Олексій Усенко

Утворення Радянського Союзу: не український проект

Після поразки Української Народної Республіки у війні з більшовицькою Росією стрижнем, навколо якого об’єднувалися інші окуповані більшовиками радянські республіки, була РСФСР.

Після поразки Української Народної Республіки у війні з більшовицькою Росією стрижнем, навколо якого об’єднувалися інші окуповані більшовиками радянські республіки, була РСФСР. Вона утвердилася, як союз народів на основі національної автономії.

Навесні 1920 року Азербайджанська, Вірменська та Грузинська радянські республіки, об’єдналися в єдину Закавказьку Федеративну Соціалістичну Республіку, яка проіснувала до 1936 року.

Більшовиків не влаштовувала така не монолітна, фактично конфедеративна держава: для створення нового державного об’єднання ЦК РКП (б) створив Комісію, до якої увійшли також представники УРСР, БРСР та ЗФСР. Під час роботи комісії Й.Сталін висунув план “автономізації” він запропонував об’єднати всі радянські республіки в межах РСФСР на правах автономій та визнання державних органів Російської республіки вищими органами єдиної держави. В сталінському плані чітко проглядалася великодержавна імперська позиція російських більшовиків.

Більшовики України, Білорусії та Грузії не підтримали сталінський план “автономізації”, виявилися суттєві розбіжності в поглядах. Однак прийнятних для всих пропозицій ніхто не вніс і Комісія прийняла за основу проект сталінської “автономізації”, рекомендувавши його пленуму ЦК.

В.Ленін, незважаючи на свою хворобу, ознаймився з документами Комісії з національного питання. 26 вересня 1922 року він направив лист членам Політбюро, в якому розкритикував план “автономізації” і сформулював ідею союзу радянських республік. Формулу вступу республік в РСФСР він запропонував замінити принципом “об’єднання разом з РСФСР” у союзній соціалістичній державі. Володимр Ленін підкреслив необхідність створення загальносоюзних органів, які б стояли і над РСФСР у тій же мірі, що і над іншими республіками.

Сучасний ідеолог російського совєтизму Сергій Кара-Мурза у своїй праці “Демонтаж народа” дав визначення  вождю російських більшовиків: “У дійсності Ленін був “імперським” націоналістом і доводив “всим народам” необхідність переформатування Російської імперії на інших засадах”.

Пленум ЦК РКП(б), а слідом за ним партійні та радянські органи прийняли ленінський план. На його основі відбувалася вся практична робота з підготовки та Декларації і Союзного договору про створення Союзу Радянських Соціалістиних Республік.

30 грудня 1922 року у приміщенні Великого театру в Москві більшовики провели І з’їзд Рад на якому і було створено новий Радянський Союз. Збереглися досить детальні матеріали щодо складу цього історичного з’їзду. Всього на з’їзд прибуло 2214 делегатів: 1673 осіб з вирішальним голосом та 541 – з дорадчим.

Найбільш цікавим є національний склад цього вирішального для долі України з’їзду, який опублікував доктор історичних наук Володим Гросул у своїй книзі “Образование СССР (1917-1924)”. Росіяни складали 62,5 %, євреї – 10,8%, українці – 8 %, тюркські народності 5,7 %, кавказькі народності 4,5%, латиші та естонці – 3,4 %, інші національності – 4 %. Таким чином, Радянський Союз було утворено переважною більшістю делегатів від російського та єврейського народів.

Також була врахована і партійна приналежність делегатів: 94,1 % належали до більшовицької партії, позапартійних 5,7% до інших партій належали 0,2 % делегатів, що складало всього 5 осіб. Два делегати представляли єврейську соціал-демократичну партію Поалей-Ціон, 1 анархіст-індивідуаліст та 2 ліві соціалісти-федералісти Кавказу.

Освітній ценз делегатів з’їзду був вкрай низьким: початкова освіта була у 49,3 % делегатів, середня у 18,6 %, вища у 7,1 %, окрім того, студентами були 1,6 %, а незакінчена вища була у 9,2 %.

Тобто можна констатувати, що Радянський Союз було утворено впершу чергу малоосвіченими людьми.

Необхідно також зазначити, що представники комуністів українського походження, які підтримали російських більшовиків під час війни РСФСР проти УНР були пізніше або доведені до самогубства, як Микола Скрипник та Микола Хвильовий, або були просто знищені, як Юрко Коцюбинський, Віталій Примаков – лідер червоного козацтва. Не оминула ця доля і більшовицьких диверсантів, яких Москва направила до України в різний період (Христиан Раковський, Емануїл Квірінг, Володимир Антонов-Овсєєнко).

Отже, Радянський Союз був нелегітимним державним утворенням з точки зору українського народу, а Голодомор 1932-33 років та Друга світова війна, в яку втягнули Україну представники двох німецьких ідеологій – марксизму та націонал-соціалізму – Й.Сталін та А. Гітлер, можна вважати діями окупаційної більшовицької влади проти інтересів України та українського народу.

На нашу думку, очевидним є те, що легітимними представниками українського народу виступають ті політичні організації та групи, які вели безкомпромісну боротьбу за ліквідацію Радянського Союзу, який без волі українців влючив територію України разом з українцями до свого складу. Саме тому, Українська Військова Організація, Організація Українських Націоналістів, Українська Повстанська Армія, Спілка Визволення України, Спілка Української Молоді і були тими структурами, які представляли інтереси української нації в боротьбі за незалежність України протягом існування радянської влади.

Published on 22 October 2013