Олексій Усенко

Петро Столипін як попередник Беніто Муссоліні

Наприкінці липня 2013 року в місті Києві на вулиці Гончара, 33 зникла Меморіальна дошка, присвячена міністру внутрішніх справ, прем’єр-міністру Російської імперії Петру Столипіну

Наприкінці липня 2013 року в місті Києві на вулиці Гончара, 33 зникла Меморіальна дошка, присвячена міністру внутрішніх справ, прем’єр-міністру Російської імперії Петру Столипіну, що викликало черговий міждержавний скандал між Україною і Російською Федерацією – остання вручила ноту протесту українському МЗС.

Як відомо, цю меморіальну дошку повісили представники проросійських організацій у вересні 2011 року за участю відомого російського кінорежисера, монархіста Нікіти Міхалкова з нагоди 100-річчя з дня вбивства Столипіна у Київській опері.

Необхідно зазначити, що Петро Столипін, обіймаючи посаду прем’єр-міністра Російської імперії, був духовним лідером російських етнічних націоналістів. Нагадаємо, що перші дві Державні Думи були розпущені російським царем Миколою ІІ, оскільки там домінували ліберальні та ліві партії. У 1907 році було внесено зміни до виборчого закону, які надавали пріорітет заможним класам перед селянством та робітниками.

Однією з основних партій, на які спирався уряд Петра Столипіна, був Всеросійський Національний Союз – расистська та ксенофобська партія. Ідейними попередниками ВНС були Партія правого порядку, Російська партія народного центру, Тульський союз “За царя і порядок”, Бесарабська партія центру. Особливу роль у створенні цієї партії, розробці її ідеологічних засад мали публіцистичні статті і виступи ідеолога російського етнічного націоналізму М.Меньшикова. Саме до нього звернулася група депутатів Державної Думи на чолі з кн. А.Урусовим з прохання розробити ідеологію новоствореної партії.

ВНС був створений у Санкт-Петербурзі, реєстрація його статуту датується 3 червня 1908 року. До Всеросійського Національного Союзу увійшла шовіністично налаштована професура, колишні військові, чиновники, публіцисти, духовенство.

У жовтні 1909 року, на початку третьої сесії III Державної Думи, думські національні фракції (21 депутат) та фракція помірковано-правих (76 депутатів) об’єдналися в єдину російську національну фракцію, лідируючі позиції в якій належали членам Всеросійського Національного Союзу. Оскільки жодна із фракцій Думи не мала більшості, то Державна Дума здатна була функціонувати лише на умовах об’єднання кількісно більшої фракції “Союзу 17 жовтня”, з якою-небудь іншою фракцією. “Октябристам” ідеологічно була ближча націоналістична фракція, ніж значно лівіша фракція конституційних демократів. Політичний блок “октябристів” і російських націоналістів став стрижнем діяльності ІІІ Думи, а Всеросійський Національний Союз – однією з провідних політичних сил Російської імперії.

У січні 1910 року на черговому з’їзді Всеросійського Національного Союзу відбулося об’єднання ВНС та партії помірковано правих. Керівником партії замість Сергія Рухлова, призначеного міністром шляхів сполучення, було обрано Петра Балашова, який і очоював партію весь наступний час. З цього моменту у партії з’явився новий активний член Думи, один з лідерів київського “Клубу російських націоналістів” Василь Шульгін, який перейшов до ВНС від правих націоналістів. Також було створено “Всеросійський національний клуб”, який став консолідуючим центром російської провідної верстви.

Про перехід П.Столипіна на радикально націоналістичні позиції правдиво писав М.Меньшиков у своїй відомій праці “Письма к русской нации” в розділі “Народное возрождение”: “целой победоносной кампанией следует считать открытое присоединение к программе национальной партии покойного П.А.Столыпина и всего правительства, которым он руководил. Хотя не было сделано в этом смысле никакой декларации, хотя правительство de jure признается у нас беспартийным, однако в последние два года все заметили, de facto П.А.Столыпин становится националистом, совершая заметную эволюцию вправо от левого октябризма.”

Необхідно внести пояснення, що російських етнічних націоналістів не слід плутати з чорносотенцями, які виступали за перегляд наслідків революції 1905 року, ліквідацію державної Думи та збереження станового устрою. На відміну від “Союзу Російського Народу” та “Союзу імені Михаїла Архангела”, “Всеросійський Національний Союз” вважав законодавчу Думу великим позитивом для Російської імперії і підтримував курс Петра Столипіна на ліквідацію станового устрою та модернізацію відсталої Російської імперії.

На початку XX століття погляди російських етнічних націоналістів формувалися під великим впливом західного соціал-дарвінізму та расизму Ж.А.Гобіно, Х.С.Чемберлена, В.Дарре. Ідеолог ВНС Михайло Меньшиков став першим в Російській імперії пропагандистом расистських теорій. Так, він зазначав: “Що саме змушує суспільство розподілятися на стани, різноманітні політичні, філософські та релігійні табори? Мені здається, що в корні всіх подібних розподілів лежить саме расова боротьба”. Вже в 1911 році він писав про “арійську расу”, як про “аристократію людства”.

Якщо чорносотенці сприймали єдність із Заходом лише як з частиною християнського світу, то М.Меньшиков і російські расисти сприймали її в дусі єдності “арійського людства”.

Михайло Меньшиков (адепт Петра Столипіна) ненавидів і боявся український національний рух: “Мазепинское движение в России следует объявить государственно-преступным и подавлять его всемерно. Вожаки этого движения должны быть излавливаемы и изгоняемы из России насегда”.

Розвитку російського етнічного націоналізму завадила передчасна смерть Петра Столипіна, яка сталася 1 вересня 1911 року. У той день Петро Столипін в рамках візиту російського царя і голови уряду до Києва, зустрічався з діячами київського “Клубу Російських Націоналістів” й обговорив питання виборів до IV Держдуми та боротьби з українським рухом в Україні.

Після цього він разом із родиною царя відбув до міського театру на оперу Римського-Корсакова “Сказка о царе Салтане”. В антракті після другого акту пролунав постріл, яким було поранено Столипіна, через декілька днів після цього він помер. Активісти “Клубу Російських Націоналістів”, звели пам’ятник Петру Столипіну у Києві.

Один із лідерів російських націоналістів, редактор газети “Кієвлянін” відомий українофоб Василь Шульгін у своїй статті “Столипін і євреї” писав: “В частности нашелся Столыпин – предтеча Муссолини. Столыпин по взглядам был либерал-постепеновец; по чувствам – националист благородной, “пушкинской”, складки; по дарованиям и темпераменту – природный “верховный главнокомандующий”, хотя он и не носил генеральских погон. Столыпин, как мощный волнорез, двуединой системой казней и либеральных реформ разделил мятущуюся стихию на два потока. Правда, за Столыпина стало меньшинство интеллигенции, но уже с этой поддержкой, а главное, черпая свои силы в сознании моральной своей правоты, Столыпин раздавил первую русскую революцию. Но он не успел построить мост к еврейству. Еврей Мордко Богров его убил в том самом Киеве, откуда, как верил Столыпин, “свет национальной идеи озарит всю Россию”.

Російські фашисти в еміграції з великим пієтетом ставилися до постаті Петра Століпіна. У 1928 році в місті Харбін вийшла книга Ф.Горячкіна “Перший російський фашист Петро Аркадійович Столипін”, де було висловлено думку про те, що Петро Столипін навіть геніальніший за Беніто Муссоліні – лідера італійських фашистів.

В журналі “Нація” за 10 липня 1938 року вождь російських фашистів Костянтин Родзаєвський писав, що “Столипін прєдвосхітіл земельную реформу фашистов”. Всеросійська Фашистська Партія на чолі з Родзаєвським навіть створила в місті Харбіні спеціальний заклад – “Cтолипінську академію”, в якій навчалося молоде покоління російських фашистів.

Необхідно зазначити, що син Петра Столипіна, Аркадій Петрович Столипін, також пішов шляхом свого батька – він був одним із засновників та ідеологів “Народно - Трудового Союзу”, організації, яка під час Другої світової війни координувала свої дії з гітлерівською Німеччиною та була ідеологічним стрижнем створеної німцями Російської Визвольної Армії (РОА) на чолі з генералом Андрієм Власовим.

Тож викликає здивування, що героїзатором і натхненником культу Петра Столипіна в Україні є ніхто інший, як Міністр освіти і науки України Дмитро Табачник, який в співавторстві із Першим заступником Голови Державної архівної служби Віктором Вороніним написали книгу про Петра Столипіна під назвою “Крестный путь Петра Столыпина”. Ця книга починається передмовою Патріарха Російської Православної Церкви Московського Патріархату Кіріла. Однак, нажаль, в ній замовчується найголовніше, а саме те, що Петро Столипін був і залишається духовний наставником російських шовіністів, расистів та фашистів.

Петро Столипін, як махровий укроїнофоб і духовний лідер російських фашистів та етнічних націоналістів, не заслуговує на встановлення ні пам’ятників, ані меморіальних дошок в нашій столиці Києві і в Україні вцілому.

Published on 16 September 2013