Святослав Липовецький

Незнаний вояк

Пригоди українського підпілля у 1920-1930-х могли б стати основою не одного роману чи фільму

Пригоди українського підпілля у 1920-1930-х могли б стати основою не одного роману чи фільму

У 1935 році Олег Ольжич написав мабуть найвідоміший свій твір – поему «Незнаному воякові», в якій подав збірний образ українських революціонерів – «страшне покоління титанів». Одним із таких невідомих представників цього покоління є Юрко Дачишин-«Кришталь». Його життєва історія за своєю напругою та пригодницьким характером може позмагатися із класичними світовими взірцями.

Одісея «Кришталя»

В історії визвольних змагань ім’я Юрка Дачишина вперше згадується у 1930 році. Тоді Українська Військова Організація (УВО) спланувала замах на радянське консульство. Двадцятип’ятилітній студент-хімік Львівської політехніки Дачишин на псевдо «Кришталь» відповідав за піротехніку – димову завісу, яка мала б стати прикриттям бойовикам УВО при відступі.

Згадана акція не відбулася – бойовики цілком випадково потрапили в руки поліції, коли переносили вибухівку вулицями Львова. А Дачишин ще цього ж року відзначився в іншій акції, на цей раз як бойовик.

Це трапилося 30 липня 1930 року, коли боївка «Спілки» (так між собою називали УВО її члени) здійснила напад на поштову карету під Бібркою. Того разу українцям не пофортунило, і вони не лише потрапили під густу облаву, але й втратили товариша – Гриця Пісецького. Останній випадково потрапив на цю акцію – один з бойовиків несподівано захворів і терміново слід було його замінити. Гриць у той час збирався на пластовий табір над Дністром, відтак під плащем мав однострій і одразу по відбутті нападу на поштову карету мав намір податися на табір. Але Гриць Пісецький на своїй першій бойовій акції загинув, а його однострій став формальним приводом заборонити Пласт на території Польщі.

Дачишину-«Кришталю» пощастило більше – він зміг втекти з місця пригоди, проте сама пригода на цьому не завершилася. Ліс, у який забіг «Кришталь», був щільно оточений поліцією з собаками. Не маючи іншого виходу, бойовику довелося вилізти на дуба й замаскувати себе гілками дерева. І хоча собаки привели поліцію під це дерево, «Кришталя» не виявили.

Уже через добу, врятувавшись від обстрілу поліції, він наткнувся на три хати. Вагаючись, яку з них вибрати, звернувся до тієї, на городі якої працювали дві жінки. Одна із жінок виявилася полькою, проте інша – українкою. Вона застерегла Дачишина й порадила, де можна переночувати непоміченим. Це тим більше cтало актуально, зважаючи, що сусідня хата була приміщенням поліцейської застави. Але на той момент пустувала – усі були зайняті пошуком бойовиків. Тим не менше і на цей раз члену УВО поталанило, і він з меншими пригодами, а все ж добрався додому.

Невдача з нападом під Бібркою неабияк стурбувала емігрантських провідників ОУН, які мали широкі зв’язки й підтримку як інших держав, так і заокеанської діаспори. Уже через три дні після цієї події в листі до Коновальця секретар Проводу Володимир Мартинець писав: «Ще один такий вчинок і можемо ліквідувати організацію, бо цента ні від кого не дістанемо…» Втім, Євген Коновалець пережив це значно спокійніше: «Ваше переденервування з приводу останніх спілчанських подій незрозумілі. Для мене являється зовсім природнім, що арешти мусять бути. Це ще не означає, що Спілку скомпрометували…»

Чотири кола пекла

Одним із арештованих у справі нападу під Бібркою виявився Юрко Дачишин. У цьому випадку «Кришталь» ні в слідстві, ні на суді не признався до участі в акції, хоча й опинився на одних із найважчих в історії тогочасного судочинства допитах. Точніше сказати б – тортурах.

Першою стадією стало биття палицями по п’ятах. Пізніше «Кришталь» згадував, що неодноразово зустрічав в’язнів, які ходили навшпиньки – на цілу стопу ставати не могли. Втім, биття по п’ятах, від якого втрачав свідомість, було лише «вступом до допитів». Наступний крок – в’язня садять на крісло, ноги зігнуті так, щоб колінами діставав голови, а зв’язані руки закладені на ноги. Після цього між руками та ногами запихають дрючок й вибивають з-під в’язня крісло. В мить коли він опиняється підвішеним на дрючку в повітрі, інші поліцейські далі продовжують бити по п’ятах і не тільки.

 Третій етап – биття палкою по статевих органах. В’язня, очевидно, утримують так, щоб він не був здатен на будь-яку форму захисту. Але й це не кінець. Юрка поклали на лаву на спину, але так, щоб голова звисала. Тоді на нього сів огрядний поліцейський, рот міцно закрили, а в ніс вставили трубки, через яких пускали воду.

«Вода преться в ніс, хочеться зловити повітря, але руки міцно заклямрували губи. Ви п’єте воду, хапаючи кутками уст повітря, що садить з водою в легені, кашляєте і душитесь, а вода преться, і преться, і преться!, – згадував «Кришталь», – Я пив її й душився, пив і плював слиззю, що злітала по обличчі в очі, пекла й пашіла. Я пив, і пив, і пив, а нагло ті, що сиділи на животі, підскакували і все, що я випив – вискакувало фонтаном з рота, зо слиззю і з кров’ю, повне хрипу й кашлю, розприскувалось по кімнаті, злітаючи в велетенський баняк під головою, через очі, чоло, волосся. Я душився, в ніс перлась вода… Фонтан повторювався вдруге, втретє, вчетверте. Все більше з кров’ю, з враженням, що легені й серце вилітають ротом. А коли в відрі не стало води і баняк налився по вуха водою, що вже була в мені, поліцейська рука підперла ще сильніше мені бороду, рурки з носа вирвано і хтось підняв баняк угору…

– Купайся, купайся!»

Далі уже «Кришталь» шукав шляхів самогубства, але й перерізані вени не кровоточили, а згодом наспіла допомога лікаря. Коли ж відбувався судовий процес, то чорна від крові сорочка Юрка Дачишина стала свідченням тюремних тортур. Можливо саме цей «свідок» став причиною того, що англійські парламентарі звернулися з окремою петицією до Президента Польщі, щоб Дачишину відмінили смертну кару (а засудили його таки на повішання). Результатом амністії став 20-літній вирок, який «Кришталь» до 1939 року відбував у тюрмі Вронки.

Ще під час судової розправи перед відчитанням смертного вироку «Кришталь» пережив ще одну трагедію – від пережитих емоцій й розриву серця помирає батько. Проте його випробування на цьому не завершилися. Комісар поліції, Еміліян Чеховський, який провадив допити Дачишина, після зачитання вироку насмішкувато сказав бойовику: «Тепер будеш висіти». На що Дачишин відповів: «Поки я висітиму – тебе хробаки з’їдять».

Це було в листопаді 1931-го, а в березні 1932 Чеховського було розстріляно бойовиком ОУН на вулиці Львова. Отак, невимушено сказані слова, які збулися, стали причиною ще одного слідства, які довелося відбути «Кришталю».

«Чужий» серед своїх

Життєва драма Юрка Дачишина набула ще інших й несподіваних обрисів у в’язниці. Зважаючи на величезний авторитет, українські в’язні обрали «Кришталя» провідником українських націоналістів політичних в’язнів (УНПВ) у тюрмі Вронки. І тут розпочинаються нові випробування. Намагаючись полегшити умови перебування у в’язниці, Дачишин добивається від тюремної влади дозволу залучення українців на дрібні, але зручні роботи, які могли б урізноманітнити щоденне життя ув’язнених. Капелан українських в’язнів у польських тюрмах отець Кладочний, який залишив спогад про Дачишина, писав, що вичистити клямку келії знадвору і побути 10-15 хвилин в коридорі викликало у в’язня «такі сильні враження, як театр чи яка інша естетична приємність в свобідної людини».

Відтак, політв’язні починають працю в бібліотеці, у тюремному театрі, школі та хорі. Це психологічно дещо полегшувало умови перебування в тюрмі. Дійшло навіть до того, що наглядачі не замикали камер, в яких перебували українці.

Ситуація змінилася, коли у Вронки потрапив один із чільних діячів ОУН Зенон Коссак. Будучи противником будь-якої співпраці із адміністрацією тюрми, він, очоливши Провід УНПВ, поставив питання «покаяння» Дачишина. Останній, як і всі інші політв’язні кинув працю, але за собою жодних докорів сумління не відчував і тому відмовився від будь-якого визнання провини. Новий тюремний Провід оголосив бойкот «Кришталю» та кільком його друзям, відтак вони опинився поза спілкуванням та увагою друзів.

Це тривало до самого падіння ІІ Речі Посполитої, у вересні 1939 року. Попри всі пережиті митарства «Кришталь» включається у громадську працю в Українському Центральному Комітеті, а далі буде арешт нацистами й ще одне уникнення смертної кари.

Юрко Дачишин помер у 1994 році в діаспорі, в Чикаго. Попри надзвичайні життєві випробування, він по-сьогодні залишається «незнаним вояком», чиє ім’я невідоме для українського загалу.

ДОВЕРСТКА

Поезія Богдана Кравціва, присвячена «Кришталю» стала однією із найпопулярніших пісень в польських в’язницях у 1940-1950-х роках.

ЗА МУРОМ ОДЦВІЛИ КАШТАНИ

Чи чуєш, Юрку? – «Чую, друже»...

Бували лепські* гулянки...

Мені ще двадцять зим в’язничних

Отак дзвенітимуть дзвінки.

За муром одцвіли каштани,

І вільний вітер залюбки

До мене в келію заносить

Останні білі пелюстки.…

Як звірі простір, ми любили

Блакиті далечі й сади,

І хижу волю, й вовчі ходи

В лютні тривожні холоди.

І нині нам – як звірам в клітці,

І хід розміряний у лад.

Чотири кроки, все чотири –

Туди й назад, туди й назад.

Колись, як будні серце здавлять,

І зрадить волю друг і брат,

Я, знаю, буду банувати**

За днями, що в плетінні ґрат.

За ночами суворих келій,

Налитих померками вщерть,

Де йдуть юнацькі роки друзям,

Де усміхом стрічають смерть.

Дивлюся, друзі, аж вже сниться

Й, здається, радісно мені,

Бо, може, й вам коли прийдеться

Почуть з-за ґрат оці пісні.

Богдан Кравців, 1933р. *лепські – гарні **банувати – тужити, сумувати

Published on 21 August 2013