави зобов’язані говорити українською. Для решти громадян це питання особистого вибору. Панові Гончаренку краще було б розповісти про послідовну політику одеської влади, спрямовану на витіснення української мови з усіх сфер життя. У цього молодого політика вже проявилася дуже погана тенденція приписувати своїм опонентам те, чого вони не стверджували.

Потім виступив адвокат Маркова пан Казарновський. Звісно, в його трактовці підзахисний цілковито «білий і пухнастий». Усі критичні оцінки Маркова адвокат назвав наклепом. Навіщо запрошувати адвоката, який зобов’язаний захищати клієнта, а не істину? Нехай адвокат виступає в суді.

Нардеп Олесь Доній висловив свою думку: «Марков — українофоб і садист. Але хіба мало таких у Партії регіонів? А репресії проти Маркова — це політтехнології. Ним пожертвували, щоб вдати, що борються з крайнощами справа й зліва. Влада спочатку поширюватиме агресію, а потім її приборкуватиме, подаючи себе як єдино можливу альтернативу громадянському конфлікту».

І знову про Тимошенко

Знову лилася псевдоюридична демагогія «регіоналів» про те, як саме слід звільняти Тимошенко, щоб не зірвати підписання угоди про асоціації у Вільнюсі. Ці люди здатні з однаковим успіхом спочатку довести, що чорне — це біле, а потім блискуче спростувати власне твердження. Адже ще Біблія навчала: «Нехай у вас буде «так-так», «ні-ні», а що крім того — то від лукавого». А те, що від лукавого, називається марксистською діалектикою, тобто дводумством.

Нардеп Сергій Соболєв нагадав, що Європейський суд із прав людини визнав незаконність арешту Тимошенко в період першого судового процесу у її справі. Заарештував Тимошенко суддя Родіон Киреєв. За незаконні дії треба б відповідати, але Киреєв пішов на підвищення, ставши з рядового судді заступником голови суду.

На всі лукаві аргументи «регіональних» правознавців Соболєв відповідав тим, що зачитав листа, власноруч написаного Тимошенко 24 жовтня, де зазначається, що в ім’я підписання асоціації з Європейським Союзом вона готова на будь-які умови її звільнення.

Петро Порошенко зазначив, що ще дев’ять місяців тому влада не знала, куди йти Україні. Але сьогодні більшість представників політичного класу, принаймні на словах, виступає за європейську інтеграцію. Трансформація позицій відбулася, і це позитивні зміни. Ну, а на практиці все залежить від більшості у ВР, оскільки голосів опозиції для звільнення Тимошенко не вистачає. Ясність у це питання вніс Едуард Гурвіц, який сказав, що якщо В.Янукович не випустить Тимошенко (будь-яким чином), це означатиме, що він не хоче бачити Україну в Європі.

Де гострі передачі?

Російські телеканали продовжували обговорювати черговий кривавий терористичний акт у Волгограді. Звертали увагу на звичайні, традиційні дивацтва: людей розносить вщент, а паспорти й інші документи смертників залишаються повністю цілими. Терористи намагаються полегшити роботу тих, хто їх ловить? Особливо обговорювали причетність до вибуху етнічного росіянина Соколова, а ісламознавці зазначали, що якщо серед росіян новонавернених мусульман не так багато — близько 10 тисяч, то абсолютна їх більшість пов’язана з релігійними екстремістами. Цікавим є, втім, процес ісламізації росіян. Тут декому слід було б не «Рускій мір» поширювати, а глибоко замислитись над тим, що відбувається в головах і душах пастви, адже її й втратити можна.

Примітні зміни відбуваються і на найбільш вільному у минулому російському телеканалі «RTVI» (телеіпостась радіо «Эхо Москвы», очолюваного лібералом і демократом Олексієм Венедиктовим). Із телеефіру зникли найгостріші передачі «Клинч», «Ищем выход», «В круге света», прибрали передачу язикатої Юлії Латиніної «Код доступа». Від колишньої демократичної розкоші вціліла лише програма «Особое мнение», де днями Микола Сванідзе ділився враженнями щодо звільнення з посади головного санітарного лікаря Російської Федерації Геннадія Онищенка.

На думку Сванідзе, Онищенко перейшов усі межі своєї компетенції, підміняючи власною персоною МЗС і вводячи санкції проти продукції країн, із якими у Росії виникали конфлікти. Не без гумору Сванідзе зазначив, що Онищенко підміняв і Міністерство оборони, розв’язуючи торговельні війни (ясна річ, що не з власної ініціативи) і починаючи «кидатися в супостатів сиром, маслом, ковбасами, цукерками і пляшками з мінеральною водою». А часто він діяв замість МВС, звертаючись до опозиції: «Як лікар говорю: категорично забороняю йти на мітинг, холодно». Держава, що претендує на велич, може бути якою завгодно, але тільки не смішною.

Онищенко, сам перетворившись на комічну фігуру, зробив Росію смішною. Ось за це його й відправили на іншу роботу, кудись ближче до Д.Медведєва, що теж спричинило потік жартів — мовляв, навіщо прем’єру знадобився особистий санітарний лікар. Ну, а наш головний лікар, міністр охорони здоров’я пані Богатирьова прийшла до Савіка, щоб розповісти, як прекрасно у нас усе з лікуванням СНІДу, гепатиту й інших небезпечних захворювань, що викликало більш ніж скептичну реакцію публіки. Чи не тому «через непотрібність» у Києві в Лаврі розігнали інфекційну лікарню, відправивши хворих до непристосованих приміщень, що може неабияк позначитись на їхньому здоров’ї?

Published on 11 November 2013